Спадщина по большевиках

Скупі вісті, що на протязі двох десятків років доходили іноді до нас з-поза китайського муру більшовицької ізольованості, не давали можности витворити собі повного образу радянської дійсности. Не встигли теж зглибити тої дійсности і ті з галичан та волиняків, що 1939 р. найшлись у межах Радянського Союзу. Вони пізнали лише комуністичний режім з усіми його благодатями. Контакти з наддніпрянцями мали тільки дуже нечисленні.
Щойно тепер прийшов час, коли можна подивитися власними очима на те життя, яке так довго було для нас закрите, а яке так дуже побуджувало нашу цікавість. Щойно тепер можна оглянути ту спадщину, яку нам залишили большевики.
Хто в літі минулого року перший раз у житті переїздив ріку Збруч, той певно глядів на годинник, щоб на все запамятати цю важну для нього хвилю.
Краєвиди України! Хто міг назвати вас монотонними. Можливо, що на перший погляд видається широка низовина українських земель одноманітною. Може бути, що хто знає краєвиди України лиш з описів, той не находить у них нічого цікавого. Але хто мандрував тими полями, де безмежні лани збіжжя колишуться у ритмі вільного вітру, де серед великанських просторів тільки де-не-де виростають сади сіл та городів — хто з козацької могили слав свій зір у мрійливу синяву степу, де серед моря зелених трав не натрапляє око ні хочби на одне дерево — той не міг не відчути своєрідної краси українського краєвиду, краси свобідного і далекого простору, що манить все дальше й дальше. Хто бачив червонаві скали Криворіжчини, що так гармонізують із критими червоною черепицею дахами города, кому довелось вдиратися на гори, що довгими ланцюгами тягнуться здовж Дніпра, хто з вершків горбів Донбасу споглядав униз на ряди фабричних коминів, той назве краєвиди на Україні різноманітними. І хто перепливав човном широчезні води Дніпра, хто купався в Дніпровім або Бужськім лимані, де хвилі, від моря йдучи, з шумом бють об скалистий беріг, де дзеркало води осліпливим золотом блищить у проміннях південного сонця. — Хто пережив жаркі дні, коли ввесь небосклін горить ярким світлом, хто вслухувався в теплі, зоряні ночі, коли ні найменший легіт не ворушить верхівя кучерявих дерев — той краси України не забуде ніколи і все буде за нею тужити.
Нажаль те, що збудоване людською рукою, ніяк не гармонізує з красою природи.
Ніколи не забуду вражіння, яке зробив на мене город Первомайськ. Після кількагодинної їзди степами виринула нагло перед нами внизу чудова панорама города. В долині ріки Бoгa і на сусідних горбах серед повені зелені, розсипані хати міста. Естетична насолода, яку давав цей вид, була така велика, що ми повисідали з aвт і хто тільки мав фотоапарат — старався схопити на плиту чудовий образ, що робив вражіння фатаморґани.
Яке ж було наше розчарування, коли ми зїхали вниз до міста! Небруковані вулиці без хідників і без каналізації, ніяких уладжень для освітлення міста, доми будовані з поганого матеріялу (здебільша з білої цегли), переважно партерові, дуже занедбані, так і видно, що з давен-давна не ремонтовані. Ніяких монументальних будівель, ні світських, ні церков, на ціле місто ледви кілька дуже нужденних склепів-магазинів.
Те, що говорю про Первомайськ, характеризує в більшій або меншій мірі всі міста на Україні, за виїмком кількох найбільших. Положення звичайно дуже гарне, багато краси додає багатство землі, — але саме місто дуже погане. Вулиці бруковані примітивно і то лиш головні — в центрі міста. Бічні вулиці і дальші від осередка — це просто виїзджені возами дороги без хідників, або в найкращому разі з вузькими та нерівними деревляними хідниками. Чиншові, муровані камениці майже незнані, переважає тип партерових, малих домиків, що гірше будованих дуже кепсько і неестетично, з малими і низькими кімнатами, з малими вікнами і без санітарно-гігієнічних уладжень. Тільки де-не-де серед тих домиків виростає більше "зданіє". Це вже модерна камениця. Є це звичайно будинок НКВД, міліції, школа, шпиталь, або інший публичний будинок чи дім, призначений на мешкання для якихось вибранців. Але і ті доми бувають часто невикінчені і так стоять цілими роками. Монументальних будівель майже немає, а те, що ніби мало викликати вражіння монументальности — як окраси на домах: фігури та колюмни, або памятники — це виконане з найгіршого матеріялу — ґіпсові постаті на цегляних, потинкованих постументах, часто занедбані й обдряпані. Електричне світло та водопроводи є що правда по всіх навіть малих містах, але водопроводи звичайно не є розпроваджені по хатах, тільки ведуть до криниць, що стоять на вулицях.
На загал можна в містах України розрізнити центр, що ще сяк-так нагадує місто в галицькому чи европейському розумінні і "пасьолкі" — цебто ніби передмістя, ніби підміські оселі. По характері відповідають вони найдальшим передмістям наших галицьких міст, тобто і перехідною формою між містом і селом. Городи на Правобережжі, такі як Житомир, Миколаїв, Умань, Херсон, Дніпропетровськ — це розмірно ще великі центри, але чим дальше на схід, тим менші стають ці центри. Полтава має тільки кілька порядних вулиць а такий Краматорськ (північний Донбас), один із осередків тяжкого промислу, місто, що начислює понад 100 тисяч мешканців — це властиво не місто, а цілий ряд "пасьолків".
Як місто, так теж і село України представляється нужденно. Старі, занедбані доми-ліпянки, криті стріхою — ось тип більшости селянських хат. Коло хати примітивний хлів (стайня), де селянин держить одиноку корову, а часом ще й безрогу — ось і все господарське обійстя. Клуні (стодоли) порозбирали при нагоді колективізації. Коней не можна було держати, тому й буває, що в цілому селі немає ні одного воза. Колгоспні будинки (стайні, стодоли) теж не кращі. Поставлені вони примітивно і дуже швидко валяться. Про які-небудь дороги в самому селі нема й мови. В час дощів розмокає чорнозем у глибоку, липку грязь і робить і пішу і колову комунікацію дуже трудною.
Коли до того всього додамо, що битих шляхів в Україні майже немає (якщо не числити деяких відтинків, як от на шляху Львів — Київ, Житомир — Бердичів, головні шляхи в Донбасі), що сітка залізничих шляхів доволі рідка, що велику частину сільсько-господарських машин, якими так чванилася большевицька пропаганда, а яких і так було замало, большевики понищили або забрали, що так само забрали більшу часть залізничого табору, що понищили перед своїм відворотом фабрики та копальні — то будемо мати образ тої сумної спадщини, яку нам залишили комуністи.
(Далі буде)
П.
[Краківські вісті, 28.01.1941]

28.01.1942

До теми