Львів – місто амбітне. Розпочинати тут всеукраїнські ініціативи чи глобальні тренди майже звично. Давно стереотипна прикладка «культурна столиця» останнім часом доповнилася ще й етикеткою «туристична Мекка» - місто почало промувати себе в Україні та закордоном, і після минулорічного ЄВРО зібрало, напевне, найбільше позитивних вражень від іноземців.
Але не туризмом єдиним – крім зовнішнього образу, трансльованого у світ, Львів має своє внутрішнє, особисте обличчя. І побачити його профіль під час вікенду на площі Ринок майже неможливо – це потребує глибшої розмови, відчування та співпережиття. Говорено і писано про львівську унікальність немало, проте як її ідентифікувати і у чому вона виявляється?
Унікальні культурні умови протягом століть створювали тут надзвичайно цікавий «ландшафт» - у львівському казані варилося щось особливе. Ніщо краще не вбирає у себе світ людей, ніж їхнє слово, і можливо, саме тому, львівські тексти лишаються впізнаваними навіть писані іншими мовами.
Література у Львові на почесному місці, і це знає вся країна – саме тут мешкає Форум видавців, який вже 20 років просуває читання в маси і авторів та видавців – в люди. У рамках національного «Форуму видавців у Львові» щороку відбувається Міжнародний літературний фестиваль – певно, наймасштабніше в Україні зібрання письменників та читачів у одному місці в один час. Зрештою, саме у Львові колись відбувся легендарний ВИВИХ, виникло Бу-Ба-Бу і стартувала сучасна українська література. Поза тим, літературний Львів сьогодні, це ще: літературний марафон «Час читати», благодійні книгозбірні для сільських бібліотек, конкурс і фестиваль дитячого читання «Книгоманія», заходи для бібліотекарів та видавців (усім цим також опікується Форум), літературний клуб «Кабінет», майже щоденні зустрічі у книгарні «Є», активна діяльність Центральної бібліотечної системи для дітей, молодіжні читання віршів, періодичні квартирники, etc. – все це робиться переважно львів’янами для львів’ян.
Нещодавно на порядку денному виникла ще одна амбітна ініціатива – об’єднати усі ці розрізнені сфери літературної діяльності, систематизувати їх, познайомити між собою та врешті презентувати світу під маркою «Львів – місто літератури». До мережі Творчих Міст ЮНЕСКО (Creative Cities) саме у галузі літератури (існують також напрямки музики, кіно, ЗМІ, гастрономії, прикладного та народного мистецтва, дизайну) вже належать Единбург, Мельбурн, Дублін, Рейк’явік та Норвіч. Ініціаторами вступу Львова став Форум видавців, а міська рада підхопила ідею та зібрала мотиваційну конференцію. 21 лютого у стінах Наукової бібліотеки Університету згуртувалися близько сотні зацікавлених – щоб мотивувати один одного, поділитися думками, розповісти про можливості та об’єднати зусилля для втілення. Підсумком стало створення робочої групи, яка і продовжує буденну та копітку роботу щодо спроби координації літературної сфери Львова та розробкою стратегії її перспектив.
Координатор робочої групи від управління культури ЛМР, Богдана Брилинська, розповідає свої враження від старту проекту: «Сама конференція пройшла досить успішно – зважаючи на те, що зі 100 запрошених прийшло близько 80 осіб. Звичайно, були свої недоліки, але це спровоковано кількістю часу на підготовку і тим, що можливості управління культури часто обмежені навіть у людському ресурсі. Наслідком конференції мало бути власне створення робочої групи, і ми сподівалися, що таким чином вмотивуємо нашу культурну сферу долучитися. На жаль, в нашій державі ми не маємо можливостей профінансувати робочу групу ініціативи Міста літератури чи відкривати під це нові програми. Єдиний ресурс, який маємо – люди. Є певна кількість людей, які згідні працювати за безкоштовно – тобто вони роблять це просто на ентузіазмі. Найактивніше проявили себе викладачі, дослідники, журналісти, бібліотекарі і Форум видавців. Конференція це підтвердила. Як результат – у нас є осердя, семеро людей, які займаються цією програмою. Це Гриць Семенчук (Літературний фестиваль Форуму видавців), Лариса Лугова (обласна бібліотека), Володимир Беглов (журналіст), Євген Гулевич (Центр гуманітарних досліджень), Ольга Муха, Оксана Дарморіз і Зоряна Рибчинська (викладачі). Найперше, що ми вже зробили – це надіслали в ЮНЕСКО поновлений варіант робочої групи – і отримали відповідь від Енн Боуент, яка очолює зараз Creative Cities: вона дуже тішиться, що ми беремо знову ініціативу у свої руки. Підтвердженням того є оновлення нашої заявки, і ми тепер вже існуємо як «Lviv, Ukraine» серед міст, що претендують на це звання. До червня розраховуємо скласти попередній план заявки. Його ми теж хочемо підкріпити листом від мера міста, щоб подати до ЮНЕСКО як ініціативу Львівської міської ради. Отже працюємо. Тут є свої нюанси, бо кожен має свою роботу, тому ми працюємо віддалено – переважно онлайн».
