Мар’ян ХОМЯК

Потрібно зізнатись, що в більшості випадків із історичним дослідженням малих населених пунктів робота стоїть ще на етапі зібрання джерельних матеріалів ¹. Ускладнює ситуацію те, що урбаністичні студії доволі трудомісткі, адже інформацію доводиться визбирувати по крихтах із різних видань (зокрема, серійних) і документів – оригіналів чи пізніших копій. Мало яке місто, наприклад, може похвалитись збереженими міськими (ґродськими) книгами. З привілеями ситуація майже не краща. У такій ситуації суттєво зростає значення тих небагатьох джерел, які вдається виявляти. Серед них – неопубліковані люстрації королівщин ².

 

 

Спеціальні господарські ревізії проводили королівські комісари задля оцінки, передусім, майна королівського домену, його прибутковості та подальшого оподаткування. Люстрації відбувалися періодично, а для їх проведення створювали спеціальні комісії.

 

Серед відомостей, які вони вміщали, зустрічаються і скарги вишенських (Судова Вишня) міщан на місцеву адміністрацію. Це дає можливість доповнити сюжети, вже описані істориками. Так, скрупульозний аналіз суспільних конфліктів, здійснений М.Горном щодо Перемишльської землі, дозволив йому зробити висновок, що найчастіше серйозні суперечки зі старостами, війтами та державцями відбувались у Перемишлі та Судовій Вишні ³. Проте дані з неопублікованої досі люстрації 1629 року Горн не використовував ⁴.

 

Перейдемо до змісту люстрації. Люстратори засвідчили насамперед, що податки, призначені для захисту міста (pro munitione civitatis), не використовуються у приватних цілях, а частина їх ідуть на міську оборону, на гармату (przysposoblenie armaty) та інші засоби, що належаться до оборони; частина згаданого провенту йде на утримання солдата (ustawicznego bez wszelakiej ochrony żołnierza) ⁵.

 

Податки у Судовій Вишні 1629 р.

 

З поля, згідно з давнім звичаєм, також з загородів й городів – 31 зл. 3 гр.;

Міські рільники звільняються від сплати 2 зл. і 2 гр., оскільки цей чинш, встановлений попередніми ревізорами, є новим і несправедливим;

Велике передмістя – 12 зл. 18 гр.;

Міське поле при полі ксьондза (Xiężym polu) – 6 зл. 4 гр.;

З поля передміщан – 1 зл. 6 гр.;

З передміських лук – 5 зл. 2 гр.;

Пекарі сплачують чинш на св. Мартина – 4 зл. 24 гр.;

М’ясники – 24 зл.;

Шевці – 6 зл. 12 гр.;

Щорічний торговий чинш – 12 зл ⁶.

 

Далі Люстрація 1629 року містить скаргу (супліку) вишенських міщан до короля, у якій висвітлено протести проти дій місцевого старости ⁷. Вона складається з чотирьох пунктів.

 

У першому старосту оскаржують за те, що він «не лише не захищає міщан», що мав би робити, як вважають жителі Вишні (abyśmy mieli... ratunek, albo obronę od inszych ichmościów Panów okolicznych), але чинить їм кривду і закликає до таких дій свого орендаря ⁸. Подібну скаргу фіксував М.Горн ще з 1603-1605 рр., коли міщани і передміщани звинувачували державця Яна Щасного Гербурта ⁹, який не захищав їх від посягань сусіда – Станіслава Коритка. Останній заволодів шматом міського ґрунту і усіляко знущався з тих міщан, які чинили опір такій сваволі ¹⁰.

 

У другому пункті міщанської скарги старосту звинувачують у тому, що він забрав у передміщан велику кількість худоби, якої не віддав, а при розслідуванні (inkwizycji) цієї справи, заявляв, буцімто повернув. Міщани наголосили, що ця справа ще не вирішена ¹¹. Видається, що вона розглядалася і за участі королівської комісії.

