Новоерскі здобутки.

В ч. 4 "Дѣла" з 19 ян. с. р. поміщено на чільнім місці письмо п. Романчука з Відня, де росказано ось що. Хоть рускі посли в Відні раз-у-раз указували центральному правительству на потребу полагодженя рускоі справи і хоть Тафе заявився до ceгo прихильно, як і намістник Бадені в соймі, то се діло не поступало наперед, а то 1) через рішаюче тепер становиско Поляків, при йіх незмінно негаційній політиці супротів Русинів і 2) через теперішню правительственну програму, що відсунула на бік усякі політичні та національні справи. Тож до кінця 1891 р. зроблено для Русинів тілько: міністер справедливости роспорядив, що вписи до грунтових книг можна робити і по руски, — та надало концесію на руске асекураційне товариство "Дністер", за чим Русини доти два рази даремне заходилися.

 

Після прийізду намістника до Відня, між іншим і для конферованя в руских справах, рішено далі таке: З початком шкільного року 1893 мають рускі класи вправ при учительских семінаріях у Станіславові й Тернополі перемінитися в чотиро-клясові школи вправ, а при жіночій семінаріі у Львові має заложитися 4-клясова жіноча школа вправ (руска?). В Самборі має заложитися нова учительска семінарія, котра при утраквістичнім устрою буде (?) мати руский характер. Міністерство годиться в засаді на заложенє новоі рускоі гімназіі та катедри рускоі історіі в університеті львівскім. В урядах в руских переписках будуть уживати руских, а не польских букв, намістництво перестало переписуватися з рускими консісторіями по німецки, а переписуєся по руски. "На урядових будинках мають завестися постепенно і рускі написи, нові орли для староств у східній Галичині з польскими і рускими написями вже виготовлені". Нарешті правительство має перестати секувати рускі товариства, урядників, учителів і т. д. Отже мають перенести з західноі Галичини до східноі тих урядників Русинів, що післані були туди протів своєі волі і з чисто політичних мотивів. Два такі урядники вже вернули, кілька інших має небавом вернути.

 

От і все. Сам д. Романчук каже: "Се все очевидно дуже мало, се все зовсім недостаточне не то до того, щоби Русинам надати становище, хоч трохи відповідаюче упривіліованому становищу Поляків в Галичині, але відповідаюче головним засадам рівноправности в загалі". Ми-ж не вважаємо сего навіть за знак чи навіть запоруку переміни правительственноі сістеми супротів Русинів, як то думає д. Романчук. Бо розберім діло докладнійше.

 

Найперше треба піднести, що ві всіх тих обіцянках нема і сліду якоісь полекші для нашого робучого люду; очивидно, угодовці чогось такого і не домагалися від правительства в своіх закулісових торгах. Погляньмож що вони придбали. Про такі концесіі Русинам, як рускі написи на староствах і т. д. ніщо й розказувати: вони майже то само, що перша концесія новій ері: рускі написи на скриньках почтових у Львові. Такими концесіями можуть вдоволятися тілько найповерховнійші душі з рускоі "інтелігенціі" і для народу вони не значать нічогісінько, бо-ж політика староств супротів маси народу остане тота сама і велике питанє, чи вдоволить вона єго і при руских написах або чи навіть він більше стане тоді шанувати свою мову? Вийде на то само, що казав колись т. Франко в своій поемі про мову й ліцітацію хлопских грунтів: "хлопскі грунти польским язиком ліцітують", замісць робити се язиком руским. То само треба сказати і про руску мову в книгах ґрунтових: що з того, що вона може там запанувати, коли нашим селянам і маломіщанам чим раз менше є що туди записувати! Не більше варта й руска переписка намістництва з нашими консісторіями тим більше, що мова тих консісторій, як і намістництва, не зробить чести ніякій літературі, ані украйінскій, ані російскій, бо та мова і в новій ері, при владиках-народовцях, архірутенска. Д. Романчук видно сам чує ничтожність усіх таких концесій, коли каже, що найважнійша річ, то переміна політики всіх правительственних тіл супротів Русинів. Але-ж, по нашому, даремне він бачить запоруку того в повороті кількох Русинів-урядників з Мазурів. По просту основа тоі запоруки нетривка. Бо, по перше, що самі народовці стали на тім, що прихильників т. назв, староі партіі треба навіть поборювати, то-ж ми майже певні, що такі люде, як напр. Ф. Свистун і вмруть на Мазурах. А для певних галицких кругів нема нічого лекшого, як записати до сеі категоріі й таких людей, як був небіжчик Навроцкий — людей правду сказавши, далеко небезпечнійших для тих польских кругів, ніж смирні москвофіли. Затим, де ви найдете в дотичних актах, що того й того чоловіка перенесено на Мазури з політичних причин? Того зовсім не кажеся, ані пишеся. То-ж від доброі волі певних властей залежати буде признанє, хто був перенесений з політичних поводів, а хто з поводів "службових". Зрештою, хотьби обіцяна відмінна правительственна політика застосована була як найширше, то й тоді вона писана тілько для Русинів-урядників, що за неі готові стати ще більшими сервілістами, а не писана тота політика для простих смертних, для маси. Тут іще більше залежатиме від доброі волі угодовців та правительственних органів, кого вони зволять записати до книги Русинів, достойних ліпшоі поведінки з ними. Москвофіли-ж та радикали певне до тоі книги живота записані не будуть. Нарешті, хотьби угодовці та йіх приятелі і були в стані знестися на становиско політичноі рівноправности для Русинів усяких партійних відтінків, то и тоді така переміна стояла би на піску, бо така річ може бути забеспечена не в дорозі адміністративних концесій, котрі сегодня дають, а завтра можуть відібрати, а в дорозі законодавчій, в запоруці основних політичних свобід і прав, задля чого треба основноі ревізіі всего констітуційного ладу в Австріі, з запроводом загального безпосередного голосованя і т. і. А угодовці ходять як найвузшими стежками, а до того ще й задними.

