Крокодилеві сльози проливає кореспондент з Холмщини в 6-ім нумері "Галицкої Руси" з ceгo poку над утратою в 1891 р. для Холмщини священиків-Галичан, котрі оставили більше нїж 20 лїт тому назад свою рідну Галичину, плаче, що смерть забирає их одного по другім. Навіть сказав трошки солодкої правди о небіщиках, але гіркої вистерігав ся, як огню. А тут власне гірка правда аж просить ся, щоби єї добромислячим людям виявити. Бо-ж то не жарт, що люде повні здоровля, майже в цвітї лїт так марно погибають...
От хоч би взяти протоєрея Іоана Киричиньского, чоловіка без докору — длячого він умер, будучи сильним і здоровим? Як єму жило ся в єго парохії, селї Сельци, холмского повіту, любленьскої ґубернії, посеред попів-Москалїв? Несовістно було би скривати подібні річи. Якою назвою нацїхували єго попи за толкованє молитви "Отче наш" — чи не "сумасбродом", "реформатором древлеправославія"? Чи не було єму завязано в резолюції Леонтія владики, щоби "уніатских ересей не учил"? Чи може з роскоші або від великої прихильности попів дістав розрив серця чоловік дуже скромно жившій з численною родиною? За що збуджували ся против него многоракі слїдства? хто ті слїдства збуджував? хто провадив ? і чи був або хоч з натяжкою чи показав ся небіщик винним? Правда, що невинність єго мусїли навіть вороги єго, попи, єму признати — мусїли, мусїли, хоч против волї! Длячого-ж замовчав кореспондент "Гал. Руси" о всїх тих підпольних интриґах, підступахів підлостях, котрі єму завчасу здоровлє підкопали і житє перед часом відобрали, а котрих головною причиною були "добрійшії" владики Леонтій і Флавіян?
A Юліян Алексевич, священик парохії Гусинне, холщового повіта, люблиньскої ґубернії, яких зазнав "доброжеланій" від попів і "добрійших" владик? Кілько там у него слїдств було назначених "покровителями вдов і сирот", владиками Леонтієм і Флавіяном, хоч самі навіть вороги не могли найти за ним вини, котрої глядали? Хто бунтував єго парохіян? чи не попи древляцкі по тайному розказу "добрійших" владик? Чи не оборонив єго від ворогів, — смішно навіть казати, — владичій фірман Мацько Мазур, котрого совість не могла знести такого безправя, учиненого Алексевичеви? A яким способом оборонив, нехай уже розкаже кореспондент "Гал. Руси"; єсли-ж не знає, то в своїм часї довідає ся. Священик Алексевич закінчив житє на розїдаючу нервну горячку.
Но що вже сказати о свящ. Чорнишу, осипанім з ніг до голови ласками "добрійших" владик Леонтія і Флавіяна? Возьмім хоч один факт из єго житя: Иде щасливець Чорниш на своє слїдство до канцелярії суду з тріюмфом, ведений жандармами і солтисом місцевим в очах своїх парохіян не далеко Галиції, в селї Тарнаватцї,— і що-ж скажете? Слїдство се кінчить cя повним фіяско, бо — оправданєм Чорниша. Однак кілько там у нeгo всїх слїдств було, то хиба лиш сам Аллах турецкій може зрахувати. Все таки одно певно, що гляданої вини в нїм не найдено. По останнім слїдстві, коли невинність єго самими зажертими ворогами попами була признана, він в цвітї лїт, сил і здоровля, того-ж самого дня умер на розлитє жовчи. Тут уже трудно заперечити справедливости кореспондентови "Гал. Руси", що владики Леонтій варшавскій і Флавіян холмскій aбo люблиньскій були, суть і будуть добродїями і покровителями священиків Галичан холмскої епархії, бо они длятого власне казали жандармам, ще і в асистенції солтиса, публично провадити Чорниша з попівства до суду, "щоби він не піткнув о камінь ноги свoєї".