 

Третій пункт скарги стосувався права рубати дерево у вишенському та бортятинському лісах, яким міщани, як стверджували, володіли з незапам’ятних часів. Коритко заборонив вишенцям користуватися лісом, залишивши це право тільки за собою (sam wszystkie spustoszył, y do majętności swey dziedzicznej zwieźć kazał) ¹².

 

Останній пункт супліки стосувався поля, що простягалось від Дмитрович, яке було у посіданні міщан (на підставі згаданого ними трибунальського декрету): староста забороняв засівати ці угіддя ¹³.

 

Іншим важливим сюжетом, уміщеним у текст люстрації, є вибори міського уряду.

 

Взаємини між Яном Коритком і вишенськими міщанами не склалися з самого початку: його привітання, виголошене з ратуші, зустріли доволі прохолодно (kilka talarów jedno złożyło) ¹⁴. Така поведінка розгнівила і без того одіозного посесора, який розпустив міський уряд. Міщани відповіли делегацією до Варшави, а Коритко розпочав репресії щодо непокірних вишенців ¹⁵.

 

У квітні 1625 року до Варшави вирушила ще одна делегація зі Судової Вишні. Навздогін Коритко вислав своїх людей, очолених бурмістром, лояльним старостою, Матяшем Бабіцьким, але намарно. З Варшави делегати привезли лист безпеки (залізний лист, глейт безпеки) та обіцянку, що ця справа буде розглянута. Ян Коритко організував напади на їх доми, правда, зустрів у них лише дружин непокірних міщан. Самі вони, очікуючи на помсту старости, переховувалися деінде. Коритковим гайдукам вдалося знайти лише одного делегата – Павла Скопка, який переховувався на кладовищі ¹⁶.

 

У середині 1620-х років міська влада була цілком на боці Яна Коритка: коли вони заявили, що скарги не надсилатимуться, як раніше, до Львова чи Кракова, а розглядатимуться старостою, це викликало протести. Бурмістр і райці пригрозили міщанам, що позбавлять їх права шинкувати горілкою ¹⁷.

 

У другій половині 1625 року з’являлись чергові глейти безпеки і вимоги до старости. Коритко ж придумав нове джерело зиску: повідбирав у священиків їх ґрунти й луки, аби потім винаймати їх тим купцям, що переходили цими теренами зі своїми стадами волів на великі ярмарки ¹⁸.      

 

Наприкінці 1620-х років назрів конфлікт між Коритком і міською владою. З тексту люстрації випливає, що ситуація полягала у тому, що вишенський староста не хотів призначати ні міського уряду (райців), ані ландвійта. Очевидно термін урядування бурмістра і райців добіг кінця, і між міщанами й старостою виник новий конфлікт. Люстратори зобов’язали його зробити те, що належало, протягом двох тижнів. У разі, якби староста відмовився, то люстратори, аби місто не залишилось без управління (że tam nie może być żadna securitas ani Commodum Reipublica), самі призначать на райців міста достойних і заможних міщан (ludzi dobrych osiadłych, przystoynie żyjących): Матиса Лєчка (Matysa Leczka), Валентія Вичка (Walentego Wyczka) та Лукаша Сцємпучку (Łukasza Sciępuczkę); четвертого райцю міщани мали обрати самостійно (według prawa swego y zwyczajów dawnych). Ландвійтом люстратори призначили Блажця Родаковича (Błażcia Rodakowicza) ¹⁹. Цікаво, що 7 травня 1625 року вишенський війт Станіслав Цємєж і райця Станіслав Бабіцький оскаржили згаданого Родаковича (разом із шевцем Міськом) в тому, що вони організували у місті бунт, у якому взяло участь усе міське поспільство ²⁰.      

 

Якби староста Коритко не визнав нової міської влади, міщани, як запевнили їх люстратори, мають звертатися безпосередньо до короля по допомогу (pod obronę Maiestatu Królewskiey Mości).  Вибори повинні були відбуватись щорічно ²¹.

