І знов про конкурси

15 лютого повинен відбутися перший тур конкурсу на заміщення посади директора-художнього керівника Львівського обласного театру ляльок. Це вже друга спроба провести цей конкурс, перша – у грудні минулого року – була невдалою, оскільки ніхто з кандидатів не набрав необхідної кількості голосів від членів конкурсної комісії. І новий конкурс заповідається не кращим.

 

 

Останні зміни до законодавства, ухвалені минулого року, проходять апробацію на практиці, і, відповідно, проявляються всі недоліки, на цьому прикладі – зокрема.

 

1. Парадокс перший – театр має очолювати директор, він же художній керівник (оновлена стаття 19 розділу ІІІ Закону України «Про театри і театральну справу»).

 

«Минулий керівник пан Синиця був зручний владі тим, що добре вів господарку, за майже чотири десятки років його керівництва не було значних конфліктів. Але зараз театр потребує оновлення, багато вистав у репертуарі морально застарілі, нам соромно за них, коли ми бачимо вистави інших театрів на фестивалях. Новому керівнику треба буде вибудовувати нову репертуарну політику, дбати про сучасний мистецький рівень, запрошувати нових режисерів. Як це зможе робити людина, котра не розуміється на театрі? А серед кандидатів такі є», – сказала у приватному коментарі до ситуації з конкурсом актриса театру, яка «побажала залишитись невідомою».

 

Театр – це перш за все культурна установа (в статутах державних театрів прописано – неприбуткова), її мета – створення культурного продукту, заробити при цьому гроші – побічне завдання. Не кожен хороший художній керівник (окрема розмова, що таке «хороший») може бути хорошим директором і навпаки. Але пріоритетом має бути культурний рівень. Логічно, щоб театром керувала людина, яка визначає мистецькі завдання, а вже в її підпорядкуванні мав би бути той, хто, відповідно до цих завдань, організовуватиме господарку. Натомість суміщення посад зобов’язує володіти і одним, і іншим. До того ж, у законі «Про культуру» (стаття 21.1) немає конкретних вимог до професійної театральної освіти керівника, лише загальна вимога вищої освіти взагалі і стандартна згадка про абстрактну «здатність за діловими і моральними якостями, освітнім і професійним рівнем виконувати відповідні посадові обов’язки». Можливо, цих вимог нема ще й тому, що при такому поєднанні постає питання: а яка мала б бути освіта – економічна-господарська чи мистецько-театральна? Що важливіше в кандидаті – директор чи художній керівник? Тому освітня спеціалізація  не вказується зовсім. Практично, законом допускається варіант, що театром може керувати «дуже господарська» людина, котра не має освітньої культурної бази, нічого не петрає в театрі і мистецтві. А той, хто власне творить, буде залежати від її поглядів і компетентності. Вимога «3-річного стажу роботи в сфері культури» нічого не змінює – можна бути завгоспом у якомусь «Палаці творчості» чи ще бозна-якому закладі, в статуті якого згадане слово «культура» – і вже.

 

Зрозуміло, що аналогічні формулювання дублюються і в списку кваліфікаційних вимог в оголошенні про даний конкурс. Лише в додаткових «інших вимогах» згадана «повна вища освіта за напрямом підготовки: «Сценічне мистецтво», і навіть «стаж творчої роботи у театрі не менше 3-х років». А ще вимагається поєднувати «знання теорії відповідного виду мистецтва» та «знання сучасних методів господарювання та управління» (що не так вже й часто поєднується), і нав’язлу в зубах  абсурдну «післядипломну освіту в галузі управління» (на яку переважно не звертають уваги) та інші красивості – тобто, це список не обов’язкових вимог, а побажань. Що й дає можливість прослизнути на посаду директора-худкера людям антитеатральним, зате «міцним господарникам». І це, крім всього іншого, – заповільнена бомба в стосунки такого керівника з творчими працівниками. Чи зможе поставити вимогу професійної планки хоча б конкурсна комісія, визначаючи оту «здатність за освітнім та професійним рівнем»?

 

2. Парадокс другий – конкурсна комісія. За законом вона складається з дев’яти членів: три призначає управління, що проводить конкурс; трьох обирає на зборах трудового колективу сам театр; три – від громадських організацій.

 

Вже з призначенням членів комісії від управління (у даному випадку це управління майном ЛОДА) виникають великі сумніви у можливій компетентності цих призначень. З трудовим колективом не краще – по-перше, знов-таки, згідно нового законодавства (оновлена стаття 20 розділу ІІІ Закону України «Про театри і театральну справу»), майже всі члени творчого колективу переводяться на контракт. І, у випадку, якщо в керівники кандидує чинний керівник, чи заступник-в.о., ці працівники можуть зіткнутись з тиском щодо обрання потрібних керівнику кандидатур, – в іншому разі їм тупо світить непродовження контракту. (В обласному театрі ляльок зараз п’ять з дванадцяти акторів – на контракті, що закінчується у березні). Маніпулювання рішеннями колективу стає набагато простішим.

