Два узгір'я
Остання зупинка "дев'ятки" на Жовківській, і спрямовуємо свої кроки в сторону Старого Знесіння. Воно, прилягши до підніжжя Замкової Гори та Цісарського Ліску, дрімає, закутане білим покривалом. А сніг політає дальше. Здається, хоче прикрити все знищення, всі руїни, що, мов незагоєні ран, нагадують останню війну. Знесіння потерпіло найбільше знищень підчас воєнних дій. Тут важний комунікаційний вузол, тут чи не найважливіші львівські фабрики. Та ніякі воєнні дії не могли його знищити; ні напади татар, ні бравурна атака полк. Кривоноса, ні війна з турками. Воно зацвітає щораз із новою силою, як кожної весни цвітуть наново його запашні сади. Уже з мосту, що гордо завис над залізничим мостом, простягається широкий вид на Знесіння. У долині два узгір'я, мов два вартові — побратими. На одному з них струнка церковця; на другому будинок, мов хутір, у якому тепер приміщується читальня. В колишньому дворі та жидівському прибіжищі приміщено тепер нову святиню культури, що разом із святинею із сусіднього узгір'я вестиме гордих мешканців чудового львівського передмістя до щораз світлішого майбутнього.
За святочними столами
Входимо в просторий двір. Короткий час не дозволив ще вповні відремонтувати знищений будинок. Та в будинку привітно. Свіжо побілені стіни, завішані килимами, образами й рушниками. В обширних трьох кімнатах застелені столи. За столами — гості. На почесному місці — Преосвященний Микита Будка в асисті оо. д-ра Г. Костельника, А. Каштанюка, Назарка й інших, представники Матірньої "Просвіти" із секретарем М. Дужим у проводі, представники Українського Краєвого Комітету з м-ром Дзьобою та багато інших. У ролі господарів теперішній парох Старого Знесіння, о. Колодій та голова читальні "Просвіти", п. П. Курдяк. Преосвященний проводить молитву та приявні діляться проскурою. Бажають собі взаємно добра. Перший промовляє Преосвященний. Він вказує на велике значення єдности в народі, до якої закликає нас безупинно Митрополит. А потім ідуть щораз нові промови: о. Колодія, м-ра Дзьоби, м-ра Дужого, о. Костельника, о. Каштанюка, м-ра Жовніра, п. Матвієнка, о. Назарка та інших. Усі вони порушують актуальні питання. Понад триста приявних вислухує їх із великою увагою. На залях товариський, майже родинний настрій. За вечерою, при звуках коляд і народних пісень скоро поминає час.
568.60
Заступник голови читальні, п. Хом'як і секретар читальні, п. Я. Шинарівська не мають ні хвилини спокою. В їхніх руках організаційна нитка.
— Важко було дотепер працювати, — каже п. Хом'як. — Ні приміщення, ні можливостей. Та тепер воно зміниться зовсім. Ми задумуємо від сьогоднішньої проскури повести нормальну організаційну роботу. Реферати, вистави, товариські вечори. Добре, що є приміщення. Наші люди будуть працювати. Вони розуміють вагу хвилини.
Глядимо по залях. Сміливі погляди громадян підтверджують правдивість слів нашого розмовника. Та ось і факт. Проголошують, що збірка на українських полонених підчас вечері дала 568.60 зол. Це вже доказ громадської та душпастирської праці колишнього пароха Знесіння о. Харини, закатованого в большевицькій тюрмі. Учасники свята згадують його теплим словом і тепер. Бо ж його громадської праці не зуміли затерти й останні два роки большевицького панування. Це показують зібрані ось тут, здорові тілом і духом, громадяни, що своєю бадьорою поставою додають нам віри в нашу вартість та силу.
(от.)
