Ярослав Підгора-Гвяздовський

Після того, як Китай став другою економікою світу, логічним є бажання потрапити на перше кіно-місце через витіснення з нього Сполучених Штатів. Минулого року Китай стрибнув для цього вгору – став лідером за кількістю кінотеатрів. Наступний стрибок – створення кінопродукту, здатного довести лідерство і в комерційному кінематографі. Фільм «Велика стіна» (з 2 лютого в українському прокаті) – саме така візуальна демонстрація підстав змінити статус-кво.

 

 

Якщо розібрати шари «Великої стіни», то матимемо політику з підмурівком бізнесу, який, своєю чергою, тримається на політиці. Фільм є популяризаторським зразком суто китайських кіноіндустрійних можливостей поширення на весь світ свого погляду на історію, казки та їх візуалізоване поєднання. І цей погляд ідентичний до голлівудських блокбастерів, тобто американських зразків, з тією лише різницею, що конкретно цей погляд – китайський.

 

Сполучені Штати ще в далекому минулому пройшли цим шляхом поєднання бізнесу з кіновиробництвом (наразі кінокомпанії в США або входять у великі корпорації і ними фінансуються, або фінансуються інвестиційними фондами). Китай щойно зараз це робить, а паралельно створює кіно за кошт (на замовлення!) держави, читай – китайської комуністичної партії. І тут не варто дивуватися зі зрощення бізнесу з політикою: як ми знаємо за нашими реаліями, це банально, і відрізняється від Китаю лише за обсягами корупції, тиску на бізнес та цілями.

 

Отже, щодо «Великої стіни»: ми маємо справу з найбільшим китайським мультинаціональним конгломератом DalianWanda Group, який задумав зняти найдорожчий китайський фільм в 150 мільйонів доларів з найкращим режисером Китаю Чжаном Імоу та голлівудською зіркою в центрі Меттом Деймоном. За сюжетом Велика китайська стіна – захисний мур не від набігів людських племен, а від нападу армії чудовиськ, колись замурованих в горах, але 20 століть тому, метеорит відкоркував їхню в'язницю на погибель всьому живому. Що 60 років вони пробують взяти штурмом Китай. І наразі лише Таємний орден воїнів, стіна і випадкові європейські приблуди-злодії можуть цьому завадити...

 

 

…Сюжет просто (!) про Велику стіну хотіли втілити ще 2011 року, але запропонована ідея не влаштувала Голлівуд своєю суто китайською географією та класичним історико-воєнним жанром. Навзаєм Голлівуд запропонував написати свій сценарій і для цього виділив низку сценаристів, з яких китайці вибрали тих, з ким вже раніше працювали: Макс Брукс, Едвард Цвік та Маршалл Герсковіц розробили історію, а Тоні Гілрой ("борніана"), Карло Бернард з Даґом Міро («Принц Персії») написали сценарій. Так американцями були привнесені чудовиська як елемент жанру фентезі. А з часом – й американські зірки: Деймон, Пабло Паскаль («Ігри престолів») та Вільям Дефо («Людини-павук»). До речі, писаний голлівудівцями сценарій надав фільмові доречної розважливості. А кілька дотепів, вкладених в уста некитайським виконавцям, вчасно, хоч і мало, розбавляють густий фентезійний екшен, закручений практично навколо однієї локації – стіни. Ще очевидний плюс і дуже важливий – це гра іспанця Пабло Паскаля, який своєю харизматичністю просто таки кладе навзнак свого куди «дорожчого», але одноманітного американського колеґу Метта Деймона.

 

З розвитком історії очевидно збільшилась територія поширення фільму і, звісно, зріс бюджет. Однак у масштабний і амбіційний проект він переріс лише з розвитком самого конґломерату DalianWanda Group та його виходом на арену світового кінобізнесу. Від моменту, коли на початку 2016 року він купив за 3,5 мільярди одну з найбільших голлівудських компаній (не мейджер) Legendary Pictures, яка за нового власника та у співпраці з дистриб'ютором-мейджером, компанією Universal, вийшла на ринок з екранізацією культової гри «Варкрафт». Несуттєво, що на той час фільм провалився в Америці, важливо, що коштом китайської участі (копродукція) на китайському ринку (де немає обмеження для фільмів, створених за підтримки китайців) він зібрав 220 мільйонів. У такий спосіб він продемонстрував могутність китайського чинника, а сумарні світові збори в майже 450 мільйонів забезпечили фільму продовження.