 

У 1629 році, усупереч волі державця Коритка, судововишнянські міщани обрали нову міську владу, а тих райців, яких призначив Коритко, посадили у міську в’язницю. Нам не відомі подробиці тих виборів. Та 1631 року міщани склали у львівському суді обляту, у якій засвідчили, що Коритко, попри численні прохання обивателів, щоби визначив своїх кандидатів до міської ради, цього не зробив. А тому міщани визнали необхідним поставити на міський уряд тих осіб, які були визначені люстраторами (na urząd radziecki te osoby, które są przez ichmościów pany lustratory... przybrawszy do nich według praw swoich jednego) ²².

 

Очевидно, що вибори міського уряду міщани таки організували (згідно з приписами люстраторів), бо 1634 року маємо свідчення про те, що Коритко оскаржував бурмістра й райців. Отже, це не були його ставленики ²².

 

З чергової супліки вишенських міщан, уміщеної в текст люстрації, довідуємося, що місто потерпіло від татарських наскоків (że natakowe częste inkursye Pogańskie), а тому перебувало у відчутному занепаді. Люстратор пише: «...прийшли до такої убогості...що не лише пляци, які ще пустими стоять, і які б мали побудувати, але і від домів уже збудованих доводиться їм відмовлятись...». Спустошення привели до того, що міщани позалишали помешкання на ринку, ймовірно тому, що не могли сплачувати чиншу ²⁴.

 

***

 

Ян Коритко був найодіознішим вишенським старостою з усіх відомих. Мабуть, тому про нього ми знаємо чи не найбільше. Постійні рейдерські захоплення міщанського майна, нехтування виборами міського уряду та його діяльністю нагадують певні сюжети з нашого теперішнього життя. Змінилися форми і масштаби, але суть – мало в чому. Тодішнє вишенське міщанство не переставало чинити опір незаконним діям Коритка, як і лояльній до старости міській владі, і попри те, що невдачі траплялись частіше, ніж успіх, нерідко показувало одностайність у боротьбі за власні інтереси. Саме цієї одностайності не вистачало тоді, як і подекуди бракує зараз.   

 

 

 

ПРИМІТКИ:

 

¹ Щоправда з’являються окремі книги істориків і краєзнавців-аматорів. Якщо взяти Мостищину, то це праці І.Сагана ("Краєзнавчі оповіді", 1995; "Мостищина: краєзнавчі оповіді", 1994; "Видатні постаті на карті Мостищини", 1993; "Мостищина: легенди, перекази, бувальщини", 1993; "Короткий хронологічний літопис міста Мостиськ", 1992), Т.Дмитрасевича (найновіше видання історичних нарисів – "Благословляю вишенські стежини", 2016), спогади о. Петра Чавса ("У вирі життя та Мостищина і Судововишенщина", 1976), Володимира Зілінського ("В борні за Україну (Мостищина)", 2006) та деякі інші менш цінні праці краєзнавців-аматорів. В значній мірі більшість із них уже є застарілими, а деякі такими були уже на момент публікації.     

² Інформація про Вишенське староство та Судову Вишню зокрема на сторінках люстрацій зустрічається за наступні роки: 1564-1565 (як окреме староство ще не існувало, описане в складі Перемишльського староства); 1616 (ЦДІАУ (К). – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 5. – Арк. 445 зв. Оригінал); 1628 – AGAD. – MK. – Dz. XVIII. – Sygn. 73d. – S. 357-359. Урядова копія XVIII ст. – Мікрофотокопія: ЦДІАУ (К). – КМФ-15. – Оп. 3 – Спр. 303.); 1629 (ЛНБ НАН України. – Від. Рук. – Ф. 9. – Оп. 1. – Спр. 247. – Арк. 179-200. Засвідчений витяг 1785 р.); 1663 – 1664 (Lustracja województwa ruskiego. – 1970. Cz. 1. S. 93-137); 1765 (AGAD. – MK. – Dz. XVIII. – Sygn. 59. – F. 36v-51. Оригінал). Див.: Люстрації королівщин українських земель XVI – XVIII ст. / уклала Р. Майборода. Київ, 1999. 

