розмова о. Юзефа Тішнера з Яцеком Жаковським

 
РОЗМОВА ТРЕТЯ: ОБРАННЯ 
(попередню частину див. тут) 

 

 

Ю.Т.: Пам’ятаєш, Яцеку, як окреслена віра в новому "Катехизмі Католицької Церкви"?

 

Я.Ж.: Передусім як «відповідь, Богові, Який Себе об’являє і уділяє»¹.

 

Ю.Т.: Відповідь можлива там, де є розмова. З цього випливає, що віра є там, де є розмова, де є запитання. Це запитання звучало: «Де ти?». Воно пролунало з уст Бога і було скероване до Адама. І якою була перша в історії людства відповідь на запитання «Де ти?».

 

Я.Ж.: «Мене немає»².

 

Ю.Т.: Такою була відповідь Адама. Однак спробуймо поміркувати над перспективою інакшої відповіді – тієї, що пов’язана перш за все із постаттю Авраама. Пізніше така ж відповідь прозвучить із уст матері Ісуса Христа. А потім також із уст самого Христа як людини. Щоб показати драматичну напругу, яка пронизує також і цю відповідь, я хочу втягнути тебе в дуже драматичний мислений експеримент. Цей експеримент повинен виявити нам сенс відповіді: «Ось я!».

 

Але спочатку уявімо себе разом з Авраамом посеред пустині. Навколо нас пустельний краєвид, величезний безлюдний простір. У безкраїй пустині Авраам чує поклик: «Аврааме, Аврааме!». Його відповідь звучить так: «Ось я!»³.

 

Що діялося в душі Авраама, коли він промовляв ці слова? Що він тоді відчув? Які мав почуття, про що думав, коли говорив «Ось я!»?

 

Я.Ж.: Передусім він відчув, що його зауважено, на нього вказано, що його існування підтвердив хтось інший.

 

Ю.Т.: Підтвердив тим, що покликав його: «Аврааме, Аврааме!»?

 

Я.Ж.: Якщо хтось до тебе промовляє, це означає, що він тебе зауважує.

 

Ю.Т.: Не лише зауважує. Також: обирає. Коли хтось до тебе звертається, ти зазнаєш досвіду вибраності. Авраам знав, що його обрано, бо той, хто до нього промовляв, вибрав його з-посеред багатьох. І на обрання Авраам відповів обранням. Тут криється дуже важлива справа, яка у "Катехизмі" буде по-різному повертатися. Відповідь Авраама є відповіддю свободи на свободу.

 

Я.Ж.: Зустрічаються вільний вибір Бога, Який промовляє до Авраама, і вибір Авраама, котрий відповідає Богові.

 

Ю.Т.: З цього стає зрозумілим, чому в дефініції віри не можна обійтися без ключового слова «свобода». Воно є ключем до справи. Свобода – це ключ до віри.

 

Але це ще не все. Бо тут є ще одна справа – дуже тонка, але фундаментальна. Чи Авраам до відповіді й Авраам після відповіді залишається такою самою людиною?

 

Я.Ж.: Напевно, не такою самою, бо він набуває усвідомлення. Бачить своє віддзеркалення у свідомості іншого. Ніби побачив себе у дзеркалі.

 

Ю.Т.: Ще далі. Адже він побачив себе в очах самого Бога. Ба більше – узяв себе в руки і постав перед ликом Божим. Він спромігся на те, чого не зробив Адам. Віра спричинилася до того, що в ньому народилося нове «я»: «Ось я!».

 

Однак врахуй, що Авраам все ще не знає, чим це все обернеться.

 

Я.Ж.: Не знає, навіщо Господь Бог його шукає…

 

Ю.Т.: Поки-що він того не знає. Він ще не здогадується, що буде підданий дуже важкому випробуванню. Що нарешті матиме сина, і Бог зажадає того сина у жертву. Подібне прийдеться пережити матері Христа. Вона також відповість «Ось я, Господня слугиня»⁴, але чим це обернеться, поки що не знатиме. І маємо також приклад розп’ятого Ісуса. Є тут щось незвичайне, а саме те, що на хресті розіп’ятий Бог, тобто розп’ятий Христос, каже: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?»⁵.

 

Я.Ж.: Втрачає віру?! Бог втрачає віру?

 

Ю.Т.: Надзвичайне переживання!

