[Рецензія на] В. Дубровський. Московсько-Українська фразеольогія. К.1917

В. Дубровський. Московсько-Українська фразеольогія. Видавництво „Рідна мова“ у Київі. К. 1917 р. Стор. ІІ+147, 8°, ціна 4 р. 50 коп.

 

„Щоб стати в помочі всім, хто охочий пильнувати чистоти нашої мови,.. я поклав зібрати... хоч деякі русизми і подати до них українські синонімічні речення.

 

Але ж з огляду на те, що при укладанні цієї книги я перебував у такому місті, де не було ніяких літературних та етноґрафичних матеріялів — книга ця, на превеликий жаль, не вичерпує і сотої частини того багацтва, що ховає в собі українська мова“.

 

Ряд непорозумінь, що міститься в усіх трьох попередніх уступах з усею силою відбився і на самій праці В. Дубровського. Книга називається: „Московсько-українська фразеольогія". В другому уступі бачимо, що до русизмів, які засмічують нашу мову, автор подає українські синонімичві речення, а з третього уступу довідуємось, що автор не мав ніяких літературних та етноґрафичних матеріялів. Не маючи матеріялів, не треба було приступати до роботи, а складаючи московсько-українську фразеологію, — не конче треба подавати самі русизми. А при чому тоді сота частина того багацтва“, — ніяк не можна зрозуміти і, покинувши непорозуміння передмови лежати купою, краще перейти до самої праці В. Дубровського.

 

З неї видно, що автор все таки користувався всяким етноґрафичним матеріялом — чути, й Номисом, і Франком, і Уманцем і якимись збірками великоруських приповідок. Були очевидно і матеріяли, і велика охота, і працьовитість В. Дубровського, і бажання не тільки вигорнути сміття з теперішньої літературної мови, але й дати тепер народженим українцям підручну книжку, що уводила б у курс української мови. Але книжка В. Дубровського, окрім усіх добрих намірів автора і гідних пошани прикмет його праці, має тільки одну хибу, але зате хибу органичну, яка й зводить на нівець і працю, і наміри, і лишає одне прикре і велике непорозуміння: в роботі В. Дубровського не було методу — просто таки ніякого методу нема.

 

Розполог матеріалу такий:

А мнѣ и невдомекъ. А почему же? А иногда и такъ бываетъ...

Безпричинная придирка. Безъ жены, что безъ кошки. Безъ всякаго повода...

Будемъ мѣняться трубками. Будетъ бѣда. Была кляча. Была правда. Была предложена резолюція...

Быть по сему. Быть пьянымъ. Быть неискреннимъ. Быть свѣдущимъ...

Въ глаза смотрѣть. Въ гнѣвѣ. Въ годъ три раза. Въ два ряда...

 

Отже весь мятеріял книги разкладено по алфавіту так, як починаються руські речення. Непорозуміння тут у тому, що, при такій системі, книжка ніколи не стане „в помочі тим, хто охочий пильнувати чистоти нашої мови“, чи просто хоче вчитися мови. Ученик або пурист мови (по-російському) думає, — „Три раза въ годъ“ і не знаходить, бо у В. Дубровського єсть у другім місці. „Въ годъ три раза“; хоче знайти про „бѣду“, a воно там, де „будетъ бѣда“; хоче про резолюцію довідатись, а воно під „была предложена"; хоче, наприклад, з тою „избою“ розлучитись, а повинен подивитись, чи нема її під: „А изба была“..., „Была изба“.., „Будетъ“.., „Въ избѣ“, чи нарешті — „Соръ изъ избы*... і т. и.

 

Друге непорозуміння, теж методологичне, покажеться на цих прикладах (при цьому рішуче заявляю, що вони типові, а не випадкові в книжці):

 

Будемъ мѣняться трубками  —   шусть на люльки!
Бить сильно  —   давати затьору.
Быстро побѣжать  —   в собачу ристь побігти
Быть безъ мѣста  —   сидіти на бурку.
Быть поколоченнымъ  —   наїстись буханів, взяти в шкуру.
Летитъ, какъ бѣшенный  —   жене, як дідько вітри
Набираетъ на себя непосильно
много работы
 —   бере, як віл на роги.
Набить шишку  —   паґунадзити.
Они столуются вмѣстѣ  —   у них на однім столі хліб.
Онъ дремлетъ  —   з дрімаком ся вітає.
Поздно вечеромъ  —   у пізні ляги.
Постоянныя придирки къ кому  —   нема промитої води кому.

 

Хронікер української газети мабуть думає собі, що він досить чепурненько орудує українською мовою. Але виходить, що кожну його замітку про якесь там засідання, треба радикально виправляти по В. Дубровському. Ось як це може вийти:

 

Репортьор:  —     В. Дубровський:

Промовець повідомив, що через повсякчасні причіпки ставки та воєнного відомства, доводиться над усяку міру працювати.

 

  Промовець доніс у вуха, що йому нема промитої води од коша та офиції військової, і доводиться до ростріску робити.

