Гадка о народних вічах.

[Статья надіслана.]
Послїдне так зване "всенародне" віче, скликане комітетом "Русскої Ради" до Львова на день 2 н. ст. лютого 1892 р., як також успіх, якій спровадили попередні віча, мусїли викликати у кождого щирого Русина, що бажає добра свому народови, поважну задуму над тим: яких нам треба народних зборів а котрі з них можуть бути для нас користними?
Перше віче, скликане головно заходами покійного Володимира Барвіньского, мало на цїли зблизити до себе Русинів а евентуально помирити спорячі партії, звертаючи их увагу на потреби народні та спільно порадити ся над тим: що нам треба робити, щоби народови рускому здобути належне єму становище народно-політичне. Віче се перше відбуло ся поважно при участи тисячки людей і не було під той час без користного наслїдку. Кажемо під той час (в роцї 1880-ім), коли то цїле житє політично-народне межи нами було завмерло за-для нещастної і безпутної політики тогдїшних послів "старої" партії, що програвши кампанію з централістами при виборах 1879-го року не уміли найти дороги: куди вести свій нарід? Наслїдок був отже той, що Русини отямили ся, почали зріло застановляти ся над справами народними в ширших кружках, а забувати про спір о "ы" і "ъ", котрий передше становив початок і конець всего політикованя Русинів, не беручи в рахубу руху соціялістичного, якій в роцї 1877-ім був проявив ся межи рускою молодежію.
Фактом єсть незапереченим, що се перше віче дуже подобало ся нам і що ми по шумних резолюціях того віча надїяли ся цїлого спасеня для народу руского, припускаючи, що Русини від тепер стануть як один муж без різницї партій, трудитись над піднесенєм свого народу, що правительство налякало ся наших бесїд в "Народнім Домі" і зараз принесе нам до хати все, чого бажаємо, а Поляки будуть мусїли, хоч не радо, Русинам уступати ся. Таке було наше вражінє і почутє сили та успіху по першім вічу.
Надїї наші завели нас дуже, і то так, що дальше не йде. Хотяй бо рух народний подекуди в краю розбудив ся, то знов зараз спинив ся процесом Ольги Грабар і товаришів в р. 1882-ім, а правительство і Поляки перейшли до порядку дневного над всїми нашими жаданями.
Треба було скликати друге віче в роцї 1883-ім, на котрім поставлено ще острійші резолюції, а нарід розярений сильно кричав та підносив кулаки межи стїнами "Народного Дому". Однакож мимо того приступлено до реформи Василіян a пізнїйше віче львівске і депутація до корони поучили нас, що скликуванєм товпи народу до Львова, криком, пястуками і депутаціями опозиційними нїчого не вдїємо, хотяй посол Антоневич до нинї вірить словам покійного намістника ґp. Потоцкого: "Wy macie siłę, wam rząd musi dać!" Чи дїйстно дав, ви бачили і бачите; чи дасть — можете бачити.
Дальше зібрало ся нам на третє віче, скликане за иніціятивою послів соймових в роцї 1888-им, котре між иншим порішило, щоби вибори до сойму в роцї 1889 переводив комітет зложений з обох партій: народної і старої.
Придивім ся, якій був дїйстний хосен з тих трех віч, уряджених спільно обома сторонництвами політичними, отже віч справдї всенародних.
На зверх не було нїякого наслїдку, бо супротив правительства і Поляків не вибороли ми тими вічами анї одної з ухвалених резолюцій вічевих, а штучно піддержана неприродна звязь противних собі сторонництв політичних — мусїла опісля poзірвати ся. Навіть в тім напрямі не принесли нам віча пожаданого вислїду, щоби на них порадити ся спільно і взаїмною виміною гадок придумати способи дальшого нашого дїланя. Хто ж бо мав се зробити? Чи маса народу, спроваджена зі всїх сторон краю? А єсли би хтось в самій річи хотїв на вічу забрати голос і поставити справу ясно та піддати єї осудови дібраних, то чи можлива єсть поважна і спокійна нарада серед великої маси народу, котрий