Антон Олійник

Соціолог Антон Олійник про політичні деривативи та час їх запотребування

 

 

Економічна криза 2008 року була викликана заміщенням базових активів похідними від них інструментами – деривативами. В результаті фінансові операції втратили зв'язок з реальним сектором економіки. Аналогічний процес можна побачити і в політиці. Політика як система владних відносин між людьми сьогодні заміщається своєю похідною – геополітикою, в якій людські стосунки зникають.

 

Результати поширення геополітичних деривативів можуть виявитися аналогічними до тих, що спостерігалися в 2008 році. Реальний та віртуальний вимір політики знову зійдуться внаслідок кризи, яка зачепить як Захід, так і Росію.

 

Деривативи в економіці

 

Тенденція до розбіжності реального сектора і похідних інструментів в економіці не є новою. Вона має тривалу історію, бо обумовлена самими принципами капіталізму.

 

Джон Коммонс, один з родоначальників інституціоналізму в економічній теорії, в своїй книзі 1924 року «Правові підстави капіталізму» обговорює еволюцію прав власності за капіталізму. Якщо спочатку право власності матеріалізувалося у володінні речами, то поступово воно стало поширюватись і на дії людей щодо речей. Одна справа – володіння фізичним (реальним) активом, і зовсім інша – можливість впливати на дії людей стосовно фізичних активів.

 

В ґудвілі (goodwill) можна побачити один з перших економічних деривативів. Володіння ґудвілом дозволяє обмежувати – після виплати відповідної компенсації – варіанти використання власником фізичного чи іншого активу. Наприклад, власник відмовляється від конкуренції з особою, яка придбала ґудвіл. «Якщо я продаю ґудвіл щодо своєї справи, то я продаю частину своєї свободи», – пише Коммонс. В результаті в балансовій вартості фізичного активу відображена не тільки його ринкова ціна, але і оцінка дій (або бездіяльності) щодо нього.

 

Розбіжність реальної вартості активу і вартості пов'язаних з ним деривативів рано чи пізно вимагатиме коригування. Джон Кейнс в зв'язку з цим критикує перенесення уваги з угод з реальними активами на прогнозування можливих дій з ними. На думку Кейнса, зацикленість на прогнозуванні можливостей для учасників ринку завжди закінчується спекуляцією. «З розвитком організованого ринку інвестицій в справу вступає новий важливий фактор, який іноді сприяє інвестиціям, але іноді надзвичайно посилює нестійкість системи. Там, де нема ринку цінних паперів, нема сенсу переоцінювати інвестиції, як ми звикло це робимо», – зауважує він.

 

Кризи, викликані періодичною необхідністю переоцінювати вартість, в такій ситуації неминучі. І Велика депресія, і криза 2008 року є цьому підтвердженням. Капіталістичний розвиток є циклічним. Криз – у тому числі вкрай гострих – при збереженні засад капіталізму не уникнути.

 

Деривативи в політиці

 

Подібну тенденцію до періодичної розбіжності реальних і похідних від них відносин можна спостерігати і в політиці. Під політикою розуміємо систему владних відносин в державі та інших соціальних організаціях. В основі цієї системи лежить влада, тобто здатність одних людей нав'язувати свою волю іншим всупереч можливому опору останніх. Якщо в реальному секторі економіки люди контролюють фізичні активи, то в реальному секторі політики начальство контролює підлеглих.

 

Деривативи в політиці виникають в результаті віддалення від тих форм влади, в яких начальство взаємодіє з підлеглими – чи безпосередньо, чи через своїх представників, менеджерів. Політичним деривативом буде, наприклад, перехід до такої техніки влади, як безпека. За Мішелем Фуко, технології влади еволюціонували від опертя на закон (покарання начальством відхилень підлеглих від наказаної поведінки) до використання дисципліни (створення начальством стимулів для запобігання відхилень підлеглих від наказаної поведінки) і, нарешті, до безпеки (створення начальством таких правил гри, при яких підлеглим просто невигідно діяти всупереч інтересам начальства).