 

Колізія ще й в тому, що членів комісії (тих, хто від колективу) вибирає не творчий склад колективу, котрий має поняття мистецького процесу і рівня, а увесь трудовий колектив. Тобто, грубо кажучи, тих, хто буде визначати професійний рівень можливого керівника театру (не забуваємо – мистецького керівника в тому числі), обирають також прибиральниці та гардеробниці. А їх (технічного персоналу) в театрах – більшість. Проблема ще в тому, що обрані від колективу члени комісії не мають бути працівниками театру (!), це – поважні в театральному світі (чи загалом в культурі) особистості, яким колектив театру довіряє представляти свої інтереси. Знайти таких теж проблема, бо ці прізвища, переважно, нічого не говорять технічним працівникам театру. До того ж, обслуговуючий та адміністративний персонал, більшість працівників цехів, на відміну від творчого складу –  на контракти не переводяться, звільнити їх важче – от хто може впевненіше гнути свою лінію на зборах, от хто в театрах константа. І кого вони послухають в цій ситуації (?) – вгадайте з трьох разів. Та-дам.

 

3. Окремий парадокс – громадські організації. Якщо подавати свої кандидатури викликалось більше однієї організації, проводиться жеребкування серед усіх кандидатур (кожна ГО подає по три прізвища – і теоретично можуть бути обрані навіть всі три від однієї, якщо жереб так випаде). В даному конкурсі таке жеребкування проводилось дев’ятого лютого, я на ньому був присутній особисто.

 

Комісія з жеребкування складалася з двох членів та секретаря – працівників управління майном ЛОДА, а також голови комісії – директора департаменту з питань культури  Львівської облдержадміністрації, яка, проте, не була присутня до кінця. Вже склад комісії викликає запитання. За законом «Про культуру» (стаття 21.3 пункт 10) «Орган управління призначає секретаря конкурсної комісії». Але у положенні Мінкульту «Про формування складу та організацію роботи конкурсної комісії з проведення конкурсного добору на посаду керівника державного закладу культури» (розділ ІІ пункт 5) сказано: «секретарем комісії з жеребкування є секретар конкурсної комісії», а також «секретар конкурсної комісії призначається з числа працівників Мінкультури». Оскільки секретарем комісії з жеребкування була працівниця управління майном, то, напевно, я чогось не розумію. Так, можливо, це буквоїдство, але – є суперечність.

 

Наразі бажання долучитись до формування комісії заявили 13 ГО. Комісія допустила до конкурсу вісім. Якими критеріями керувались працівники управління майна, визначаючи кого допускати? З’ясовували, чи є ці громадські організації «зі сфери культури». Для цього перечитували статут на наявність в меті діяльності ГО слова «культура». Але, оскільки законом не передбачено подання цими організаціями статутів для участі в жеребкуванні, тому комісія не має права їх вимагати, – тож статути подали тільки деякі з організацій. Для решти – визначались за назвою або за моделлю «А ми їх знаємо, ми мали спільні акції у сфері культури, вони цікавляться культурою». Таки чином до участі в конкурсі були допущені, наприклад, Фонд реабілітації незрячих, Культурно-спортивний клуб «Зірки Галичини», Хореографічна спілка, Товариство «Лемківщина» та ін. Один з присутніх спостерігачів заявив: «Якщо більшість ГО не подали статутів, а допуск здійснюється за принципом “ми їх знаємо особисто”, то це елементарне лобіювання», – і важко не визнати цьому рації.

 

Зайве пояснювати, що це все дуже контраверсійно: як організації, які або цікавляться культурою і «проводять спільні акції», або активні в інших сферах культури поза театром –будуть визначати рівень саме театрального керівника? Взагалі дивно – що спонукало стільки ГО податися до участі в конкурсі, яка їх зацікавленість? Я, театральний критик, довідався про цей конкурс лише два тижні тому. Звідки довідались вони і чому вирішили взяти участь – загадка для мене. Як результат – єдина у списку професійна організація відповідної спеціалізації UNIMA (Міжнародна асоціація театру ляльок) отримала лише один шанс з восьми бути обраною. І не пройшла – я сам тягнув жереб і витягнув, до холєри, Фонд реабілітації незрячих, Товариство «Лемківщина» та Спілку дизайнерів. Місцева СТД кандидатур не подавала. Не царська це справа.

