Василь Паращак

 

Минув рік, як його не стало, і саме напередодні дня св. Василя Великого хочеться згадати одного з нащадків із славного роду Головацьких, який був схожий на свого святого покровителя усім, окрім бороди. Смиренністю, мудрістю, прагненнями істинного християнина. Йдеться про отця Василя Головацького, постать якого недостатньо відома, але врізалась у пам'ять усім, хто його знав достатньо близько.

 

Народився о. Василь у 1937 році (в с. Ягодівка Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл), а відійшов до вічності, не доживши року до 80. Жартують, що освічена людина має мати три вищі освіти: свою, батькову та дідову. Отець Василь Головацький був не лише високоосвіченим, а й високоосвяченим. Священиками були його батько Михайло, дід Степан, прадід Степан та два брати Іриней та Олександр. Родовід священиків Головацьких тягнеться в сиву давнину. До цього роду належав і один із членів «Руської Трійці» Яків Головацький.

 

Отець Василь Головацький служив настоятелем храму Різдва Пр. Богородиці УГКЦ в м. Сколе Львівської області (1978–2016) та храму прп. Параскевії у с. Коростів (1978–1999), що на Сколівщині. Саме там мені ще дитиною пощастило його почути вперше. Тихий глибокий голос, зважені слова, повага і уважність до кожного, хто переступав поріг храму: від малого до старого.

 

Церква у Скольому

 

Душпастирська та громадська діяльність отця Василя надавала місту Сколе певної атмосфери, подібно тому, як мистецька архітектура надає привабливості Львову. Кожен, хто спілкувався з ним, відчував себе причетним до шляхетного товариства. Виразний представник поважної інтеліґенції, до котрої горнулись інші, «яка була дуже красива, вона була інша, вони інакше розмовляли, вони багато знали, вони були люди дуже освічені, м'які», як влучно про таку інтеліґенцію висловився професор Ярослав Грицак.

 

Сягнути серця кожного — неможливо, але коли отець Василь промовляв слова зі св. Письма (Об.3:20): «Ось Я стою під дверима та стукаю (робив паузу і легко стукав пальцями по дерев'яному аналою): коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду…», — мурашки  бігли спиною і здавалось, що двері сумління відчинялись в усіх, хто перебував у церкві.

 

Церква у селі Коростів
 

Одного разу під час Служби Божої вийшов до людей, але до св. Причастя нікого не було. Анікогісінько. Літургію отець завершував з повними очима сліз.

 

Отець Василь не бунтував проти людської непоміркованості, не осуджував, а слідував словам свого товариша Ісуса: «Навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам Вашим». Ці слова він промовляв так світло і тихо — ніби передавав мову ориґіналу.

 

Священик Головацький для усіх знаходив час. Він ніколи не йшов з храму, не попрощавшись. Після св. Літургії виходив до тетраподу з хрестом, благословляв і ніби ненароком роздавав добрі слова та жарти. Доречний мудрий гумор був важливою складовою його шарму.

 

О. Василь Головацький навіть старів інтеліґентно. Сивина лягала на його волосся поступово і акуратно, наче ангел торкався срібним пензлем, змінюючи портрет, та не внутрішній зміст. В очах залишалась поважна покора, спокій і світла радість. І таємниця, схоже, в тому, що він з діда-прадіда знав, «як много важить Слово», Слово Бог.

 

13.01.2017