"Уярмлена мова"

З якою цікавістю бере кожний, кого доля закинула десь далеко від рідного краю, український часопис до рук. Що там діється? Як наладнується життя? Хто і що подає народові до вірування? — Ось такі питання виринають завсіди, коли розгортаєш газету. А вже, коли ця газета з Житомира, Києва, чи Харкова, то з подвоєною цікавістю вичитуєш кожніський рядок.

Оце недавно попала мені в руки "Нова Україна", що виходить у Харкові, а в ній цікава стаття п. з. "Уярмлена мова". Скільки правди в цій статті і скільки для всіх, хто вирішує, чи буде вирішувати мовні питання, вказівок та осторог! З цілої статті так і бє в очі острах перед нерозбірчивим приняттям усього, що в б. Совєтській Україні вважалося за чисто українське. Автор, видно, добре ознайомлений з усіма періпетіями боротьби за чистоту літературної мови, з усіма офіціяльними ухвалами щодо українського правопису.

Автор пише:

"Природна річ, що й мову — цю величну і святу твердиню кожного народу — большевики не могли залишити осторонь своєї уваги. Безконечні зміни правопису, виття зчинене навколо "націоналістичного шкідництва в мові", боротьба з "полонізмами", якими нібито заснічена українська мова (старий арґумент царських жандармів), без довгих розміркувань викидалося те чи інше слово, питоме українській мові, тільки через те, що воно несхоже було на російське... Дійшло до того, що пропонувалося замість "прапор" — "флаг", а замість "галузь" — "область". Особливо люто нищено українські військові терміни. Тут російські слова запроваджувано поспіль (подібно, як у друкарській термінології! — прим. ред.). "Чота" перетворилася на "взвод", "багнет" став "штиком". Безсилі заборонити українську мову, большевики почали русифікацію її з середини... Кожний недолугий газетний борзописець мав право черпати повними жменями російські слова і вирази і, перепихавши їх через "і з крапкою", видавати їх за українські. Большевики почасти добилися свого. Газети друкувалися такою жахливою мовою, що переставали бути зрозумілі для українців".

От віз і перевіз для всіх, хто залюбки любить покликуватися на якогось автора, чи часопис по той бік Збруча. Чи не треба було б більш осторожно братися до підтягання так званої "галицької мови" під "загально-українську".

Прочитую час-до-часу українські галицькі часописи, що появляються в Галичині після визволення з червоної опіки. Скільки там, за два роки большевицького режіму, прийнялось усякої всячини, яка з загально-українським нічого спільного не має. Просто деколи можеш із дива вийти, чи справді це все писане руками львовян, чи інших "наддністрянців". Якісь "ес-мінці", "крейсери", "нальоти", "самольоти", "гавані", "висадки", і т д. "імже ність числа".

Порівнюючи надніпрянську пресу з деякими галицькими часописами завважую цікаве явище: "Нова Україна" в Харкові, "Нoвa Доба" в Бердичеві, чи інші, що їх мені пощастило дістати — всі вони намагаються скинути з себе шкаралущу офіціяльної "української" мови і радо засвоюють собі багато слів, які здавна дістали право громадянства в Галичині. Зате галицькі часописи (а за ними і радіовисильня!) вперто держаться всіляких дивовиж, що їх за два роки мусіли вивчитись і поневолі вживати.

Автор "Уярмленої мови" наводить дуже цікаву подробицю: слово "лицар". Його змінили на "рицар", бо в московській мові є рицар, але зате лишили "лимар" (з нім. Riemеr) не змінюючи просто тому, що в московській мові нема слова "римар". Ця подробиця настільки типова для підходу большевиків до української літературної мови, що вона пояснює всі інші явища.

На кінці своєї цікавої статті автор пише і про правопис, цю незагоєну болячку наших часів: "Природно, що для вироблення такого єдиного правопису і наддніпрянці і наддністрянці мусіли були поступитись дечим із своїх правописних навичок, піти на певний компроміс. Цього компромісу досягнено на всеукраїнській правописній конференції 1928 року, яка склала єдиний правопис, так званий "правопис Скрипника"... Правопис 1928 р. був похований, почалася шалена русифікація українського правопису, що наростала рік-у-рік... І от кивом руки Постишева викидається "націоналістична" літера "ґ", дарма, що вживалася вона ще на початку XVІІ століття"...

Коли я при правописі, то не можу не згадати і відомої історії з апострофом, що мов ось-так заліз у наш правопис та ніяк не можна його витягнути. Витягали його на правописній конференції в 1929 році в Києві та були його навіть скасували. Брали участь у цій конференції і галицькі мовознавці (між іншими проф. Сімович і проф. Студинський) і їх арґументація проти апострофу — переважила. Але на другий день чомусь змінили постанову і апостроф перейшов... усього одним голосом більшости. Дивно виглядає, що нині за нього ще люди побиваються, хоч так багато вчених такі довгі роки вважали його зайвим. На мою думку відкинення його булоб найбільш видимим знаком визволення мови з-під чужої, ворожої диктатури.

Загреб

[Краківські вісті]