 

І тепер я хочу запропонувати тобі той мислений експеримент. Припустімо, що на світі немає доброго Бога. Що Бог, у якого повірив великий пророк Авраам, по суті справи був спокусником. І що також спокусником був Бог Ісуса Христа. Розумієш…

 

Я.Ж.: Себто, справді покинув Господа Ісуса?

 

Ю.Т.: Так.

 

Я.Ж.: І не дав Йому воскресіння?

 

Ю.Т.: Так. Припустімо, що воскресіння не було. Жертва виявилася марною.

 

Я.Ж.: Лежить тіло, і камінь, і нічого не відбувається.

 

Ю.Т.: Святий Павло це у певному сенсі передбачав, коли казав: «А як Христос не воскрес, то марна віра наша»⁶. Видно, що такі думки кружляли серед учнів. І вони побоювалися, що «марна віра наша». Розумієш…

 

Я.Ж.: Бо якщо той Бог, про якого говорив Христос і в якого апостоли увірували, не виконав своєї обіцянки, якщо не справдився, якщо не підтвердив божественності Христа, то це означає, що все, чого Христос учив, перестало бути вірогідним – бо може Він обманював, може все вигадав!

 

Ю.Т.: Точніше, тоді належало би сказати, що Ісус не обманював, а Сам помилився, став жертвою якоїсь трагічної ілюзії.

 

Я.Ж.: Це би означало, що не так Бог не є «добрим Богом», але, що Бог злий, бо покепкував собі з Христа…

 

Ю.Т.: Так!

 

Я.Ж.: …зі страждання…

 

Ю.Т.: Так!

 

Я.Ж.: …із жертви…

 

Ю.Т.: Так!

 

Я.Ж.: Марно вислав Христа на смерть. Але це б означало, що не існує доброго Христового Бога. Що є лише якийсь злостивий деміург.

 

Ю.Т.: Так! І тепер нас чекає запитання, ключове для сутності віри.

 

Під хрестом Христа стоять люди. Стоїть також Його мати. Чи коли вони почули слова: «Нащо Мене Ти покинув?», то зв'язок між ними та Ісусом Христом урвався? Чи повинні вони піти геть і стати на боці Пілата?

 

Я.Ж.: Зв'язок у людському сенсі мусів тривати далі. Зв'язок із близькою людиною, із страждаючою людиною. Але зв'язок у сенсі віри в те, про що говорив Ісус, важко було би в чомусь укорінити, якби божественна природа Христа не підтвердилася.

 

Ю.Т.: А чи Ісус, котрий у власному переконанні помирає за інших на хресті, залишається і надалі таким Ісусом, за якого можна і варто помирати? Чи може належало би встати на бік того жорстокого Бога?

 

Я.Ж.: На бік жорстокого Бога важко було би встати, але так само важко встати на бік фальшивого пророка. Однак можна повірити в жорстокого Бога, але залишатися на боці пророка, чиє пророцтво не може підтвердитися. Можна стати на бік людини, котра оповідає чудову новину, навіть якщо немає певності, чи та новина правдива.

 

Ю.Т.: Ти допускаєш, що можна бути солідарним лише із самою добротою людини?

 

Я.Ж.: Проти злого Бога?

 

Ю.Т.: Проти злого Бога!

 

Я.Ж.: Я це допускаю. Але скажи мені, чи катехизм допускає? Чи в новому катехизмі є можливість спротиву злому Богові в ім'я великої прекрасної ідеї, яку несе людина?

 

Ю.Т.: Є велика віра в те, що Христос має найвище право на те, щоб Його жертва була прийнята.

 

У цьому катехизмі передбачається існування доброго Бога, але одночасно – тямиш – є такий опис віри, що можна буде піддавати її випробуванням. Ти знаєш, що для цієї віри настануть випробування.

 

Я.Ж.: Чи це означає, що з цього катехизму випливає наступне твердження: якби Бог не прийняв жертви Христової, то ми, християни, станули би на боці Христа проти того злого Бога?

 

Ю.Т.: Так.

 

Я.Ж.: Ми повинні стати проти злого Бога на боці доброї людини?

 

Ю.Т.: Так.

 

Я.Ж.: Чи не є це єретичним обожнюванням людини – чудової людини, великої людини, проте лише людини?