Попри те, що Львів декларує, що він – «відкритий для світу», наразі місто демонструє пересічному туристу лише кавово-музейно-архітектурну «верхівку айсбергу» свого потенціалу. Паралельно серед мешканців міста зріє певна невдоволеність «навалами вихідного дня». Отож програма «Місто літератури», за словами її ініціаторів, полягає якраз у тому, щоб активізувати інший тип зацікавленості. Олександра Коваль, директор Форуму видавців, вважає, що якість інтелектуального туризму вартує того, щоб за неї боротися: «Саме можливість отримати туриста іншого ґатунку, ніж ті, які переважають у Львові зараз, і стала стимулюючим фактором для ЛМР. І це правильна мотивація, нею керуються також в інших містах, які здобули чи стараються про здобуття цього звання. Прагматизм і бажання заробити навіть у готельно-ресторанному кластері може поєднуватися з патріотизмом і прагненням до визнання їх ролі в розвитку середовища. Мені здається, що всі нормальні люди хочуть залишити нащадкам місто, в якому вони народилися і виросли, в трохи кращому стані. Притік нових туристів можна розглядати як позитив, а не як зло. Так, через них зростає вартість життя у Львові, але це приводить і до зростання зарплат в комерційному секторі, до підвищення якості життя. Я вже не кажу про цінність приїзду письменників, журналістів, людей, що займаються культурними індустріями. Це дає шанси на пожвавлення міжкультурного обміну, створення нової культурної цінності».
Проте, усі ці ініціативи мають сенс тільки в тому випадку, якщо вони справді потрібні самим львів’янам. Григорій Семенчук, учасник робочої групи та програмний директор літфесту, зазначає, що «Місто літератури ЮНЕСКО» – проект довготривалий, і не обмежується єдиною акцією: «У Львові серед усіх українських міст ситуація найліпша щодо людей, які творять і досліджують літературу, займаються літературним менеджментом. Крім Києва у нас, фактично, немає конкурентів. Але київське середовище – дуже неоднорідне, а у Львові (може, через те, що місто менше) літературне життя помітніше, ніж у Києві. Цей проект не розрахований на те, щоб зробити за рік чи за два. Це можливість взагалі почати структурувати львівське літературне середовище – я не знаю, наскільки цей процес може затягнутися. Оптимістичні оцінки, наприклад, наших краківських колег, додають нам сили, але нічого не можна прогнозувати, тому що ми залежимо від людей, а людський фактор – річ дуже нестабільна. Ми сподіваємося, що все більше людей будуть до цього долучатися, і тим швидше піде процес».
Самому місту високий статус не дає жодних преференцій, а навпаки – зобов’язання: «Коли ти маєш титул, що ти – «місто літератури», ти мусиш дбати за свою інфраструктуру, за свої культурні події літературного характеру, і постійно підтверджувати цей статус, – коментує Богдана Брилинська. – Тобто, як мінімум, це буде мати вплив на подання Львова на якісь інші культурні події, на висування до якихось інших програм; крім того, ми будемо мати додаткові важелі, якщо будемо подаватись на додаткове фінансування у самої держави».
Умови, за яких Львів амбітно претендує стати в ряд світових книжкових столиць, кардинально відмінні від європейських претендентів: окремого фінансування робоча група не має, так само як і не має «зайвих рук» (на відміну від, наприклад, Кракова, де над проектом заявки працювали 10 професійних креативників з підпорядкуванням близько 50 осіб). Українські вдалі ініціативи натомість традиційно спираються перш за все на громадську активність і здоровий ідеалізм – і останнім часом це дає відчутний результат (як-то благодійний збір книг чи реставрація скульптури Меркурія). Проте, без окремих бюджетів не обійтися, доводить Олександра Коваль: «Бібліотеки не можуть функціонувати без належного поповнення фондів; потрібно проводити роботу з дослідження і популяризації; відкривати і краще облаштовувати літературні музеї; засновувати премії та літературні стипендії. Я просто не уявляю, щоби в інших містах, які вже мають цей титул чи намагаються його здобути, щось робилося лише на ентузіазмі. Якби справу можна було рухати, просто організувавши групу на фейсбуці чи навіть скликати громаду на «толоку» в оф-лайні, – знайшлось би 100, чи 1000, чи 10 000 людей, які б відгукнулися. Але йдеться не про віртуальну присутність і не про одноразовий «здвиг», а про повсякденну копітку роботу, яку, до того ж, мають виконувати фахівці. Безперечно, потрібні кошти. І чим більше коштів вдасться залучити – тим більші шансів, що робота буде виконана якісно і в прийнятний термін, а не через 15-20 років. Роль організаційного комітету цього проекту – залучити ці кошти з різних джерел, роль міської влади – оголосити цей проект пріоритетним для міста на кілька років, до моменту розгляду заявки. Це не значить, що весь бюджет розвитку Львова на кілька років наперед має бути витрачений на «Місто літератури», як це було зроблено з Євро-2012. Але львівська влада має стільки прихильників і такі ресурси, що зможе залучити кошти і від мешканців, і від бізнесменів, які або мають ті самі цінності, або ж бачать бізнесовий інтерес в цьому проекті. Ентузіазм з’явиться, коли будуть якісь відчутні результати».
