Орґанїзація національної опіки над сиротами.

Неогріті, голодні тиняють ся по українських селах сироти. Не видно краю воєнної хуртовини і число сиріт на українських землях з кождим днем більшу. Від їх фізичного і морального вихованя залежить будучність великої части молодого поколїня.

 

Коли беремо cя за відбудову знївеченої війною країни, то треба нам її почати від основи всякої суспільної орґанїзації, а саме: подбати про фізичну силу й духове здоровлє народу, в першій мірі безпомічних дїтий. Орґанїзацією опіки над сиротами мусить займити ся сама суспільність і то зараз, негайно. Державна адмінїстрація має до розвязаня під теперішну пору стільки завдань, що всїх суспільних потреб заспокоїти не може. До того зростають незвичайно державні розходи так, що з часом держава стане перед альтернативою: або підвисшити значно податки, або оставити велику часть культурної, а зокрема суспільно-добродїйної дїяльности самій суспільности. Вкінци до орґанїзації суспільної самопомочи в области вихованя дїтий заставляють нас наші окремі полїтичні відносини.

 

Хоч як трудна під нинїшну пору орґанїзована праця, то ті завданя в области орґанїзованої опіки над сиротами, які мусять бути сповнені, дадуть ся виконати й при теперішних відносинах та тими силами, які остали нам до розпорядимости. Маю на думцї участь нашого інтелїґентного і селянського жіноцтва в національнім вихованю лишених батьківської помочи дїтий. Для сповненя того обовязку не треба особливого знаня, нї великих матеріяльних засобів, тільки богато доброї волї послужити найменшим і найбіднїйшим, та богато серця. Сповнюючи той обовязок жіноцтво буде мати за собою заслугу в відродженю народу, а сьогодня вже причинить ся до оживленя й скріпленя тут і там пірваних наших орґанїзаційних звязків.

 

Дотеперішна суспільна опіка над сиротами обмежила ся у нас до заснованя кільканайцяти захоронок (се заведеня не тільки для сиріт) і краєвого сирітського захисту у Львові. Та тими захоронками (з огляду на дуже малу їх скількість), користувало ся тільки дуже мале число дїтий. Ще менше бездомних сиріт можна було примістити у львівськім сирітськім захистї. Усї майже українські сироти по наших селах і містах досї зaгaльнo — народної опіки не зазнали. З ріжних причин вони мусять остати у своїм родиннім місци і тут повинна бути розведена над ними опіка, для якої повинні бути засновані окремі орґанїзaції: товариства опіки над сиротами. Такі орґанїзації тим більше конечні, що їм признає значну ролю у вихованю малолїтних закон.

 

Нові законні постанови про опіку з 12. жовтня 1914 р. дають широкий круг дїланя опікунчим радам сиротинським, які мають стати публичним орґаном для веденя опіки над малолїтними. Ради такі мають бути засновані по змозї в кождій місцевости, територіяльні округи для їх компетенції будуть визначені полїтичними властями (з правила староствами), які про те порозуміють ся з дотичним президентом суду. Членами опікунчих рад будуть представники признаних державою віроісповідних громад, школи, громади і особи, що займають cя опікою над молодїжю, з окрема представники товариств для такої опіки. Се одна з функцій признаних законом приватним інституціям, яких цїлю дбати про молодїж, лишену батьківського дому; а друга: се безпосередне веденє опіки над малолїтними, яке поручить їм суд на основі законної постанови, що установляє інститут загальної опіки (Gеnеrаlvormundschaft). Та поза тими завданями остаєть ся для товариств опіки над дїтьми цїла сфера добродїйної дїяльности, яку вони будуть розвивати у своїм власнім, не порученім державою крузї дїланя. Згадати би тільки про розслїдженє родинних відносин сироти, його майна, його приміщенє, заосмотренє в поживу, дбайливість про моральне вихованє і шкільну освіту дитини. Ясне, що коли за виконанє тільки загально тут начеркнених завдань не возьме ся наша суспільність, вихованє українських сиріт опинить ся в чужих руках; що те вихованє не пособить зростови української національної культури, се теж певне.

 

Та заки заснують ся у нас окремі товариства опіки над дїтьми (ще раз підчеркаю, що вони повинні бути засновані скрізь по краю зараз) нехай займуть ся долею сиріт одиницї: рідня, сусїди малолїтного, громада й сїльські інтелїґенти, нехай подбають про те, щоби приодїто й нагодовано дитину, щоби дано їй теплий куток, щоби не витрачувано її майна. Перш усего про сирітство дитини нехай буде зроблене донесенє до суду. Парохіяльними урядами або й інтеліґентними сїльськими одиницями повинна бути зладжена статистика сиріт в кождій окремій місцевости, яка би давала відповідь на отсї питаня: скільки в дотичній місцевости сиріт, скільки круглих сиріт, скільки з одним родичем, скільки їх з дальшою ріднею, скільки без нїякої ріднї, який вік поодиноких дїтий, який їх маєток і з чого складаєть ся, хто ним і як завідує, чи побирають сироти шкільну освіту і яку. Розумієть ся сего квестіонаря не уважаю вичерпуючим.

 

Се ті завданя суспільно-національної опіки над сиротами, які можуть і мусять бути сповнені нами вже тепер в часї війни. Про заснованє великих сирітських заведень і сирітських осель подбаємо після війни. Опікою польських орґанїзацій вже нинї користує ся на областях, знищених війною, сімдесять тисяч дїтий. Що можемо протиставити тій дїяльности ми? "Ратуймо дїтий для будучности народу"! — се клич, який повинен понести ся широким відгомоном по українських землях. Бо стільки України, скільки Українцїв. Тїсна братня злука всїх нас і суспільно-національна самопоміч зможуть забезпечити наше національне житє.

 

[Дїло]

01.02.1917