Що-до свящ. Альбина Желехівсвого з Вербковиць, повіта грубішівского, люблиньскої ґубернії (перехрещеного на ново в древлеправославію на Михаїла), то тут хиба не встанї нїхто, навіть сам кореспондент "Гал. Руси", вичислити всїх тих добродїйств і тої опіки, яких він дізнавав від згаданих владик і их попів в формі різних анонімних доносів, пасквілїв і слїдств, котрі всї скінчили ся признанєм невиновности. Яку високо-моральну і благородну ролю відограли добродїї священиків-Галичан владики Леонтій і Флавіян через свого дячка Димитрія Овада над свящ. Желеховским, — яке значінє при тім мали ковбаси, котрі приносив нарід для Желехівского, а масло для матушки (єго жени) — як фіґурували ті ковбаси в Холмі і в варшавскій консисторії а заразом яким вірним і совістним надзирателем і прокуратором ("блюстителем і попечителем") був дяк Овад над свящ. Желехівским, — о тім випадає замовчати вже хоч би из скромности і встиду — перед сердечною прихильностію і великими добродїйствами тих владик, оказаними для священиків-Галичан. Бо чи-ж то не вітцївска опіка: визначити дяка Овада начальником, контрольором і инспектором над парохом Галичанином Желеховским? і чи-ж не варт той дяк Овад бути за те дьяконом або й батюшкою? Прецїнь він знає добре азбуку, бa навіть троха й писати уміє. А як зручно знaє штуку: увільнити парохію від священика-Галичанина — просто майстер в сїй штуцї! A Вербковицї — добра парохія, над рікою Гучвою, дуже потрібна для рідного брата одної високопоставленої в Россії особи (Будиловича Арсенія, рідного брата управляючого канцелярією ґенерал-ґубернатора в Москві), котрому владики обіцяли парохію дати і дали. Отже-ж в сїм випадку владики сповнили два великі добродїйства: причинили ся виправити священика-Галичанина туди, "идїже нїсть болїзни, ни печали, ни воздиханія", і винайти місце для пoпa-Moскаля, а в додатку ще — зробили дяка Овада діяконом і дали єго в таку парохію, Бусько, де би міг виступити яко майстер своєї штуки против другого Галичанина, Лотоцкого — бо самому батюшцї тамошному якось не випадає, длятого, що за близько Галичина, отже скоро про все довідають ся... По остатнім слїдстві Желехівскій, признаний невинним, скінчав ся від надмірної вдячности "добрійшим" владикам. О "надмірній старанности тих владик для вдів і сиріт" по Галичанах могла би посвідчити вдова Желехівского, оставша ся з пятеро сиротами.
Кореспондент "Гал. Руси" щось дуже богато розговорив ся о небіщику Бобикевичу, повиймав самі рожі з єго житя, а тернину оставив. Щасливий, трикрати щасливий той, кому удав ся в житю діставати самі рожі! Але чи діставав их небіщик А. О. Бобикевич, трудно потвердити, бо вже сам кореспондент згадує о однім — що "покійник состоянія не оставил". А де-ж подїв ся єго фільварок власний з будинками та 120 морґами землї і з всїми вигодами в парохії Спасї за Холмом? Уживати дім і будинки церковні з землею і свій фільварок власний з землею, до того за унії місце чудотворної икони Спаса, куди тисячі народу річно збирали ся і тисячі рублїв доходу приносили (церков там дуже стара, з мечети турецкої перебудована, мурована) а тепер все то пропустити з якихсь там секретних причин, видаєсь дуже дивним, тим більше, що нарід там цїлком і ві всїм подібний до доброго народу в Галичинї і нїяких особливих жертв не вимагав, а небіщик, як відомо всїм, хто єго знав, жив дуже скромно.
