Maлий фейлетон
Мій сусід, Онисим — нещасна людина. Бувало, зайде до мене, сидить дві—три години i безпереривно нарікає. На всіх і вся! Це йому не подобається, тамте погане, це могло б бути інакше, тамте він зробив би краще i т. д., i т. д. Завжди ті самі нарікання, жалі, невдоволення. Всякі мої вговорювання, персвазії, аргументи, якими намагався я завернути Онисима з дороги чорної зневіри i хоробливого песимізму, не давали ніяких наслідків.
— E! Говоріть здорові своє, а я знаю своє! — заєдно відповідав мені.
Спочатку лютила мене його впертість i я декілька разів вилаяв його порядно...
— Тепер уже напевно не буде накидуватися з своїми жалями, — думав я тоді, бо й справді ці відвідини почали мені надокучувати, i я рад був би спекатися їх кожної хвилини. Та, видно, за якісь важкі гріхи доводилось мені дальше терпіти ці пекольні відвідини сусіда, що не хотів образитися моїми, іноді дуже терпкими, словами...
— Та ви мене i лайте, все ж таки я якось не можу, добродію на вас гніватися! Хоч ми оба не завжди згідні у cвoїx поглядах, то все ж таки мені дуже приємно з вами поговорити i без цiєї приємності ніяк не можу жити, — говорив, скільки разів вітався зі мною на порозі моєї кімнати.
Вкінці я вже і привик до майже кожноденних відвідин Онисима та його незадоволення, що поклав я на рахунок підстаркуватого здивачіння, на яке хронічно нездужав сусід.
— Здоровля, щастя, копу років! — рецитував Онисим, стоячи на порозі кімнати, коли на Новий Рік традиційним звичаєм зайшов уранці до мене.
— Дякую. I вам, дорогий сусіде, бажаю в новому році вилікуватися з вашої чорно-манії, — усміхаючися стискав я його руку.
Опісля засіли ми до стола, випили по декілька чарок, закусили калачем, що залишився ще із свят, згадуючи при цьому минулий рік, знайомих, яких вивезли червоні чорти в тайги Сибіру та тих, яких замучили в тюрмах, лісах, на полях. Сльози стали старому в очах...
— Хто знає, що було б сьогодні зі мною, якби ті прокляті большевики довше тут залишилися.
— От, бачите, сусіде, яке щастя приніс нам старий рік! Ви ж тільки нарікаєте? А все дальше залежить від нас самих. Не безпереривним наріканням, невдоволенням, йойканням, а щоденною, чесною, невтомною працею скріпимо наше сучасне i майбутнє щастя, збудуємо сильні основи життя для прийдешніх поколінь! — говорив я.
— Ви мене, пане Каролин, аж сьогодні, на сам Новий Рік, переконали. I тому цю чарку за кріпке здоров'я ваше, моє, всіх нас, бо воно єдине нам потрібне для праці, якої так багато на розлогому полі нашого нового суспільного життя! — одушевлявся Онисим, випиваючи чарочку.
Ми довго ще говорили про радісні минулорічні переживання, мріяли про майбутнє, щасливе, ясне завтра, збудоване працею, творчою, муравлиною працею Онисима, i всіх членів громадянства, кожного зокрема на стійках праці, на яких застав їх новий рік...
С. Kapoлин.
