І. Ґіґантичні змагання, що почалися мінхенською подією та походом на Польщу, розгорілися тепер у цілому світі і лише мало залишилося ще держав, які не попали в цей воєнний крутіж. На порозі третього року війни цікаво приглянутися дещо ближче всім цим виглядам перемоги та зясувати положення обох ворожих сторін.
Вороги того нового ладу, що народжується в огні боїв, у яких приймають участь мільйони, впевняють, що 4/5 людства є проти держав оси, що безмежні простори, повні сирівців, багаті промисловістю, є ще під владою представників капіталу й слухняної йому "пролетарської держави" — тієї представниці "найкращої демократії й соціялізму" і найбільшого варварства та що це все забезпечує перемогу большевикам і англьосаської плютократії.
Та тут ні причому всі гучні фрази, числа й блискучі ілюзії, якими противники оси силкуються запаморочити голову. — Найкраще проаналізувати холодно становище обох сторін, памятаючи, що — "не ті, які придивляються, а ті, які бють ся вирішують долю".
І так найбільший та постійний ворог Европи, що зударився з нею на величезному фронті — це спадкоємці давної Росії, сучасна комуністична Московія. Наскільки цей фронт міг би заважити, почнемо з оцінки воєнних можливостей на ньому.
Як представляється у дійсності ця сила? Досі з тих 400 дивізій, виставлених на початку війни, знищено як організаційні рямки майже 350. Втрати вишколених резерв сягають несамовитих чисел: коло чотири мільйони полонених, коло 10 мільйонів вбитих, ранених і дезертерів. Одначе треба думати, що в тому нервовому напруженню, в якому перебувають тепер маси організованих комуністів і НКВД, які відплили за Дон, вони кажуть дати не лише необхідне організаційне темпо, але й висунути геніяльних організаторів, що імовірно могло вже статись.
Яка ж їх спроможність і можливості для створення нових боєздатних частин?
Перш за все це екзекутива, "дорогоцінні" кадри НКВД, які в більшості заховалися і врятували своє життя і стоять до диспозиції зі всіма своїми "випробуваними методами".
Що до людського матеріялу, то на території СССР тепер зайнятій німецькими і союзними військами перед війною було коло 93 мільйонів населення, так, що большевикам залишається ледве менша половина, бо коло 92 мільйонів. Значить нині совіти вже слабші що до числа населення ніж Німеччина та її европейські спільники, яких на 40 мільйонів більше.
Як щоб думати, що большевики зі своєю безоглядністю використають для дальшої війни все здатне до зброї, що вони можуть притягнути до цього і комуністичні живла Китаю, як це робили в боротьбі проти нас у 1918—19 роках, то були б ще у спромозі виставити навіть 10—12 мільйонів як гарматне мясо, тобто стільки, скільки вже втратили.
Бо НКВД має ще кого гнати в окопи своїми револьверами. Та тут одно найважніше питання: чи ці маси мали б чим воювати — чи набралося б стільки виряду й потрібної зброї?...
Відомо, що за минулі бої втратили большевики коло 23 тисячі гармат і 13 тисяч повзів, не рахуючи лекшої зброї так, що в них тепер залишилось всього по 4 гармати на 1000 вояків, що у сучасному стані техніки рівняється самогубству.
Совіти втратили й всі важніші промислові осередки такі, як Кривий Ріг, Дніпропетровськ та Донецький басейн. При тому знищений тульський та петербурський, найкращі з цих осередків, найбільше розвинені з передреволюційними традиціями.
Залишився тільки район московський, поволжський та таємничий Магнітогорськ зі своєю полярною округою, про яку ходять лише легенди, але про яку нічого конкретного не можна сказати
Тож велике питання, яким чином могли б совіти поповнити свою втрату, при тому стані воєнної промисловости, надробляючи десятки тисяч гармат і повзів, тисячі літаків та безліч іншого боєвого виряду.
Німецькі джерела виказують, що промисл СССР стратив 60 відсотків свойого вирібництва, ворожі німцям джерела признають втрату коло 50 відсотків, значить, що совіти при всій своїй напрузі не всилі випродукувати стільки технічного матеріялу, який мігби забезпечити ці нові мільйонові формації.
Залишаються тільки надії, на світову плютократію — большевицьких союзників — Англію і Америку.
Ці можливості постараємося зясувати у черговій нашій статті.
[Краківські вісті, 13.01.1941]
ІІ. В попередній статті ми зясували положення Совітів після жахливих втрат та їх надії, яких вони можуть ще хапатись як дошки рятунку — а саме можливостей допомоги від союзників — Англії та Америки.
Коли б навіть не брати на увагу офіційних англьо-американських заяв, ще їх воєнний промисл не вистарчає й уважати ці заяви як пропагандивний засіб для збільшення вирібництва, то щодо помочі Совітам заходять ще й інші непомірні труднощі. Бо навіть надроблення всіх цих потрібних Совітам повзів, гармат і літаків не вирішує ще справи. Куди і як доставити цих 30 тисяч гармат, 13 тисяч танків і тисячі літаків?
Найкоротший шлях з Америки до царства Сталіна виносить 3000 кілометрів водою. Виринає перше питання, що вдіяти з цим тонажем, якого не вистарчає навіть для Англії? Потім — куди доїхати, де причалити. Єдина ще можлива пристань це Архангельськ, але він уже замерз. Врешті від нього до фронтового району ще цілі сотки кільометрів поганих шляхів; при тому не вистарчає ні возів ні паротягів.
Другий такий шлях достави був би на Владивосток, та й це вже пропаща справа, коли Японія вступила у війну. Японська фльота всевладно панує сьогодні на Тихому океані й перевезти щонебудь від Алеутів, через цих 4000 кільом. до Владивостоку неможливо.