 

Не варто говорити й про такі концесіі для народовців, як асекураційне товариство "Дністер", хотьби через те, що, по нашому глубокому переконаню, при повній поки що неспосібности Русинів до таких справ, се мертвороджене діло, котре навіть може йіх лишній раз скомпромітувати.

 

Сe тим певнійше, що до "Дністра" яко товариства чисто партійного, не приступлять москвофіли і навіть будуть протів него агітувати. Вдержати таке товариство можна би тілько спільними змаганями Русинів усіх партій.

 

Остають ся тілько обіцянки правительства на полі шкільництва, що й мають яку-таку реальну вартість для Русинів усіх партій1). Але-ж, не кажучи вже про те, що й се все залежати буде від доброі волі польскоі шляхти, котра "при єі незмінно негаційній політиці супротів Русинів" і ті одробинки може обставити такими умовами, що вони й не спадуть для нас, питаємо: чи то такі річи, для котрих варто було народовцям ставити на карту своє істнованє? Чи не здобула би були того Русини і без новоі ери? Для нас се річ тим певнійша, що й ті обіцянки дано Русинам зовсім не для заслуг угодовців, а тілько під напором опозіціі з боку старих Русинів і радикалів, а головно через виступ п. Телішевского, що в певних кругах викликав, побіч великого невдоволеня, також переляк перед близькою дружною опозіцією Русинів усіх партій. А що та дружна сила була би далеко певнійша, ніж до 25 новембра 1890 р. се мусить же міркувати й правительство, бо нова ера має тоту безперечну заслугу, що підтяла сервілізм та виробила свідому, і то яру опозіцію до правительства і до гр. к. ієрархіі серед тих Русинів, що доти про неі і не думали, т. є. серед старих і народноі маси. Такого настрою між Русинами в Галичині ще не було, відколи вона допалася Австріі. І треба бути дуже вже тіснозорим політиком, щоби не бачити, що той настрій мусить рости в міру того, чим довше буде стояти т. зв. угода. Ми й не виступали би так протів остатноі, бо з одного боку, народовці мають повне право робити з собою, що хочуть, а з другого боку нам йіх не дуже й жаль, бо йіх погляди й засади надто суперечать радикальним украйінским засадам, а до того супротів нас народовскі проводирі, від самого початку нашого напрямку в 70-х рр. грали нераз просто поліцейську ролю, котру вони тепер у "Дѣлі" чим раз яснійше розвивають, кидаючи там негарну і незаслужену тінь на всіх народовців. Але-ж угодою народовці компромітують украйінство в очах усіх поступових людей у нас і за границею так, що воно готово небавом стати "притчою во языцѣхъ", а до того ми ніяк не можемо допустити.

