Відень 20 н. ст. сїчня.
Ми в Австрії звикли говорити богато на сю тему, що ґр. Таффо мабуть чи неодин з найщасливійших людий під сонцем. Дуже часто видимо, що коли якось нове предложенє иде в парлямент, ґазети донесуть терпеливому читачеви, що в клюбах стрічає оно "сильний oпіp", — се тpeвaє ще при першім читаню в палатї, при другім опозиція мякне а при третім уже кабінет ґp. Таффого має забезпечену більшість! А де тайна? Oтo пущено за той час в рух систему "концесії", — і більшість готова, та сама, котру називаємо більшостію "von Fall zu Fall".
Topічне шумне розвязанє парляменту та з тих злучень надїї на витворенє нестійної більшости завели. Та й під теперішну хвилю, хоч сполученій лївици Нїмцїв-лібералів, котра через дванацать лїт витревала на опозиційнім становищи, зроблено концесію, що до міністерства пoкликанo Кінбурґа, та хоч Полякам висаджено д-ра Билиньского на президента державних зелїзниць головно за полишенє жаданої децентралізації зелїзниць галицких, — ситуація не прояснилась. Ґр. Таффо ще й нинї не має рішучо запевненої більшости. Нехай би знов які угоди торговельні чи там щось подібного стануло на порядку дневнім, то справдї цїкава річ, як він тогдї порадив би собі, не маючи вже роздати нїякого портфелю. Мимоходом зазначу, що вже й сам будинок парляменту будований в так критичний спосіб, що лава міністрів більше десятки фотелїв при пятьох пульпітах не помістить...
А тимчасом в міру того, як молодо-Чехи роблять демонстративну опозицію — вага голосів ліберально-жидівскої лївицї росте, побідоносно виходить тая знаменито зорґанізована і зелїзною рукою Плєнера ведена фалянґа. Она числить 109 голосів! Ґрафови Таффому такій чоловік, як Плєнер, не на руку. В послїднім часї опорознила ся посада президента найвисшого спільного трибуналу рахункового (колись Плєнер був там шефом секції), а знов найновійші вісти з Берлина голосять, що тамошний консуль австрійскій смертельно недужій і вмирає, а тут — дивне fatum! — Як-раз Плєнер був колись аташе при посольстві в Лондонї. Комбінація готова, — досить буде надати одну з тих двох "Versorgungsposten" Плєнерови, він прийме з вдячностію і усуне ся з арени політичної в стан супочинку.. Та ба! ходять версії зовсїм противного змісту. Не ґрафови Таффому надоїв Плєнер, але Плєнерови хотїлось би попробувати, чи лївиця не захопила би всю керму держави в руки, — чи не двигнути би централістів яким актом і поставити трівко на верх, — чи не знищити би до тла автономічно-славяньскі елєменти... Тут конечно лївиця потребує скріпити свої ряди, щоби в данім случаю переперти своє "я", а не служити враз з Поляками до форсованя правительственних интересів. Союз з "колом" польским показав ся в однордчній практицї ненаручним. За кулісами парляменту говорять, що Плєнер з-часта конферує з головою нїмецких націоналів, професором Штайнвендером; наші члени лївицї дуже запрошують послів Пернерсторфера і д-ра Кравса, котрі виступали з клюбу Штайнвендера, чи би они — очевидно в имя идеї германьскої — не вступили до лївицї. Кажуть, що всї нїмецкі націонали будуть радо повитані, их интереси супротив Славян сходять cя, а відносини до заграницї хто би тикав під так важну хвилю?.. І ще иншій шахматний тяг Плєнера: нїмецким консерватистам можна би дати троха конфесійности в школї, — нехай тілько допоможуть до побіди. Справдї чудна новина! Коли в тамтій періодї ради державної кн. Ліхтенштайн виступив з своїм проєктом закона, вся лївиця, а за нею віденьска ліберальна праса ударила на алярм; дійшло до того, що князь Ліхтенштайн зложив мандат. Ну, fеmpora mutantur. І ще один послїдний тяг! В клюбі Гогенварта сидять полудневі Славяне. Коли-б удало ся их з відтам викурити, то зараз они пристають до молодо-Чехів, значить: правительство тратить стілько голосів, о скілько членів поменшить ся клюб Гогенварта. Читателї нагадають собі, як недавно міністер просвіти д-р Ґавч сильно ударив на Словінцїв в справах их шкільницва. Нехай би хтось дотепний сказав, що се було викликано интригою лївицї, — то наш повисшій здогад має рацію. А коли би ті три тяги на шахівници не удались — що тогдї? Здаєсь нам, що тогдї Versorgungsposten вже приманить пессімістичного Плєнера, ґр. Таффе зрадіє а той невідрадний теперішний стан деґенерації парляментаризму в наслїдок благородної коррупції пійде своєю ходою.