 

Одначе «Варкрафт» був тільки пробою пера, базувався на позакитайському сюжеті й робився спільно, тому і відповідальність була мінімальною. «Велика стіна» – ось повноцінна, професійна і адекватна відповідь Китаю Америці! Це справжній документ, писаний під дуду влади кращими і багатими, скріплений всіма можливими твердими і мокрими печатками, підписами людською кров'ю та бізнесовими анаграмами. Він говорить, що а) китайська стіна будувалася 1 700 років, і протягом ще більшого часу буде захистом від всіх можливих навал, і стоятиме ще стільки ж (читай – сам Китай); б) китайське військо навіть за часів середньовіччя мало неймовірну міць, хоробрість та оснащення (читай – і теперішнє військо також); в) китайське кіно, віддаючи належне історії імперії, не менш могутнє за стіну (читай – майбутнє за ним, а не за якимось іншим).

 

Щоб показати все це, безперечно, мало одного факту, що головний інвестор фільму, власник DalianWanda Group Ван Цзяньлінь, найбагатша людиною Китаю зі статками в 32,1 млрд. доларів. Мало й того, що головним замовником є найбільша китайська кіноструктура, China Film Group, зі 100% державним підпорядкуванням. Тому й був запрошений в режисерське крісло уславлений на весь світ Чжан Імоу, лауреат всіх головних кінофестивалів світу, Каннського (за фільм «Жити»), Берлінського («Червоний гаолян», «Дорога додому», «Герой») та Венеційського («Підніми червоний ліхтар», «Цю Цзу йде до суду», «Жодного втрачати не можна»). Він кілька разів номінувався на «Оскар», його фільм «Герой», зі слів прокатника Гарві Вайнштейна, заробив понад 100 мільйонів доларів в прокаті та на DVD в Північній Америці, до того ж Імоу вже працював з голлівудською зіркою: в «Квітах війни» головну роль виконав Крістіан Бейл.

 

Тобто складові фільму формувалися так, щоби, з одного боку, демонструвати суто китайський родовід, а з іншого – тяжіння і небайдужість до стосунків з інородцями. З одного боку – виробництво і фінансування за китайцями, з іншого – дистрибуція за американцями; семантично все створювалося винятково за правилами Головного державного управління друку, радіо-, телемовлення та інформації (ніякої релігії, еротики, політики, лайки), а сюжетно – за лекалами голлівудських блокбастерів. «Велика стіна» – це суміш «Володаря перстнів» з «Чужими», і вкрапленнями «11 друзів Оушена», «Мулана» і фільмів про супергероїв (інакше пояснити надзвичайні можливості Деймона-воїна неможливо).

 

 

За формою вийшла гримуча суміш ура-патріотизму, спецефектів та нейняти-віри-історії, яка навіть у фільмах категорії «Б» нереальна. Втім, саме таке поєднання, саме в таких пропорціях є ледь не універсальним (читай ідеальним) переписом кінострави, готової для вживанням більшою частиною глядачів сучасної планети Земля. Хоч відразу до космосу надсилай, як зашифрований в образи (бажаний) портрет середньостатистичного землянина. Набір штампів з китайських історичних (та псевдоісторичних) фільмів та голлівудських бойовиків і комедій сприймається при такому розкладі дивовижно органічно, адже не знаєш, чим знехтувати, або що можна було б викинути. А нічого! Бо це як той-таки гамбурґер, який, ти знаєш напевне, є шкідливим і точно викличе болі в шлунку, та все одно уявляєш саме в такій конфіґурації, з такими інґредієнтами і саме таким смаком, нехай йому буде грець!