 

В разі здійснення влади через безпеку в командах від начальства немає необхідності. Підлеглим ніхто не диктує, як вчинити, щоб начальство було задоволене. До цього їх підштовхує сама ситуація, в якій вони опинились. Якщо не будеш слухняним працівником і громадянином, не зможеш споживати. Якщо не зможеш споживати – станеш соціальним ізгоєм. Тому в інтересах підлеглого не порушувати встановлений порядок – заради забезпечення комфортного та безпечного життя.

 

Поширення деривативів в політиці робить владу невидимою і позбавляє її прив'язки до конкретних осіб. Протести підлеглих тоді приймають форму критики не конкретних рішень начальників, а системи в цілому. Політичні кризи сприяють поверненню до вихідної моделі владних відносин, при якій знову уможливлюється критика конкретних рішення конкретних начальників.

 

Геополітичні ігри на Заході і на Сході

 

Ще один дериватив в політиці виникає при її перетворенні в геополітику. Якщо політика – це відносини між людьми, то геополітичний дискурс все зводить до відносин між державами. Влада начальства ховається тут за державним інтересом. Геополітика передбачає конкуренцію між державами за території і контроль над цінними ресурсами. Якщо населення якимось чином в ній і бере участь, то тільки в якості гарматного м'яса.

 

Геополітика набула особливої популярності в період між Першою і Другою світовими війнами і стала одним з ідеологічних джерел нацизму. У світі геополітики держави (а не люди) мають власні інтереси і захищають їх всіма доступними засобами; міжнародні норми не є обов'язковими до виконання; інші держави поділяються на друзів і ворогів; в міждержавних відносинах ставка робиться на силу; міжнародні організації – чи Ліга Націй, чи ООН – лиш фікція, а з усіх наук головною стає географія, бо підказує напрями можливої експансії (а зовсім не тому, що вивчає напрямки перельотів журавлів-стерхів).

 

Нині інтерес до геополітики значний як на Заході, передовсім в США, так і на Сході – в Росії. Остання президентська кампанія в США пройшла під знаком обговорення геополітичного питання «Як знову зробити Америку великою» і похідних від нього – як, приміром, «поставити на місце» Китай і обмежити його економічний і політичний вплив. Якщо судити з частоти згадки слова «геополітика» в американській пресі (див. графік), то глибоко помилялися ті, хто списав його з рахунку на користь іншого деривативу, безпеки. Америка президента Трампа – це насамперед геополітична Америка.

 

 

Інтерес до Росії з боку Трампа багато в чому може бути викликаний саме геополітичними міркуваннями. Новій американської правлячій еліті потрібен союзник у протистоянні з Китаєм.

 

Російський інтерес до геополітики проявився ще раніше, в 2008 році (збройний конфлікт в Південній Осетії). Починаючи з 2014 року (анексія Криму, збройні конфлікти на сході України і в Сирії) пріоритет геополітики для російської владної еліти став особливо очевидним.

 

А коли в політиці Заходу і Сходу спостерігаються подібні тенденції, то, як підказує історія (точніше, її прочитання Мартіном Маля), у відносинах між ними настає «відлига». Прийдешня «відлига» в російсько-американських відносинах на ґрунті спільного інтересу владних еліт цих країн до геополітики має, все ж, одну досить неприємну для самого начальства бік. Якщо припущення про наявність циклів в еволюції деривативів вірно, то неминучий етап «корекції», тобто перевірки геополітики реальністю. Чи мусово для цього пройти через нові глобальні або реґіональні збройні конфлікти, а чи населення США (не виключено, хоч малоймовірно й Росії) зірве маски з можновладців ще до їх початку – питання залишається відкритим.

 

Автор – провідний науковий співробітник ЦЕМІ РАН, професор університету «Меморіал», Канада

 


Антон Олейник
Новая мода на геополитику
Ведомости, 11.01.2016
Переклад О.Д.

 

11.01.2017