Но шило само вилазить в мішка, — говорить пословиця. Так і тут кореспондент нехотячи згадав між иншим про стіпендію имени владики Леонтія. Славна-ж бо то стіпендія — як що-до способу збираня, так і що-до своєї цїли. "Маститий" владика Леонтій, "смиреннїйшій монах-аскет", видячи, що єго всї вже явно узнають яко ворога-гонителя священиків-Галичан, хотїв і в ґазетах a навіть в Петербурзї доказати перед Синодом петербурским і перед цїлою Россією a навіть Европою, що єго всї священики-Галичане дуже люблять, отже приказав, щоби кождий священик зложив на стіпендію єго имени по 25 рублїв, а декани по 60 рублїв. По всїх касах приказав "маститий" не видати пенсії тим священикам, котрі не викажуть ся потвердженям від благочинного (декана), що гроші на стіпендію єго зложили, і ті гроші стягнули силою; кромі-ж того деканам секретно предписав, щоби постарались тим священикам, котрі не зложать грошей на єго стіпендію, яким небудь способом після свого добромнїня відобрати парохії. Найревнїйшим в тій справі екзекутором-сатрапом був протоєрей Николай Страшкевич особливо з Холма. Таким благородним способом "добрійшій" владика фактично доказав в Петербурзї, що всї священики-галичане дуже а дуже єго люблять і що слухи о тим, що він их переслїдує, неправдиві... Кілько то священиків, маючих по 4 або 5 дїтей в школах, давали ті гроші з негодованєм і проклоном, о тім не треба говорити, бо — так приказано.
Пише ся в "Руси" о заслугах свящ. Бобикевича, а чи минув там хоч один рік за владики Леонтія, в котрім би він не заплатив якоїсь кари по кількадесять а навіть по кілька соток рублїв? А кілько там слїдств було кождого року через всї лїта безневинно, єдино длятого, щоби єго товсту парохію єму відобрати для певного Москаля. Кілько то разів владики Леонтій і Флавіян деґрадували єго на вікарого? — кілько разів деґрадували єго навіть на дяка і пономарія та висилали в монастир "на исправленіе", бо владики в таких штуках досвідчені — кілько то разів давали на єго парохію попів Москалїв — і напротив — кілько разів знаходилась якась противна великаньска рука чародїя, котра силою своєю побіджала обох "покровителїв"-владик, чудесно касувала их рішеня, перемінюючи за кождий раз их добродїйства для небощика Бобикевича і оставляючи єго все таки парохом на місци? — Се обчислити може напевно тілько кореспондент "Гал. Руси."
Найбільша слава Бобикевича явилась тогдї, коли він яко член депутації представляв ся "всероссійскому императору" 1875 року. Будучи в ентузіязмі, він, довідавшись, що в Петербурзї мешкає яко член Синода бувшій уніятскій епископ Василій Лужаньскій з Литви, прилучившій cя до древлеправославія ще при митрополитї литовскім Сїмашку, склонив всїх членів депутації відвідати старого. Коли они представились Лужиньскому і все розказали, тогдї епископ відозвав ся до них такими словами:
Было время, когда і ми присоединялись і тоже с такими розовыми надеждами і тоже так восхищались древлеправославієм, как і Вы, но вскорѣ убедились, что все это не так. Так будьте увірени, что вскорѣ прійдет время, когда і ваше это восхищеніе і воодушевленіе древлеправославіем скоро пройдет і ви будете крѣпко жалѣть, что вы пристали к древлеправославію. В уніи жить можно, все же там есть еще какая нибудь отвлеченная идея, которою если вы вспомните, то вас папа расцѣлует і всякій признает вам ваш труд. Но здѣсь в древлеправославнѣм никакой идеи. Здѣсь грубый матеріализм і болїе ничего. Вы восхищаетесь древлеправославіем і думаете, что вам здѣсь ктонибудь признает это? То вы очень ошибаетесь. Здѣсь никто в древлеправославіе не вѣрит і хотите, чтоби они знали оцѣнить вашу ревность!? Напротив, вас только здѣсь висмѣют, так как здѣсь никому до этого дѣла нѣт: ревнуете ли вы о древлеправославіи или ругаете вы его. Вы думаете, что вы бросили папу і теперь будете свободны? Но вы не знаєте, что вы бросили одного папу, поддались єще худшему. А знаете, кто этот папа?..."
