пише сов. Василь Ковальскій з Відня так: "Вечірний нумер Neue fr. Presse принїс дня 1 н. ст. лютого вість, що Іосифа (властиво Ивана) Борисикевича найдено в недїлю в рові, відставлено до шпиталю Франц-Іосифа в Рудольфсгаймі, де й упокоїв ся, і що при нїм найдено ключі з значком н-р 36, подабаючі на ключі від комнати в гостинници. На другій день удав ся я до Рудолфсгайму, щоби справу розслїдити, бо не хотїв вірити, щоби пригода тота дотикала нашого земляка, звістного дїятеля з 1848 року, тим більше, що кілька днїв перед тим одержав я від него письмо з Арко, де він мав перебути зиму і вернути ся до Відня аж в мартї. У Відни жив він від весни 1890 року, відвідував мене дуже часто і навіть лишив у мене квіт на зложені в банку гроші. В шпитали довідав ся я, що при помершім найдено всего 5 зр., срібний годинник і паспорт, виставлений на имя: "Иван Борисикевич в Увисли, властитель дому" ; що до шпиталю відставив єго дня 31 н. ст. сїчня поліційний комісаріят в Рудольсгаймі: що він був вже безпритомний і по кількох мінутах помер; що заїхав з двірця західної зелїзницї до готелю Гольцварта; що повітовий уряд в Фінфгавс обезпечив єго річи; що при нїм були два рецепіси на посилку і річи і що тїло єго відставлено до головного шпиталю. Провіривши ті дані в комісарятї Шмельц, удав ся я до головного шпиталю у Відни, де довідав ся, що тїло покійного було піддане обдукції, виказавшій смерть в наслїдок дихавицї. В показанім менї тїлї пізнав я і бувшій зі мною син мій Александер нашого знакомого Ивана Борисикевича. Відтак завідомлено мене, що похорони покійного відбудуть ся за пів години на кошт публичний і у вспільнім гробі з иншими 11 мерцями. Але я здержав сей намір, замовив похорон на другій день, т. є 3 н. ст. лютого, запросив нашого пароха д-ра Сембратовича враз з питомцями семинарії і повідомив о всїм свояка покійного, професора медицини в Градци, д-ра Борисикевича, котрий однако не прибув, не одержавши имовірно моєї телєґрами. Дня 3 н. ст. лютого відбув ся похорон з загального шпиталю. Участь в noxoронї брали також посли: Брилиньскій, Підляшецкій і Телишевскій. Тїло покійного похоронено на центральнім кладовищи в осібнім гробі (віддїл 43, ряд 8 н-р 27). Могилу опечатав о. д-р Сембратович при співі питомцїв духовної семинарії. Таким cпoсобом відбув ся по христіяньски похорон нашого ветерана-дїятеля. Чи полишив покійний завіщанє — не знати, бо почтові посилки і річи можуть бути видані лише судови, що переводить наслїдство, в котрім і я зложу находячій ся у мене депозитовий квит. Тепер стараю ся о те, щоби суд на Іозефштадтї у Відни признав свою компетенцію для переведеня наслїдства, бо покійний жив постійно в згаданім повітї, а то при Lange-Gasse н-р 60. Від портієра готелю Гольцварта довідав ся я ще, що бл. п. Ив. Борисикевич прибув 30 н. ст. сїчня курієрским поїздом о ½8 години рано в Арко на дворець західної зелїзницї і що з-відси прийшов пішки до готелю в товаристві наймленого для несеня річей служачого. Поснїдавши, удав ся він до міста і більше не вернув ся. Де він перебув ніч з 30 на 31 н. ст. сїчня — не знати. Можна лише припускати, що лютивша ся з 30 на 31 сїчня буря звалила єго в рів межи Марія-гільф а Найбав, де найдено єго аж в недїлю рано безпритомного. Неимовірно, щоби він не мав грошей при собі; здає ся, що хтось обікрав єго ще перед тим. Такій сумний конець спіткав нашого земляка, любившого щирим серцем св. Русь і бажаючого видїти єї в згодї і щастю. Вічна єму память!"
10.02.1892