Начальник київського штабу веде справи гірше од комітету, через це і нещирий до нього, бо боїться втеряти посаду і навить сісти в тюрму.

 

  Начальник київського коша не заламлює комітету, через це і нечистим духом дихає на нього, бо боїться сісти на бурку і навить арешти собою витирати.

Одначе, коли хто спробує звести наклеп на наших вояків, то вони того побьють або-ж розірвуть на шматки.

 

  Одначе, коли хто спробує сухого дуба везти на наших вояків, то вони того нагодують буханами абож розірвуть умитель.

Голова зауважив промовцеві, що це він вже говорить зайве.

 

  Голова зауважив промовцеві, що це він вже роспускає морду.

— Так нехай-же штаб не говорить нісенітниць і живе з нами у згоді, — швидко одповів, гнівно блимнувши очима, промовець.

 

  — Так нехай-же кіш не ліпить харьк в макогоненків, а жне з нами на один сніп! — засипав горохом, оскілками подивившись, промовець.
Засідання скінчилося пізно ввечері.   Засіданню запала клямка у пізні ляги.

 

Про нечепурність роботи, правописні й инші пригоди автора (гарувати, загорювати, одно, єдно, їдно) не буду говорити. Головне — метод, а він просто таки неможливий у В. Дубровського. Мій переклад хронікальної замітки по В. Дубровському має на оці зовсім поважний висновок: автор зробив не користну, а шкодливу роботу, бо показав неправдиве лице української мови. Перегорнувши його книжку, кожне скаже, що українська мова — це виключно поетична та — скоріще — мітолоґична мова; це квітчаста, барвиста, мальовнича мова; це мова метафор, порівнань, аналогій та гипербол; а значить — це мова народа дикого, первістного, примітивного. Для культурного життя народа потрібні обидва способи думання і вислову, — поетичний і прозаїчний — і не може в буденнім життю переважати над точною, простою і прямою термінологією лексикон порівнянь, образів, метафор і т. и. Адже всі мови индо-європейської групи дійшли майже одного ступіня розвитку, і „пропалъ безъ вѣсти“ буде і повинно бути — „пропав без вісти", а коли ми будемо підсовувати свої всякі — „пропав, як Сірко в базарі“, „за водою пішов“, „у тань пішов“, „за вітром пішов“, то це буде не проза і не поезія, а міт, се б-то такий процес язикової творчости, коли думка не зноситься на високости поетичного узагальнення, а плазує серед наших свійських, нікому не знайомих, переживань та інтересів.

 

Подивіться, як цю роботу, що не вдалася В. Дубровському, робить німець, француз або англієць чи наш таки вчений українець. У виданню „Sammlug Göschen“ єсть книжки проф. С. Смаль-Стоцького „Ruthenisch-deutsches Gesprächsbuch“ та відомого славіста Ериха Бернекера „Russisch-Gesprächsbuch“. В. Дубровський обіцяє прийняти „до уваги всі вказівки наукової критики“ і дальші видання значно поліпшити. Ідучи за прикладом С. Смаль-Стоцького та Бернекера, треба „Московсько-українську фразеольоґію“ знищити і почати всю роботу знов. Бо ні Бернекер, ні Смаль-Стсцький не заводили ніякого алфавітного порядку в своїх книжках. У них розбито матеріал так: Привіт. — Питання і просьба. — Відповідь. — Вирази чуття. — Подяка і вибачення. — Знання мови. — В дорозі. — Почта і мито... і т. д. У Бернекера: О русскомъ языкѣ. — На желѣзной дорогѣ. — Въ гостиницѣ. — О погодѣ. — О времени... і т. д. Праця професора Германа Ламбека для французької, німецької та англійської мов дає спершу словник, лексичні паралелі що до часу, людськости, космічних явищ, життя, держави, адміністрації, культу, торгівлі, освіти; потім другий відділ — діалоги, елементарні та ширші, і нарешті — зразки стилю, листи, папери, повідомлення, офиціальні та торговельні зразки. Робота Л. Віте для французько-німецьої фразеології дає в певній класифікації спочатку лексичний запас, і зараз же в кожнім розділі й розмови. Всіх „Сірків у базарі“ він виділив в окремий розділ: Галіпизми, себ-то вирази, властиві тільки французькій мові, — але просто їх перекладає, не підбіраючи відповідних „германізмів". А звичайну людську фразу і Бернекер, і Стоцький, і Віте, і Ламбек подають в звичайній синтаксичній формі, при чому приказок, порівнань, прислівьїв уникають, бо то річ субьєктивна — підшукувати відповідне значіння тому, що має багато значінь і ріжних поводів до уживання.

 

Книжка Л. Віте коштує 2½ марки (в оправі, 350 стор.), книжка Смаль Стоцького (в оправі 170 стор.) коштує 90 пфениґів, книжка В. Дубровського на 150 стор. коштує 4 р. 50 коп.!

 

Ан. Ніковський.

 

 

[Книгарь, 1917, ч.4, с.200 — 204]

 

15.12.1917