 

Хоча є нюанс – в законі «Про культуру» (стаття 21.3) прописано, що в комісію подаються «громадські організації у сфері культури відповідного функціонального спрямування». Логічно – якщо б йшлося просто про причетність ГО до сфери культури, на тому б формулювання і закінчилось. Але ж для чогось же є уточнення «відповідного функціонального спрямування». Адекватно було б, якби саме ГО конкретного профілю мали б брати участь у формуванні комісії. Ну це ж дикість, коли професіонали мають такі ж шанси потрапити до цієї комісії, як і ті, хто нічого не розуміється на театрі, тим паче ляльковому. Але в законі ніде не витлумачено, що таке оте «відповідного функціонального спрямування», – от і зводиться все до «чи мають якийсь стосунок до культури».

 

Начальник Управління сценічного і візуального мистецтва Мінкульту Павло Білаш у нещодавно опублікованій статті з приводу конкурсів навіть згадує, що «існує неофіційна інформація про появу своєрідного бізнесу, у якому деякі громадські організації беруть чималенькі кошти за використання їхніх реквізитів». Щоправда, потім у нього виходить, що у всіх недоліках подібних конкурсів винен не хто інший, як «незріле громадянське суспільство». А вирішення чоловік бачить у зміні формулювання «громадські організації у сфері культури відповідного функціонального спрямування» на «інститути громадянського суспільства, які здійснюють свою діяльність у сфері». Мені слабо зрозуміла різниця і де є тлумачення, що ж таке ці «інститути», але далі пояснюється, що «зазначене значно розширить перелік організацій, які матимуть змогу брати участь у конкурсних процедурах». Тобто, в нас ще замало організацій подається на конкурс? А далі ще краще: «Щоправда, деякі експерти з культурницького середовища вважають, що до участі у конкурсній процедурі потрібно допускати вузькопрофільні громадські об’єднання, ті, які діють у конкретній сфері. […]На наш погляд, із застосуванням такого принципу, кожну із сфер монополізує одна-дві громадських організації і, відповідно, у конкурсних комісіях працюватиме до десятка «постійних» експертів, до яких ці організації є лояльними. Така перспектива виглядає ще менш демократично і більш корупціогенно, ніж нинішня ситуація».

 

Проблема якраз в тому, і це добре видно вже навіть на цьому невеличкому прикладі, що людина зовсім без мистецького поняття може очолити театр, і фільтром для неї не стане ні закон, який не ставить серед обов’язкових кваліфікаційних вимог театральну чи хоча б мистецьку освіту, ні комісія. Дуже мала імовірність, що як від управління майном, так і від колективу та від громадських організацій набереться достатня кількість професійних людей, здатних адекватно оцінити програми кандидатів. Бо на кожному з етапів формування цих комісій створенні всі умови для торжества некомпетентності. (Це я кажу лише про професійну планку, не зачіпаючи вже якихось глобальніших завдань і вимог до кандидатів). І от працівник Мінкульту пропонує ще більше зменшити можливість експертів потрапити до комісії, бо їх, бачте, в іншому разу буде повторювана обмежена кількість. А їх в принципі в нас нема аж дуже багато, тож достатньо хоча б кількох більш- менш не тотожних організацій. І резонна пропозиція, яку п. Білаш озвучує в попередньому абзаці «пропонуємо, щоби членами конкурсної комісії ставали виключно спеціалісти у сфері культури відповідного фахового спрямування, публічного або бізнес-адміністрування» власне все одно зведеться до «кількох десятків експертів».

 

Інша справа, чи нам йдеться не лише про професійний рівень, але й про громадський контроль. Тоді доречно також залучати правозахисні ГО (хоча питання: як же вони будуть оцінювати програми кандидатів, це не знімає). Наприклад, на дане жеребкування свої кандидатури подали дві такі ГО: Західноукраїнське антикорупційне об’єднання та «Право і сила». І хоча в статутах обох було ключове слово «культура» (правозахисна діяльність в тому числі і у сфері культури), їх не пропустили за невідповідністю.

 

 

От таке. А наразі – чекаємо проведення самого конкурсу. Як поскаржилась вже згадана актриса театру: «Ми взагалі не знаємо, що там робиться з конкурсом. Нас ніхто не повідомляє ні коли він, ні які кандидати на нашого керівника, ні хто став членом комісії – нічого невідомо». І таки правда: на сайтах ЛОДА важко щось знайти. Все, що я знайшов – це повідомлення про факт оголошення конкурсу, інформація, що перший тур відбудеться 15 лютого, і, що відібрано членів комісії від ГО. Хто став членом комісії, який взагалі її склад, хто претендує на керівництво театром – цієї інформації знайти не вдалося. Чекаємо продовження. Набиваємо ґулі…

14.02.2017