 

З обіцянок-же даних отсе угодовцям певне вийде тілько те, що при новій ері останеся бодай частина народовців іще довгенько, доти, доки ті обіцянки будуть висіти в воздусі, на що тілько йіх і зроблено. Чи добре зроблять ті народовці? Чи зискають вони що бодай для своєі парафіі — бо про користи з новоерскоі політики для всіх Русинів смішно й говорити? Ми певнісінькі, ще народовці не тілько нічого не зискають, а й стратять тим, що не попадуть в опозіцію, котра тепер певнісінько зорганізуєся й сама і обійме переважну більшість Русинів, особливо на провінціі. В опозіцію мусять піти і ті народовці, котрі в душі невдоволені з новоі ери і не схотять допустити народовство в Галичині до повного упадку. Нова ера вже й так єго підтяла. Довгою й тяжкою боротьбою народовці дійшли були до того, що від 1880 р. стояли не то на рівні, але й висше москвофілів власне там, де виступали спільно, напр. на вічах народних у соймі, де народовець Романчук став був навіть головою обох, чи навіть усіх трьох партій. Тілько було далі йти тою дорогою, то верх народовців над москвофілами був би певнісінький просто через те, що народовці все таки діяльнійші й спосібнійші. Своєю дорогою, народовці мусіли би були трохи порадикалитися, і тоді довго мали би були перед і супротів нас. Нова ера знесла сю вигідну позіцію народовців за одним подувом і головно дала можність ожити старорускій партіі, загал котроі вже був ішов за народовцями. Ми вже й не кажемо про те, що нова ера немовби сотворена для зросту нашоі радикальноі партіі, котра власне серед народу починає мати чим раз більше прихильників. Тепер народовці впали низше, ніж стояли москвофіли перед 1880 р., тепер украйінство в Галичині дожило того сорому, що єго патентовані репрезентанти стали сервілістами й обскурантами навіть супротів старих москвофілів і рутенців, що тепер домагаються напр. загального голосованя, тим часом як народовці "демократи", т. є. прихильники панованя народу, нехтують єго з ревністю, достойною красшоі справи. А орган львівских угодовців іще й чваниться в ч. 8, що народовці мають тепер аси в руках! Наівні, наівні! таже вже і найсліпійші ваші прихильники переконалися, що вести політику то не те, що грати в карти на Бесіді! А зрештою, ану-ж ми вам заграємо мізерки? На що тоді здали ся ваші аси?...

 

Ще одно. В згаданій дописі п. Романчука в ч. 4. Дѣла є ще одна дуже характерна річ, котра показує всю політичну бездарність руских послів. Д. Романчук розказує, що в комісіі веріфікаційній 5 новембра 1891 р. посол Телішевский виступив протів важности вибору гр. Борковского, контркандидата дра Т. Окуневского, бо при виборі тім "діялися незаконности, з причини котрих з рускоі сторони внесений був протест". Та протів п. Телішевского голосували сим разом усі члени комісіі, навіть прихильні Русинам, напр. молодо-Чехи і другі. "З причини такого результату в комісіі, — каже п. Романчук — рускі посли постановили не оспорювати того вибору в палаті, щоб і тут не були зовсім осамочені". Якби теперішні рускі посли в раді державній вийшли були з вільного вибору народа, то такою аргументацією можна би глибоко обуритися. Ажеж напр. виступи такого Пернерсторфера також "осамочені" а про те трясуть палатою і відзиваються в серцях міліонів людности, через що й правительство з тими виступами дуже числиться. Та, позаяк ми знаємо, що рускі посли вибрані під певними умовами, при котрих вони просто не мали ані відваги ані охоти виступити явно в обороні радикального кандидата, бо йім тепер любійший польский магнат, клерікал, ретроград та визискувач рускоі робучоі людности, — то нам приходить тілько сказати: Не богатож ви зробите, при такій засаді, для рускоі справи — адже-ж вона вся "осамочена", і в раді державній і в соймі, і скрізь! Тож найліпше було би не морочити загалу Русинів а розвязати руский клюб і поперти туди, де найменше "осамоченя".

 

1) З сего виймаємо навіть те, що правительство годиться в засаді на отворенє ще одноі рускоі гімназіі та катедри рускоі історіі, бо в засаді правительство годиться й на повне рівноуправненє Русинів і австрійска констітуція в засаді дуже вільнодумка. Та між тою "засадою" і практикою стоіть безодня, котру ніяк не заповнить ані правительство, ані ті, що все будують на концесіях та обіцянках від него.

 

[Народ]

01.02.1892