 

Ю.Т.: Це лише підтвердження того, що доброта має право на те, щоб для людини бути найвищим богом. Розумієш? Тут ти маєш протест проти всякого можливого маніхейства. Спротив, поєднаний із усвідомленням, що маніхейство можливе, що воно є вічною спокусою людини.

 

Я.Ж.: Нехай так, але спробуймо задуматися над тим, що це означає для життя Церкви. Чи це означає, що спротив людини проти Церкви, яка замість «доброї» несе «злу новину», проти Церкви воюючої, яка веде релігійні війни, яка продає відпусти, що той спротив людини, яка відкрита безпосередньо для Бога, спротив capax Dei, уповноважує до бунту проти інституції, до схизми, до єресі?

 

Ю.Т.: Здається, що ти зараз питаєш про віру і спротив Мартіна Лютера.

 

Я.Ж.: Так. Чи те, що ти зараз говориш, відкриває дорогу до святості пастора Мартіна Лютера?

 

Ю.Т.: Чи це шлях до того, щоб визнати, що за певних історичних обставин Лютер мав рацію?

 

Я.Ж.: Чи міг він мати рацію?

 

Ю.Т.: Так. Так.

 

Я.Ж.: І якби він мав посутню рацію, то мав би повне право прибити свої тези і відмовити Римові у послуху?

 

Ю.Т.: Так.

 

Я.Ж.: Чи з цього катехизму слідує, що якби ми прийшли до висновку, що по суті Мартін Лютер мав рацію, то можемо його в католицькій Церкві канонізувати?

 

Ю.Т.: Того я не знаю, бо канонізація – це дещо інша справа. Натомість, без жодного сумніву, бунт Мартіна Лютера був бунтом проти інституції в ім'я Євангелії, в ім'я доброго Бога: «Ось я». Так, тут ти маєш рацію. «Ось я» проти інституції в ім'я правди і моєї доброї віри.

 

Я.Ж.: Тут, Отче Професоре, постає нагода для загрозливого суб'єктивізму. Мартін Лютер був сам, Церква переживала кризу, існували драматичні причини, щоб цю Церкву змінювати, чи навіть взагалі її відкинути. Сьогодні ми можемо собі вирішувати, що добра віра веліла тоді бунтувати. Але ж уявлення про добро і зло у кожного з нас інше, кожен може відчути себе Лютером. Де тоді місце для інституції Церкви?

 

Ю.Т.: Ти питаєш, чи наша віра, ота, що випливає із вибору, віра тих, хто свідомо говорять: «Ось я», є вірою самотньою, чи вірою з кимсь. Чи то віра моя, чи може наша. Розумієш? І тут виявляється, що ми віруємо разом з іншими, що завжди віруємо з кимсь. Я вірую, і це означає, що моє: «Ось я», – воно разом із Авраамом, у певному сенсі з Лютером, у певному сенсі з Христом, який каже: «нащо Мене Ти покинув?», і також із матір’ю Ісуса, котра, попри все, після тих слів не відходить від хреста.

 

Знаєш, Яцеку, Церква – це ті, хто вірять, ті, хто кажуть: «Ось я». Отже немає самотньої віри. То віра творить Церкву. І в вірі – місце Церкви.

 

__________________________

¹ Вільний переказ формулювання з артикулу 26.

² Вільна інтерпретація слів з Книги Буття: «А той [Адам] відповів: "Почув я Твій голос у раю – і злякався, бо нагий я, – і сховався"» (1 М. 3.10), пер. о. Ів. Огієнка.

³ 1 М. 22. 1, 11, пер. о. Ів. Огієнка.; у перекладі о. Ів. Хоменка за редакцією І. Костецького "Я тут!".

⁴ Лк. 1.38, переклад о. Ів. Хоменка за редакцією І. Костецького; у перекладі о. Ів. Огієнка: "Я ж Господня раба".

⁵ Мт. 27. 46, переклад Ів. Огієнка; у перекладі о. Ів. Хоменка: "Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?".

⁶ 1 Кор. 15.17 (пер. о. Ів. Хоменка); цитуючи з пам’яті, от. Ю. Тішнер ужив слово "наша", в тексті Святого Письма йдеться про зовнішні закиди християнам, тому сказано "віра ваша".

 

[див. наступну частину]

 

Переклав Богдан Панкевич

Редактор перекладу Андрій Павлишин

 

08.01.2017