товпить ся за-для браку місця і, не розуміючи добре порушеної справи, вижидає лише кінця промови, щоби крикнути "славно" і скорше дійти до кінця нарад! На вічах переходили длятого слїпо всї поставлені комітетом вічевим резолюції, уложені кількома людьми у Львові, а тоту цїль можна би осягнути дешевим коштом, єсли би дотичне товариство політичне такі резолюції розсилало межи своїх членів і не членів на провінції для их відомости і евентуального ужитку. Чого наш нарід їздив на тоті віча? З тої причини їздив, бо ми казали: "Їдьте до Львова на голос дзвона вічевого; там скажемо, які нам права належать ся і що нас болить, а як ви, нарід рускій, ухвалите яко найбільша рада, так мусить бути!" і народ їздив на віча та надіяв ся: зниженя податків, скасованя рад повітових, нового закона дорогового, знесеня патронату і всякого иншого, а чи ми додержали обіцянок, чи може показали свою неміч? Ми надармо немов надужили довірія народу а видерли єму кількадесять тисячів тяжко заробленого гроша на поїздки вічеві.
Коли-ж в такім світлї представляють ся тоті правдиво всенародні віча, скликані до Львова щирими патріотами а в найлїпшій вірі, — то як же низько стоїть на сміх прозване "всенародним" віче комітету "Русской Ради", що відбуло ся дня 2 н. ст. лютого с. р. у Львові! Вічем сим виставила собі партія стара свідоцтво убожества політичного, голосячи єдинство з народом россійским на перекір пустим словам предсїдателя віча о. Павликова. Вічем сим здоптала стара партія святощі народні, вирікаючи cя своєї народности [чого нарід до сего часу не чував!]; нарушала свободу слова участників віча [чого ще не бувало!]; деморалізувала селян клеветами на самих Русинів, публично зневажувала народних заступників і т. д., — словом: стара партія Русинів публично зневажувала народних заступників і т. д., — словом: стара партія, солідаризуюча ся з аранжерами віча, найшла ся несподївано в руках аґентів россійских...
Але й поминаючи се послїдне віче, яко просто вороже интересам народу руского, належало би нам справу зборів народних ось як уладити:
Передовсїм звернути свою увагу на віча окружні і громадскі. Доброю стороною сих віч єсть се, що кождий Pусин повіту чи громади, майже без нїяких коштів, труду і страти часу, може бути на такім вічу. Такі віча, фактично кождому доступні, повинні бути школою політичною для нашого народу, то єсть: на них треба пояснити народови понятно кожду біжучу справу публичну, а коли нарід тою дорогою дійде до самосвідомости політичної, тогдї аж буде в силї осудити саму справу. Криками маси несвідомого народу нїчого не вдїємо, бо той сам нарід, що нинї кричав "за", завтра скаже і "против". Лише голос свідомого народу може мати своє значінє на зверх, бо такій голос не буде пустою грізьбою межи чотирма стїнами, але перейде в дїло на картках виборчих і відданих голосах. Так робили Чехи своїми таборами народними по повітах і нїхто не чув, що-би Чехи збирали люд до Праги, хоч они могли зібрати не 2000 але 100.000 душ.
До Львова треба би скликувати наради делєґатів з повітів, то єсть наших мужів довірія, котрі, яко люде розумні і обізнані з справами народними, були би в силї поважними нарядами вказувати дорогу: куда йти і що робити? — а их постанови можна би оголошувати дорогою посередною, то єсть письменно, часописями.
Вкінци може в даній хвили зайти потреба скликаня всенародного віча до Львова, але сего средства не треба надуживати! Наколи би всенародне віче має бути повагою політичною, то не можна єго скликувати при кождій нагодї, але лише в хвили вельми важній, якогось нового звороту політичного. Найлїпшій бо лїк за часто уживаний шкодить орґанізмови, а поважне средство за часто ужите тратить силу і може перейти в играшку...
Кость Антонович.

08.02.1892

До теми