³ Інформація про Вишенське староство та Судову Вишню, зокрема, на сторінках люстрацій зустрічається за наступні роки: 1564-1565 (як окреме староство ще не існувало, описане в складі Перемишльського староства); 1616 (ЦДІАУ (К). – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 5. – Арк. 445 зв. Оригінал); 1628 – AGAD. – MK. – Dz. XVIII. – Sygn. 73d. – S. 357-359. Урядова копія XVIII ст. – Мікрофотокопія: ЦДІАУ (К). – КМФ-15. – Оп. 3 – Спр. 303.); 1629 (ЛНБ НАН України. – Від. Рук. – Ф. 9. – Оп. 1. – Спр. 247. – Арк. 179-200. Засвідчений витяг 1785 р.); 1663 – 1664 (Lustracja województwa ruskiego. – 1970. Cz. 1. S. 93-137); 1765 (AGAD. – MK. – Dz. XVIII. – Sygn. 59. – F. 36v-51. Оригінал). Див.: Люстрації королівщин українських земель XVI – XVIII ст. / уклала Р. Майборода. Київ, 1999. 

Horn M. Walka klasowa i konflikty społeczne w miastach Rusi Czerwonej w latach 1600-1647 na tle stosunków gospodarczych. Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk, 1972. S. 132.

⁵ ЛНБ ім. В. Стефаника. Ф. 9. Спр. 247. Арк. 179-200.

⁶ Там само. – Арк. 179 зв.

⁷ Там само. – Арк. 184-185.

⁸ Посесором Вишенського староства з 1624 р. був львівський ловчий Ян Коритко, родовим маєтком якого були Дмитровичі. Ян Коритко гербу Єліта (Jelita) був львівським стольником і судовим комірником (виконавцем). Див.: Herbarz Polski Kaspra Niesieckiego S.J. powiększony dodatkami z późniejszych autorów, rękopismów, dowodów urzędowych i wydany przez Jana Nep. Bobrowicza. W Lipsku, 1840. T. 5. S. 256; ЛНБ ім. В.Стефаника. Ф. 9. Спр. 247. Арк. 179 зв.; Horn M. Walka klasowa i konflikty społeczne...S. 135. Термін «starosta wyszeński» щодо Коритка з’являється у джерелах з 1631 року. Коритки осіли в Перемишльській землі давно. У Люстрації з 1589 р. вказано, що в домінію Коритків входили Дмитровичі, Кульматичі, Заріччя і Конюшки. Див.: Jabłonowski A. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. T. VII. Cz. 1. Ziemie Ruskie. Ruż Czerwona. Warszawa, 1902. S. 15. М.Горн стверджував, що в Судовій Вишні боротьбу за свої права вели незалежно одна від одної дві групи населення: перша – міщани і передміщани; друга – плебс, репрезентований підміськими війтівськими загородниками. Horn M. Walka klasowa i konflikty społeczne...S. 134.

⁹ ЛНБ ім. В.Стефаника. Ф. 9. Спр. 247. Арк. 181-181зв.

¹⁰ Ян Щасний Гербурт (1567-1616) отримав від родичів чималий маєток, а завдяки зв’язкам із Замойським долучив до своїх дібр ще й декілька вагомих «держав». Зокрема, Гербурт був державцем Вишні, Мостиськ та яворівським старостою. Polski Słownik biograficzny. Wrocław; Warszawa; Kraków, 1961. T. IX/3. Zeszyt 42. S. 444. По смерті Гербурта, Вишенське та Мостиське староства перейшли до Максиміліана та Ельжбєти (з князів Заславських) Пшерембських, які видержавили їх. У 1618 р. Вишенське староство дісталося на 3 роки Станіславові Міхаловському за суму 3000 зл. у рік. Цікаво, що з видержавленого Мостиського староства Самсон Повальський мав сплачувати Пшерембським у рік лише 1700 зл. Loziński W. Prawem a Lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. Lwów, 1904. T. 1. Czasy i ludzie. S. 145.  

