(Від власного кореспондента).
Кінець січня 1942.
Люди, які побували в Україні і на московських етнографічних теренах занятих німецьким військом оповідають, що московське населення цих теренів не зазнало під большевиками такої нужди, яку терпів український народ. Це ще один доказ, що большевики свідомо, пляново — включно до жахливого голоду в 1932 р. — "розкуркулювали" Україну — себто: ожебрачували край, щоб у той спосіб зломити опір українського населення до большевицької влади. З усіх земель, що були покорені червоною Москвою, безперечно найбільших страждань зазнала Україна, а з усіх народів Сов. Союзу, найбільше відчув на власному тілі всі "добродійства" комунізму та вплив "соціялістичної культури" український народ. Але чого большевики не змогли осягнути в Україні протягом двадцять років з гаком, то вони осягали за кілька місяців свого відвороту. Тепер комуністки сміло можуть похвалитися тим, що вони дійсно "спролєтаризували" Україну на повних сто відсотків.
Розбудову в Україні культурного і господарського життя треба починати від основ так, начеб цей колись такий багатий і культурний край був якимсь "диким полем". Сьогодні в Україні, можна сказати, нічого нема. Селяни мусить самі виробляти собі серпи, рала, борони і самотужки обробляти ними поле. Міста починають свою розбудову від шевських варстатів, шапкарень, фрізієрень тощо. Але, здається, найкраще в Україні тепер "просперують фабрики" хрестів. Похоронні підприємства оголосили, що виробляють цвинтарні хрести. Населення розшукує могили своїх близьких і ставить на них хрести.
Перед нами список патентів, що їх видала Маріюпільська Міська Управа на промислово-торговельні підприємства та особисті промислові заняття. За час від 11. до 28 листопаду м. р. патенти вибрали: шевців — 156, візників — 45, бляхарів — 22, слюсарів — 19, дрібні торговці — 17, кравці — 15, фризієри — 14, ковалі — 8, точильники — 7, годинникарі — 7, зуботехніки — 4, шклярі — 4, рибалки — 3, зуболікувальні кабінети — 2, кавярні — 2, шапкарі — 2, комісійні магазини — 2, ремісничі варстати — 2, підприємства виробу штучних квітів — 2, фотограф — 1, лимар — 1 та ін., список цей сам за себе говорить.
Скрізь в Україні почали відновлювати поруйновані фабрики і майстерні. Яке було велике знищення, можна здогадатися хочби з того, що до сучасної німецько-совітської війни на Полтавщині було 11 цукроварень і при них 6 спиртних підприємств. При відвороті большевики вивезли устаткування, а частину фабричних будівель зруйнували. Тепер усі цукроварні і спиртні підприємства ремонтують незабаром вони зачнуть працювати. Для майбутньої кампанії нема фахівців цукроварництва. Взагалі треба сказати, що в Україні дуже потрібні інженери хемічного промислу, будівельні, елєктротехніки, зокрема фахівці до ремонту тракторів.
В Києві відбувається з ініціятиви гуртка інженерів орґанізація виробу сірників. До половини грудня відновило тут працю вже приблизно 30 кооперативних підприємств — транспортових, друкарських, для виробу фарб, ляків, ґалянтерійних виробів тощо. Інші знов кооперативні варстати виробляють — кожухи, валянки, рукавиці, замазку, меблі тощо. Маріюпільське кооп. підприємство інвалідів виготовляє — взуття, шапки, сіті та інше рибальське приладдя. Відроджуються славні традиції української кооперації. Тільки в межах кол. київської области вже зорганізовано 643 споживчих товариств і 48 районових споживчих спілок.
Одночасно з розбудовою господарського життя краю, йде організація та впорядкування суспільного життя: коло фронту — під проводом німецької військової влади, а в запіллі — цивільної влади. Окремими наказами відновлено стягання серед населення податкових недоборів. Там, де залишилися засоби харчів введено картки на хліб, яйця, молоко тощо. Де-ж таких засобів нема, населення само собі помагає, як може. Молоко треба віддавати до молочарень по ціні 70 коп. за літру. Наказом обласних управ відновлено діяння совітського закону про примусову трудову повинність. На підставі того закону, кожна доросла людина; чоловіки від 18 до 50 років, жінки від 18 до 45 повинні відробити в році шість днів при направі шляхів. Таксамо й тяглова худоба повинна теж відбути шість днів на роботах.
(Наказ ч. 51 Винницької Обласної Управи).
Яка іронія! Можна б подумати, що совітський громадянин усі інші дні в році справді був вільним чоловіком і не був закріпощений, як той раб, хто на фабриці, а хто в колгоспі чи радгоспі.
Дк.