 

«Велику стіну» варто назвати показовим прикладом, як позаконкурсний виступ чемпіона світу. Типу «ось так треба робити, якщо хочеш завоювати перше місце». Звісно, це у жодний спосіб не стосується китайської культури, вкарбованої в історію людства філософом Конфуцієм, сучасним художником Ай Вейвеєм чи тим самим кінорежисером Чжаном Імоу, фільми якого, на кшталт «Жити» чи «Підніми червоний ліхтар», є незаперечними шедеврами мистецтва кіно. І те, що Імоу погодився на «Велику стіну», можна пояснити, наприклад, знову ж таки політикою: не забуваймо, що батько режисера мав стосунок до Чан Кайші, й Імоу, ймовірно, не раз протягом життя мусив мати як мінімум неприємні розмови з представниками компартії та силових структур Китаю. Хто зна, може, Дамоклів меч «неправильного» минулого досі над ним висить, роблячи його заручником для «правильних» комуняк.

 

Так чи так, він зробив нехарактерний для себе, прямолінійний, жанровий та розважальний фільм, де головне – сюжетні перипетії, батальні сцени, комп'ютерні ефекти, а для польотів фантазії та візуальної поезії місця незрівнянно мало. Та нехай для самого Імоу це не крок вперед, для фільму він зробив те, що вимагалося – стрибнути вище китайської голови: помпезний екшен з акробатичними трюками та пишною учтою кольорів. Китайське військо тут ще більш вражаюче, ніж військо людей і ельфів у «Володарі перстнів»: поділене на групи за видом зброї, воно так само ділиться і на кольори. І воно якраз – не комп'ютерне, як в трилогії Пітера Джексона. Це справжня масовка із сотень, якщо не тисяч осіб, і для кожного (!) був пошитий власний, окремо вражаючий, дизайнерський костюм «от кутюр». Так само, як і всі оборонні башти, катапульти, ножі, арбалети тощо є реальними, а не намальованими. Хто із сучасних голлівудських режисерів може похвалитися такою наочною, не ефемерною пишнотою та досконалістю?

 

«Велика стіна» – це досягнення, хоч і не зовсім мистецьке. Його можна було б порівняти з досягненнями власника конґломерату DalianWanda Group Вана Цзяньліня чи з його найближчим в таблиці мільярдерів Китаю колеґою – власником AlibabaGroup Джеком Ма (22,7 млрд.). В бідній і зашореній, хоч і культурно багатій країні, з досі панівним абсурдом комунізму, благословенно забороненим в Україні, вони спромоглися збудувати імперії, що кидають виклик імперіям ситої та капіталістичної Західної Європи та нездоланним Сполученим Штатам.Тепер ці двійко загрожують пануванню Голлівуда, кажучи: ми можемо так само, як ви, і змогли це не за 100 років від народження кіно, а менше ніж за 20… В грудні 2016 року Alibaba Group оголосила про виділення протягом трьох наступний років 7,2 мільярда доларів на розвиток свого нового напрямку, розважального бізнесу, й уклала довгостроковий договір з компанією Стівена Спілберга Amblin Entertainment, в кейсі якої зараз є 17 фільмів. Своєю чергою, в січні 2017-го підрозділ DalianWanda Group, компанія AMC Theatres, купила найбільшу мережу кінотеатрів Північної Європи, що складається з 118 кінотеатрів, і таким робом перетворилась на найбільшу мережу кінотеатрів у світі, що володіє тисячею кінотеатрів з 11 тисячами екранів в 15 країнах.

 

Що далі? Поки що «Велика стіна» зібрала лише 211 мільйонів – переважно в Китаї. І незважаючи на критику, поширену і в китайській, і в американській пресі, попереду прокат як мінімум у 21 країні, у тім і в США. Та збори, гадаю, не найголовніше, бо цей фільм – заявка, рукавиця, кинута супротивнику в обличчя, це виклик. І тут грошей вже не шкодують. Бо на кону весь світ.

 

 

02.02.2017