"Почувши таке, ми збили ся з толку," — розказували депутати, — і не знали, що й казати. Але епископ Лужиньскій спитав другій раз: "Знаєте ли ви, кто этот папа?" Тогдї А. О. Бобикевич сказав:
— Пожалуй: Государь, вся Европа вѣдь всегда на это і кричит...
— Нѣт — сказав епископ, — не Государь, это была бы еще не бѣда — по крайнѣй мѣрі это царь, не жаль; но этот папа — это Обер-Прокурор, какой нибудь генералишка или сюртучник, которий, пожалуй, і "Вѣрую" хорошо не знает, он распоражается всей древлеправославной церковью. Ви думаете ми смѣем хотя словом сопротивиться ему? Ни чуть не бывало! Да он то нас і не спрашивает о мнѣніе, а просто прикажет расписать ся — і дѣлу конец!
Ті слова архієрея, самого члена петербургского Синода, котрий всю ту кабалу сам перейшов і також колись одушевляв ся древлеправославієм, поки єго не пізнав, а розчарував ся, коли єго пізнав — свящ. Бобикевич, повернувши з Петербурга, розказав другим священикам колєґам. Кілько-ж він натерпів ся цїле житє за тую правду! Потім списав на 12-ох аркушах всї гоненя і варварске трактованє священиків Галичан "добрійними" владиками і післав то в Синод до Петербурга під заголовком "Холмская Русь і призваніе туда Галичан або Галичане в Холмской Руси і их положенє."
A переміщенє Бобикевича из Спаса в Тарнаватку чи було добровільне? А також чи до Спаса був початково назначений свящ. А Медвідь, чи може якій піп из Moскалїв? Яка-ж то сила резолюцію "добрійших" перемінила і Медвідя до Спаса всадила? Чи добровільно покинув Медвідь свій фільварок і лїс в парохії Плаваницях, а також парохіяльну землю, дім і будинки там-же, все нове, в станї найлїпшім? Ото такої товстенької парохії треба було для древляка Елевферія Залевского, котрий анї богословских, анї ґімназіяльних наук не має, тілько нормальні. З дяка рукоположений в дьякона з условєм на письмі власноручно підписаним, що священьства вимагати не буде. Нинї мимо того він уже парохом на місцї Медведя, заходом явного гонителя Галичан Николая Глинского, члена холмского Правленія, правої руки владики Флавіяна. Тим чином достигнуло ся двох добродїйств нараз: о. Медвідя матеріяльно зруйновало ся, а древляка Елевферія на єго кошт збогатило ся. Так само в парохію Камінь коло Холма наданий на пароха древляк без нїяких наук Иван Черняховскій [то називає ся: хотя без образованя але по начитаности aксіoс], бо був около 10 лїт дьяконом при владицї і, що найважнїйше, стратив бас, отже до нїчого більше не здалий, як тілько на древлеправославного попа. Ходять слухи, що він незадовго буде благочинним.
Дальше лїпшого доказу о покровительстві владики Флавіяна для вдів і сиріт по священиках-Галичанах кореспондент "Гал. Руси" не міг дібрати, як той, що на місце Бобикевича в Тарнаватку назначений уроженець могилевскої ґубернії. О то власне ходить, щоби хоч таким способом позбути ся Галичан, єсли висилка всїх "за Волгу" і заміна их попами з Москалїв з якихсь секретних причин на тепер "добрійшим" владикам не удала ся... Судити о причинах, длячого, і о тім, де якій святий почиває, не належить до людей, але зітхати до Бога словами: "Велій еси Господи, і чудна дїла Твоя, і ни единоже слово довольно будет к пінію чудес Твоих" — день і ніч випадає особливо тим бурлакам, бідолахам священикам-Галичанам Холмскої епархії, для котрих момент примусової висилки "за Волгу" о котру так ревно старали ся "добрійшії владики покровители Леонтій і Флавіян", ще на якійсь неозначений час відложено... Декотрі причани, за-для яких "Приволжє" таке негостинне і страшне, куда навіть і потомків Орди татарскої не тягне, а чогось тягне их до нашого Холмского краю, подадуть ся пізнїйше.
