Валенса порвав з СБ. І саме це важливо

Ян Скужинський

— Інститут національної пам'яті презентував експертизу документів аґента "Болька" і констатував, що немає сумніву: "Болєк" — це Лех Валенса. Чи, на Вашу думку, ця експертиза може бути підважена?

— На мою думку — ні. Вона не викликає сумнівів. Зрештою, саме аналіз документів, здійснений згідно з принципами історичної критики джерел, переконує, що "Болєк" — Лех Валенса.

— Сам Валенса це підважує.

— Мені здається, що це є — зрозумілий, зрештою, — захист міфу великого лідера, який ніколи не мав ані моменту слабкості. Тим часом історія є скоплікованішою і через те цікавішою. Це є історія людини, яка раптом стає на чолі великого протесту. В грудні 1970 року, незважаючи на молодість, він є одним з лідерів страйку. Як лідера його заарештовує комуністична влада і схиляє до співпраці. Досить скоро — через півтора року — він починає від цієї співпраці ухилятися. Змінює форму своїх доповідних та інформацій владі про реальну ситуацію на верфі. Пояснює, що потрібно поправити, що влада має робити, щоб уникнути наступного трагічного протесту. Ці донесення тайняка "Болька" з 1973 року є меморандумами про ситуацію на верфі і позиції робітників.

— Тільки адресат виглядає дивним.

— У мотивації Леха Валенси виразно видно, що він хоче уникнути повторення грудня 1970 року в Ґданську, який для нього був особистою трагедією. Важливо також, що він пориває зі співпрацею, і те, як пориває. Спочатку пробує в 1973 році, вдруге — у 1975-му. Важливо і те, що СБ не пробує його втримати. Там переконані, що Лех Валенса є проблемним інформатором, який приносить більше клопотів, аніж вигоди. Врешті СБ погоджується, щоб керівництво Верфі ім. Леніна викинуло його з роботи, бо він ферментує колектив і стає одним з лідерів спротиву.

— Голова ІНП д-р Ярослав Шарек каже, що не хоче викреслювати Леха Валенсу з історії, але його роль у 80-х і 90-х роках вимагає переосмислення.

— Це висловлювання є виразним порушенням меж повноважень голови ІНП. Нема джерельних підстав сумніватися в чесності поведінки Леха Валенси після 1978 року, коли він приєднується до дуже нечисленної групи, що творить Вільні профспілки. В Ґданську в цьому брало участь близько 20 осіб. Нема жодного доказу, ані приводу, щоб підважувати тодішню позицію Леха Валенси.

— З одного боку, триває радісне "полювання за скальпом Леха Валенси" яко політичним трофеєм, з іншого — маємо "захист редутів Святої Трійці", тобто захист леґенди. Що лишиться для майбутнього?

— Я переконаний, що лишиться леґенда Леха Валенси — попросту тому, що є правдивою. Це леґенда людини, яка не народжується лідером, а стає ним. Людини, яка, незважаючи на момент слабкості, зуміла після падіння піднятися і стати на чолі руху. Мабуть, саме цей досвід з 70-х років і спричинився до того, що Лех Валенса був таким ефективним лідером під час страйку в 1980 році, коли виникла "Солідарність", і під час воєнного стану, коли, незважаючи на потужний тиск, категорично відмовив генералові Ярузельському створити "лже-Солідарність".

— Тільки що робити з самим Лехом Валенсою, який далі повторює, що ці матеріали сфабриковані, що це все брехня і змова?

— Ну що ж. Так вже, напевно, буде і далі, хоч, признаюсь, я волів би, щоб Лех Валенса у цій справі мовчав.

Ян Скужинський, публіцист, історик, дослідник історії опозиції ПНР

Розмовляв Павло Вронський