Трактати торговельні пійшли гладко, хоч страчено тиждень на протяжні дебати, маючи вже з гори в руках певний результат голосованя. Против угоди з Нїмеччиною, Швайцарією і Бельґією піднесло ся всего 42 голосів, против договору з Италією 88. Коли-б нас хто поспитав: яке становище заняти треба було Русинам супротив сих трактатів, то дїйстно можна би хиба здвигнути плечима, так тяжко єго означати. Одно певна річ, що нам Русинам однаково з тими трактатами як і без них. Наш нарід артикулів заграничних і кольоніяльних par excellence не потребує, а то, що випродує рільничим і дрібним домашним промислом, то все майже і сам сконсумує. Хиба ще збіже і товарину вивозят від нас, але й то в дуже мало случаях по-за границї держави. Отже, коли б мали нам що-небудь помагати мита охоронні і спинити дорожню муки і мяса, котре в тій самій цїнї, як у нас, деинде уважаєсь дешевим, — то мито охоронне треба би покласти вже на берегах Сяна і Збруча та на хребтах Бескида. Инша річ, що коли Нїмеччинї на дванацять років отворено границї, віддано, до ужитку всї шляхи комунікаційні, то н. пр. сильно розвитий залїзний промисл засипле такій Bärenland, як Галичина, своїми продуктами, а наші мужики будуть мати нагоду давати ся десять раз тілько піддурюватись аґентам молотїлень і сїчкарень. Те саме можна би сказати о Поляках, з тою хиба малою різницею, о скілько товар та збіже шляxтичiв иде за границю і о скілько продукти фабрик галицких (звичайно недостижимі галицкі "шнапси") мають покуп на европейских ринках.
Кажуть, що через ті трактати торговельні скріпив ся тридержавний союз мира. Оно певна річ, що троха правди в тім єсть. Все таки економічна звязь людности, звязь торговельна межи 170 міліонами людей, єсть в силї скріпити спільний интерес спільної оборони лучше, нїж голі дипльоматичні переговори ґр. Таффого з ґрафом Капріві і маркізом ді Рудіні. Полишім се на боцї, а найлучшими доказом, що оно так єсть, суть голоси россійских дневників. "Новости" ударяють на алярм в виду того, що сербскі відпоручники як раз тепер укладають у Відни угоду торговельну з Австро-Угорщиною. Тая сама часопись — яко біржева звичайно добре поинформована — доносить, що Болгарія вже хотіла приступити до тридержавного союза, але Рим і Берлин супротивились тому, бо она яко васаль Турції, мусить поперед виказатись дозволом Порти на акт сего рода.
Становище дипльоматії австрійскої на Балканї стало сильнїйшим, нїж коли-небудь перед тим. Афера, яка счинила ся в наслїдок викиненя бундючного француского журналіста Шадурна з території болгарскої, через що Франція оскорбила ся, — вже завдяки посередництву Австрії оконечно полагоджена. Разом з тим усунене на разї болгарске питанє з порядку дневного, тим більше, що Poсciя голодає і доволї клопоту має у себе дома. А не хочесь вірити, що тая сама Россія, котру наші "обєдинителї" виставляють яко край блаженства і добробиту, могла прийти в так тяжке і невихідне положенє, котре не єсть фактом одного неврожаю, але дуже лихої господарки економічної та занедбаня зі сторони правительства через довгі лїта. Коли-ж ще й нинї лучає ся там н. пр. таке, що ваґони муки, везені з Одесси в Самарску ґубернію, приходять на місце перемішані на-пів з пiском (очевидно під доглядом чиновників), то справдї лише сожалїти над такими порядками в державі россійскій...
На хвилю питанє єгипетске заняло було серіознїйше уми дипльоматів. Анґлія оккупувала Єгипет провізорично. Ще в 1884 роцї в депешах, розісланих до европейских дворів, обіцяла була она, що в порозуміню з Портою "небавом" уреґулює квестію неутральности Єгипту і каналу Суезкого. Се послїдне вже стало ся, але першого все-ще дожидають. Тимчасом помер ось недавно кедив Тевфік-паша, король Єгипту. Сей Тевфік прийшов на престол в роцї 1879-ім, застаючи державу в оплаканім станї фінансовім. Повстанє Арабі-паши приспішило занятє Єгипту войсками анґлійскими. З того часу віддав ся він душею і тїлом Анґличанам. По Тевфіку прийшов на престол 17-лїтний Аббас, вихований в віденьскім "Teresianum". Другим претендентом до трону являєсь отець Текфіка, котрий за-для розпустности прозваний свого часу Людвиком XIV-им, проживає тепер з своїм гаремом в Неаполи. Франція досить косим оком глядить на панованє Анґлії в Єгиптї, однакож в виду байдужности Россії в тій справі — сама отверто не виступає. Тимчасом Австрія заняла через особу Аббаса, котрого вже й Порта признала, важну позицію на Орієнтї. Зважмо до того оккуповану Босну і Герцеговину, великій вплив на Болгарію, Македонію, Альбанію і Грецію, — коли тимчасом Россія на Орієнтї, именно на Кавказї, не знайшла до нинї точки опору на Вірменах, — то справдї шанси Австро-Угорщини, головно наслїдком єї тонкої політики заграничної, пійшли в гору.
Хто не повірить, що именно орієнтальна квестія, котра ятрить уже від десятка лїт, мусить найти розвязку, може вже в недалекій будучности? Однакож, на дивне диво, розвязка тая не наступить на Орієнтї, але деинде. А де? — хто цїкавійшій, вгадає...
Насїкомий.
