Покійний архикнязь Рудольф сказав при одній нагодї памятні слова: "Вояк се найбільшій капітал держави!" І дїйстно кожда держава накладає на себе в теперішних часах найтяжші обовязки, щоби сей капітал удержати в рівній висотї, та поносить з резиґнацією найбільші жертви в користь мілітаризму. Критика загалу в справах мілітаризму дуже оглядна, бо з повним довірієм відносить ся до управи, в котрої руках лежить розвиток сили войскової держави.
А однак від часу до часу підносять ся голоси, котрі вказують, що не все так єсть, як повинно бути, що той капітал марно тратить ся. Послїдними часами піднесено дві справи, а то самоубійства в австрійскій державі і самоволю в саскім войску. Першу справу пізнав загал з дат статистичних, другу справу піддав під дискусію публичну саскій князь Юрій в своїм розказї войсковім. Обі справи стоять в тїсній звязи з собою і длятого управляючі круги войскові звернули більшу увагу на сі справи і розпоряджеми старають ся зарадити лиху.
Від 1870 до 1890 року було в армії австрійскій 6453 самоубійств. З того числа припадає річно в послїднім десятку лїт по 348 самоубійств. Статистика войскова зазначує разом случаї доконаного і наміреного самоубійства та скалїченя. Коли однак возьмемо рік 1890, то побачимо, що случаїв доконаного самоубійства було 337, наміреного самоубійства 135, a скалїчень, які вояки самі собі завдали, 98. Лиш в 24 полках не було нїякого самоубійства, в 15 полках було по шість, в 4 по вісїм а в 4 по сїм. Найбільше самоубійств доконано в сїчни, найменше в липни, найбільше намірених самоубійств лучилось в падолистї а найменше в серпни. З числа самоубійників припадає 0.70 процент на 1.000 вояків в кавалєрії, 1.85 прц. на 1.000 вояків в службі піонірскій, а найменше, бо лиш 0.29 прц. в артилєрії.
Вже і з тих скупих дат можна дійти до деяких заключень, котрі представились би ще яркійше, єсли би можна знати, в котрих лїтах служби припадають самоубійства. Мабуть результат показав би, що число самоубійств найбільше в першім роцї служби, а число наміреного а невдалого самоубійств найбільше між рекрутами в часї перших місяцїв т. зв. абріхтунґу. А причина того лежить в способі, як старшина войскова обходить ся в вояками. Розумієсь, що під сею старшиною треба розуміти підофіцирів, під котрих власть безпосередно віддані рядові вояки.
Поведенє офіцирів з вояками доходить в саскій армії — як каже кн. Юрій — до крайности в завдаваню мук, рівнає ся варварству, a наслїдком того устає всяка дисціпліна в армії. Люде, що яко рядові вояки мусїли терпіти строгі муки, добившись висшої степени подофіцирскої, мов би хотїли відплатитись за зазнані муки, і самі вигадують тяжкі муки на вояків. Не єсть се навіть карою за якусь провину, а лиш можна сказати, війшло в звичай. Кн. Юрій для приміру навів кільканацять фактів, котрі аж надто добре илюструють се варварство.
Що таке мусить дїятись і по инших арміях, видко з того, що міністер війни Бавер видав приказ предкладати собі всї акти слїдства войскового о надужитю власти супротив вояків. Власти войскові строго карають всякі провини надужитя власти, але позаяк слїдство войскових судів а відтак кара держить ся в тайнї і не доходить до загалу суспільности, то-ж і осуд загалу може випасти часто в некористь армії. Опінія публична дізнаєсь від часу до часу про факт самоубійства, але про слїдство ведене в тій справі не знає нїчого. Длятого то справедливо підносить ся голоси, не лиш в нїмецкім але і в австрійскім парляментї, що першим условієм поправи лиха була би явність войскової процедури карної.
Розпорядженя міністерства війни, видані послїдними часами, щоби в армії більше плекати реліґійні чувства, можуть також принести хосен, єсли будуть переведені після интенції найвисшої управи войскової. Лиш не можна обмежитись на поодиноких так сказати би спеціяльних розпорядженях, а треба переводити направу лиха після уложеного пляну і по добрім розслїдженю причин сего лиха.