Як влучно зауважує Григорій Семенчук, «це гарна можливість подивитися, хто дійсно хоче, щоб у Львові були інтелектуали та інтелектуальний турист». Чи знайдуться спонсори серед львівського бізнесу для такого довготривалого культурно-соціального проекту, чи все-таки переможе прагнення швидких грошей – наразі питання відкрите.
Під час конференції назбиралося чимало влучних і прогресивних ідей із усіх галузей, так чи інакше дотичних до літератури: від масштабних (заснування міської літературної премії та резиденції для закордонних письменників і перекладачів) і до локальних, втілюваних частково вже тепер (перетворення бібліотек у «треті місця», створення фан-зон читання). Палітра настільки широка і цікава, що стає зрозуміло – зробити це усе виключно силами «зверху» неможливо, потрібна постійна активна участь усього міста – починаючи від шкільних вчителів, студентів, викладачів і завершуючи міською радою.
Зрештою, «Місто літератури» перш за все має бути потребою громадською, а вже потім – ініціативою владних структур. Адже ані літературні екскурсії з використання мобільних медіа-додатків, ані безкоштовний проїзд у трамваї для читачів української книги не дадуть бажаного ефекту, якщо вони не цікаві самим львів’янам. Основну мету цього проекту Богдана Брилинська формулює так: «Тут справа не в тому, якими ми є, а скоріше, якими ми хочемо бути. Наскільки ми зацікавлені у читанні, літературі, і наскільки у нас люди зацікавлені у пізнанні. У нас, властиво, зараз найактивніші бібліотеки, викладачі – проявили себе ті люди, які мають до справи зі сферою знання. І література тут найбільше відповідна – це демонструє потенціал міста, а не його фактичну реальність. Львів – це певна ідентичність, культурний простір, який багато років існує у поліваріантному мисленні. Ми розташовані на культурній межі, у культурному діалозі, який дуже часто відбувається у сфері мови і літератури. І нам треба концентруватися, на мою думку, на тому, щоб розвивати свій дух. Ми не можемо заперечувати, що культурна динаміка у нас прекрасна. Але інколи – і дуже багато культурних дослідників зачіпають це питання – виникає відчуття, що Львів втрачає душу, губить власну ідентичність. Нам потрібно її не те щоби відшуковувати, а скоріше підтвердити. Мислячі люди хочуть, щоби їхнє місто мало характер».
Конференція та подальша активність у рамках програми «Міста літератури» оприявнила ще одну важливу деталь: багато вартісних речей вже робиться у місті, але в силу обмеженості інформаційного поля, вони лишаються локальними і навіть не оціненими достойно. Наприклад, підручник з літератури Львівщини, створений творчою групою місцевих вчителів, чи масова креативна робота з дітьми, яку систематично провадить Центральна бібліотечна система, лишаються в тіні порівняно з резонансними подіями святсиру чи шоколаду. Постійно виникають нові активності – наприклад, надзвичайно цікавий проект створення літературних пам’яток про пам’ятки архітектури, поки що названий «Словотектура».
Отож під парасольку «Львів – місто літератури ЮНЕСКО» запрошують усіх, хто хоче зробити внесок у інтелектуальні перспективи міста: чи то працюючи у вже сформованих проектах, чи створюючи свої власні. Задля спрощення комунікації з робочою групою навіть створено публічну сторінку у Facebook – кожен львів’янин може викласти там своє бачення літературного простору у місті і розпочати нове обговорення. Творити щось разом протягом довгого часу, спираючись на ідею, а не на матеріальний інтерес, звісно, складно. Але саме цей проект може стати дієвим суспільним форумом, якщо Львів справді готовий до такої роботи.
22.04.2013