Петро МІДЯНКА

 

Їм затьмарилися рідні овиди в квітні 1944 року. Розірвані подушки й перини, порвані священні книги по млачках і яругах. Десяток возів до найближчої станції вузькоколійки, звідки мали відправити вглиб Угорщини, до містечка Матесалка.

 

 

Скільки вони тут прожили серед довірливого, незіпсутого люду? Років сто п’ятдесят, не більше? В посесії Сейлешлонка зареєстровані десь з двадцятих років XIX століття як платники податків. Перекази, що скоріше є міфом, ніж реальністю, гласять про якогось Шимона Баракоша, що привіз у гори денатурат і наливав «бляшку» (порцію) білявим, синьооким довговолосим ґаздам. Ґаздів на той час було небагато, з великими посілостями в долині й підхмарних верхах. Уже стояла шпиляста церковка зі в’яза й огороджений живоплотом цвинтар з дерев’яними хрестами. Ту церковку святої Параскевії показують угорські військові топографічні мапи, захоронені в архівах Пешта у вільному доступі.

 

За Австро-Угорщини сьогоднішнє східне Закарпаття (колишній Мараморош) мало величезну кількість поденників. Шляхта була малочисельною, обмежувалося кількома родами в притисянських селах. Ґрунт для гендлю був урожайний.

 

Ще можна уявити сприятливими для торгівлі й ремесел Прагу, Будапешт, зрештою адміністративний центр Мараморош-Сіґет, ніж дику на ті часи зворину, що западала двометровими снігами, в яких брели по саме черево олені, шукаючи бруньки й воду в потоках.

 

Лейба Давидович зафіксований в угорських податкових книгах 1828 року. «Географічний словник Угорщини» 1850 року подає чисельність євреїв Широкого Лугу – 9 осіб. Елек Фенєш, укладач того лексикону, либонь, користався даними перепису 1830 року, де також означена така кількість. Це могли бути одна–дві сім’ї. Згідно з шематизмом Мукачівської греко-католицької єпархії 1891 року, у селі був 91 ізраеліт.

 

Жили вони протягом XIX століття таким же патріархальним укладом, як і давніші мешканці, що поселилися сюди з Галичини майже два століття передніше. Але окультурена долинна земля поволі переходила в руки підприємливіших і практичніших прийшлих. У списках землевласників 1910 року рябіють юдейські прізвища. За посередництвом Симхе Каца дід стає «кіроном» (бригадиром) лісорубів у Трансильванії, а той, своєю чергою, прибирає до рук цілу леваду.

 

Список землевласників Широкого Лугу за 1910 рік. Мідянка Олекса Михайлів – мій дід.

 

 

Американський нащадок єврейської родини Давидовичів із Широкого Лугу Моше А. Девіс (так зареєстрований у США) пише, що 1919 року єврейське майно в Широкому Лузі було знищене місцевим населенням, власники в суворий зимовий період переховувались у лісах чи повтікали в села, де були більші єврейські общини. Очевидно, далися взнаки в суворих гірських умовах гени першопоселенців-опришків. А довірливість їхніх нащадків до прийшлого люду також не була безмежною.

 

Демобілізовані австро-угорські вояки-євреї, що поверталися з фронту додому, помстилися «язичникам». Вони спалили вщент половину дранкових і солом’яних стріх.

 

Після Тріанону начебто все втихомирилося. Нова метрополія Підкарпатської Русі, Прага толерувала єврейство. У Широкому Лузі воно також процвітало й мирно співіснувало з місцевим населенням аж до початку Другої світової війни.

 

Мій батько з ними межував, користаючись при цьому «золотим правилом»: «Чуже не чіпай, а своє не віддай». На відміну від діда, так і не залишив їм нічого й нічого від них не взяв після депортації євреїв із Підкарпаття у квітні 1944-го.

 

Повернувшись у Широкий Луг з німецьких трудових таборів, батько дав уцілілому на той час Зельману Розенталю на обмін дойчмарки. Той обмін йому не здійснив, говорячи, що з Лугу виїжджає назавжди, а батькові залишиться кавалок ґрунту. Земля залишилася колгоспу.

 

Колишній будинок сім'ї Юдковичів

 

 

Закономірно, що після 1944 року в Широкому Лузі не залишилося жодного єврейського корінчика чи пагінчика. У часи мого дитинства бовваніло кілька будинків з подвійними дверима, різьбленими одвірками й кам’яними східцями. Там жила партійно-урядова номенклатура. На місці старого єврейського помешкання нині стоїть квартира священика та канцелярія православного приходу. Сьогодні один дім зяє пусткою. В будинку Лайзера мешкає понад дев’яностоліттня вдова фронтовика, а на родинному місці Розенталів у перебудованій хаті живе багатодітна родина.

 

Пам’ятаю, що найдовше в селі затрималася єврейська родина Марковичів: пристосувалися до радянської торгівлі й райзаготконтори. Школярем у тій торговій точці я купував розважні монпансьє. Зовсім недавно з Клівленда приїздив син Марковичів Янкел. Говорив, що в селі за сто років нічого не змінилося.

 

Єврейський цвинтар у Лузі

 

 

Ще недалеко від нашого будинку в чагарнику стоїть тесане каміння зі семисвічниками та зорею Давида. Це єврейське кладовище, понищене снігопадами й вітрами. Воно поряд з християнським (також XIX століття), де жодного каменя й заледве видно горбики могил.

 

Живучи в 1930-х роках у сусідній із Лугом Колочаві, чеський письменник-комуніст Іван Ольбрахт у своїх репортажах з Підкарпаття блискуче описав життя та побут місцевих євреїв. Жив у торговця Вольфа. Очевидно цьому щось сприяло: староєврейська Прага з тринадцятьма поверхами поховань, присутність у Празі Франца Кафки.

 

Розмова з Германом Розенталем.

 

 

Наші селяни достатньо прихильно ставилися до іновірців. Я можу про це писати тільки в ретроспективі. Вивудити щось зі слів земляка Германа Розенталя, з яким я зустрічався кілька років тому у Виноградові, неймовірно важко. Надто болить йому бункер в Угольському пралісі й здача християнином їхньої сім’ї угорським жандармам. У бункері Розенталі ховалися від депортації. Зрадників вистачає всюди.

 

Яблуні, посаджені батьком Германа, Зельманом. Сучасний вигляд

 

 

На відміну від угорців, які не селилися у високих горах, євреї-вигнанці віднайшли тут батьківщину, як і мої предки. Коли їх вивозили з Лугу, то казали: «Но-но, ми свати, а ви будете приданці…» **.

 

Про це думається навіть зараз. Коли бойовик без стуку може увійти в мій дім, і я буду змушений робити бункер у пралісі. Бо як же – зійти в шеол?

 

 

 

 

ПРИМІТКИ

 

* Голет – «країна вигнання», місця проживання євреїв поза Палестиною.

 

** На закарпатському весіллі всі члени роду молодого звуться «сватами», а молодої – «приданцями».

 

 

27.01.2017