¹¹ Horn M. Walka klasowa i konflikty społeczne... S. 135. Вишенська міська влада також висловлювала обурення з приводу того, що Гербурт протегував русинів на посади райців чи лавників. Така ситуація мала місце в 1611 р., коли всупереч волі діючого магістрату обрали на місця райців і лавників декількох міщан-русинів. Цей вчинок спровокував появу мандату короля Сигізмунда ІІІ (18 листопада 1611 р.). З реляції возного випливає, що міщани знехтували мандатом і, відчуваючи підтримку Я.Гербурта, обрали на міський уряд Івана, Федка, Мацька Пацлавського і Семена крамаря. Там же. S. 184. Очевидно, Щасний Гербурт протегував русинам у здобутті посад в магістраті з особистих розрахунків. Його важко запідозрити в особливих симпатіях русинам і нехтуванні католиків. Адже він, будучи вишенським і мостиським старостою, наділив оо. Домінікан у Мостиськах ланом поля (надання подтверджене 1616 р.). Див.: Herbarz Polski Kaspra Niesieckiego S.J. powiększony dodatkami z późniejszych autorów, rękopismów, dowodów urzędowych i wydany przez Jana Nep. Bobrowicza. W Lipsku, 1840. T. 4. S. 353. З іншого боку, Гербурт був активним противником унійної церкви, створеної на Берестейському соборі 1596 р. У В.Лозинського читаємо: «В Добромилі, у містечках своїх староств, Судовій Вишні та Мостиськах, Гербурт енергійно протегує схизматиків, усуває з міських урядів католиків, впроваджуючи схизматиків, всупереч королівським мандатам демонстративно агітує словом і ділом проти унії, переховує у себе схизматицького владику угорських русинів, прогнаного зі своєї дієцезії і т.п. Єпископ Сєліньскі закидує його щораз то грізнішими листами і погрожує церковним прокляттям». Łoziński W. Prawem i Lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. Lwów, 1904. T. II. Wojny prywatne. S. 199-200. В 1611 на сеймику у Вишні шляхта зустріла унійного владику Атаназія Крупецького з оголеними шаблями. У господі, де зупинився єпископ, відбулася сутичка, шляхтичі відкрили вогонь до прислуги Крупецького, а самого владику ганебно проганяють. Loziński W. Prawem a Lewem. – T . 1. – S. 296.       

¹² ЛНБ ім. В. Стефаника. Ф. 9. Спр. 247. Арк. 181зв.

¹³ Там само. – Арк. 181зв.-182.

¹⁴ Там само. – Арк. 182.

¹⁵ Коритка подібно ж зустріли у с. Бортятині – «za przyjechaniem jego do dzierżawy z pokłonem go nie przywitali», за що шляхтич розпочав проти селян репресії. Loziński W. Prawem a Lewem. – T. 1. – S. 366.

¹⁶ Крім ув’язнень, декількох міщан жорстоко побили (Sidora Dżugałę, Iwana malarza, Szymona garncarza, Pawła kowala i Gabriela) Horn M. Walka klasowa i konflikty społeczne... S. 135.

¹⁷ Horn M. Walka klasowa i konflikty społeczne... S.136.

¹⁸ Там само. – S. 136.

¹⁹ Там само. – S. 137.

²⁰ ЛНБ ім. В.Стефаника. Ф. 9. Спр. 247. Арк. 182зв-183.

²¹ Horn M. Walka klasowa i konflikty społeczne... S. 184.

²² ЛНБ ім. В.Стефаника. Ф. 9. Спр. 247. Арк. 183зв.

²³ Horn M. Walka klasowa i konflikty społeczne... S. 137

²⁴ Там само. – S. 138.

²⁵ «do takiey nędzy przyszli... tak że nie tylko place, któte ieszcze puste leżą aby mieli pobudować, ale od domów iuż pobudowanych przyjdzie im ustępować, jakoż y w oczach naszych nievogąc iuż takey ciężkości ponosić, porzuciwszy w rynku domy swoje, wynieśli się gdzie indziej, szukając pożywienia». ЛНБ ім. В.Стефаника. Ф. 9. Спр. 247. Арк. 185-185 зв.

 

 

 

07.02.2017