Прихильники Москви могли б доказувати, що мовляв, і "нєбивалоє биваєт" та що "умом Росію не понять, аршіном царським не ізмєріт, в Росію нужно только вєріть" та що можливий довіз навіть через Камчатку. Але цьому й наївний не повірить.
Які ж залишаються ще можливості? Довіз через Іран та Авганістан або й Сирію.
Та тут можна брати під увагу лише грунтові й шосейні шляхи, що ведуть від залізничих стацій в Індіях Кветта й Куг ель Тафан у Белуджістані до Теджент у Туркестані відділених на 1000—1200 кільометрів та від пристані Бендер Абас у Армундському заливі віддалених від цього ж Тедженту 1700 км. Далі довіз мусів би йти або на Красноводськ дальше Каспійським морем на Баку й залізницею на Дербент, Ростів, тому, що Каспійське море на північ від Баку замерзає. До цих тисяч кільометрів по звичайних шляхах треба ще додати біля 2000 км. залізницею та 200 км. Каспійським морем.
Можливий довіз із Тедженту залізницею на Бухару — Ташкент — Казалинськ — Самару, але це буде віддаль яких 3000 км.
Ще дальший через Персію-Іран, уздовж Тигру й залізниці важкими гірськими шляхами довжини 900—1200 км. до пристаней на південному березі Каспійського моря, а далі 300—400 км. водою до Баку. Мінімальне також практичне значіння шляхів через Сирію, про які ми згадали тільки для точности.
Та на тому й не кінець. Бо поза цими довозними шляхами ще треба брати на увагу цей довжезний морський шлях до Америки, плавбу, яка триває до Сідней в Австралії місяць, відсіля до Перського заливу два з половиною місяця, разом чверть року й 15 днів, бо прямі шляхи Японія вже відтяла. Заризикувати Америці довіз через Середземне море для скорочення плавби ще більша небезпека зогляду на німецько-італійські підводні човни.
Так приблизно виглядають усі ці можливості достав, на які надіються Совіти, бо ніщо інше їм не залишається.
А тому й зрозумілі всі ці скажені атаки большевиків для рятування південного крила, ці спроби десантів на Кримі й оборона Севастополя — цього ключа до Чорного моря.
Так чи так — малі надії.
[Краківські вісті, 14.01.1941]
ІІІ. У двох попередних статтях ми розглянули положення совітів і їх спроможності щодо технічних засобів потрібних для підсилення винищених військових частин.
В загальному підсумки такі: Власний промисл большевиків зменшився на 60%. Він у важких умовинах. Через постачання палива, не мав змоги водночас достарчити технічного матеріялу й боєвих засобів у такій кількості, яка потрібна для тієї маси людського матеріялу. Сподівана допомога від союзників СССР також не може цього вирівняти, хоча би вже через усі ці труднощі довозу, про які ми вже згадали.
Отож про відновлення сил СССР у тому розмірі, як це було на початку війни, годі й думати. СССР міг-би спромогтися тепер ледве на 1/4 того всього, значить найбільше на яких 100 дивізій. Але й ці дивізії були б значно гірше засібленні технічним вирядом. Щодо летунства, то англьо-американський бльок міг би надіслати літаки повітряним шляхом, коли би сам їх мав подостатком, притому міг би надіслати самі апарати без обслуги. А деж набрати большевикам цих летунів після усіх цих втрат? Новики не спосібні до бою, не маючи ні потрібного вишколу, ні досвіду.
Тому цих 100 нових дивізій, які могли б бути кинені на фронт, не причиняться до осягів, тимбільше, що німецька армія погромила 300 краще вишколених і озброєних дивізій. І всі ці резерви і ця гуща людей, якими ще диспонують совіти в нинішній дійсності ніпричому, коли не має потрібних засобів, ні цих вимог вишколу та технічного виряду. Ясно, що такий стан вимагатиме тільки дальшої підготови нових німецьких рішень.
Йде тут про впорядкування вже перейдених просторів, створення на них нових баз для дальшого знищення можливостей ворога, зокрема всяких сполучень з джерелами нафти й довозом від англьо-американських союзників, тобто перервання шляхів з півдня.
Ясно, що положення вимагалоб від большевиків збільшення технічного виряду та вишколу цих своїх мас.
А проте їх командування кидає щойно сформовані, слабо засоблені війська все в нові атаки, зменшуючи тимсамим не лише свої резерви, але й ці технічні засоби, що ще зацілілі.
Це можна пояснити тим — що совітське командування хоче за всяку ціну рятувати Петербург із престіжевих оглядів, а Севастопіль тому, бо заняття його значно посилювало би німецьке становище й загрожувало би звязкам зі союзниками. При тому большевики намагаються бодай хвилевими осягами підрятувати себе на внутрішньому фронті, а звязуючи як найбільше німецьких сил на східньому фронті, облекшити становище й англьо-американських своїх союзників. — Цими атаками большевики думають виснажити німецьку армію не рахуючись зі своїми жахливими втратами, мовляв "у нас людей хватіт", але і цих людей далі може невистарчити, при такій несамовитій тактиці.
І так стоїмо на переломі, коли шанси перемоги залежать від доцільности рішень й енергії їх переведення. Багато плюсів має тут німецька армія, яка має дотепер не тільки самі перемоги, але й залишилась непорушеною у своїх організаційних основах. При тому провід її не гониться за престіжовими ні за іншими ефектами, а веде акцію доцільно і пляново та може вибирати час і місця удару й може дозволити собі й на всякі інші рухи, без ворожої загрози фронтові.
Всеволод Петрів, генштабу ген. хорунжий.
[Краківські вісті, 16.01.1941]
