2017, рік нашого життя

«Усі, хто має здатність щось вирішувати або впливати на тих, хто володіє цією здатністю, повинні дуже добре пам’ятати наступне: те, що вирішать цього року, може мати дуже серйозні наслідки в довгостроковій перспективі»

 

 

«Нині перший день решти твого життя». Ця фраза була дуже модною в Сполучених Штатах, коли я там вчився, і, попри її тавтологічність, вона здалася мені дотепною. Наскільки я знаю, у неї нема автора, але придумав її, мабуть, лікар чи психолог, тому що її вочевидь казали пацієнтам виправних закладів і реабілітаційних клінік, аби вони усвідомлювали важливість своїх нинішніх дій.

 

На мою думку, 2017 рік цілком може стати вирішальним в історії ХХІ ст. (опріч того, що це століття іншого вирішального року, року більшовицької революції в Росії ). Тому гадаю, що всі особи, які мають здатність щось вирішувати або впливати на тих, хто володіє цією здатністю, повинні дуже добре пам’ятати наступне: те, що вирішать цього року, може мати дуже серйозні наслідки в довгостроковій перспективі.

 

Я кажу це тому, що сучасний світ пережив цілу серію припливів і відпливів глобалізації та інтернаціоналізму, які сильно вплинули на життя тих, хто їх пережив, та їхніх нащадків. ХІХ ст. було періодом поступової глобалізації, яка поволі відбувалася починаючи із завершення наполеонівських воєн і прискорилася всередині сторіччя. Зростаюча інтернаціоналізація мала ідеологічні, технологічні, політичні та економічні підвалини. Вплив ідей Просвітництва і великих революцій XVII і XVIII ст. (голландської, англійської, американської і французької) розсіяли цінності рівності і свободи; до цих ідей додалися ідеї економістів (головно Адама Сміта, але були й інші), які стверджували, що товарообмін є двигуном прогресу, тож міжнародна торгівля є джерелом добробуту для всіх тих, хто бере в ній участь. Фрітрейдерська школа мала все більший вплив на політиків та підприємців, спонукаючи зменшити мита та  інші перепони для торгівлі.

 

Вирішальний внесок у цей поштовх зробили технічні інновації, особливо - хоча й не винятково – впровадження парової машини на транспорті: залізниці та пароплави. До цього додалися поліпшення доріг і каналів, телеграф тощо. Також надзвичайно важливим було широке розповсюдження золота як грошового металу, що допомогло спростити міжнародні трансакції, яким також посприяв розвиток банківської справи і фондових бірж. Загалом інтернаціоналізація принесла помітне поліпшення рівнів життя і безпрецедентне зростання населення.

 

Однак інтернаціоналізація не була вигідною всім однаково. Неконкурентноспроможні сектори відчули загрозу через міжнародну конкуренцію і примусили уряди покласти край фрітрейдерській політиці. Саме таким був випадок європейського рільництва загалом, нездатного конкурувати із зерновими культурами, цукром та іншими продуктами землеробства і тваринництва, що прибували з Америки та інших регіонів, де земля коштувала дуже мало, і які могли вигідно конкурувати на старому континенті завдяки пароплавству. Те саме трапилося з певними галузями промисловості (текстильна відчула загрозу з боку англійської бавовни, металургійна на півдні Європи з боку металургії північної Європи тощо). До цього додалися політичні фактори, а саме націоналізм країн та народностей, які прагнули створити нові держави і схилялися до ізоляціонізму. Наприкінці століття всі ці сили почали протидіяти фрітрейдерському поштовху; економічне суперництво та імперіалістські конфлікти врешті-решт вибухнули Першою світовою війною, яка в свою чергу призвела – серед багатьох інших чинників – до російської революції. Війна стала остаточною перемогою ізоляціоністського руху.    

 

Антиглобалізаційний відплив тривав аж до падіння холодної завіси близько 1990 р. Відразу після першої світової війни була спроба повернутися до системи вільної торгівлі між країнами та інтернаціоналізації, але вона провалилася, особливо через Велику депресію, крах золотого валютного стандарту і неспроможність Ліги Націй, попередниці Організації Об’єднаний Націй. Провал цієї спроби відновити інтернаціоналізацію непростимо привів до Другої світової війни. Зайве говорити, що період ізоляціонізму приніс із собою незліченні злигодні, як гуманітарні (війни, насильницькі переселення, епідемії), так і економічні: наслідки Великої депресії були значно важчими, ніж наслідки нещодавньої Великої рецесії.

 

Наприкінці Другої світової війни мало місце часткове повернення до глобалізації в північноатлантичному співтоваристві і деяких берегових країнах Тихого океану, як-от Японія, Австралія і Нова Зеландія. Це часткове відновлення глобалізації було досягнуте завдяки цілій сукупності міжнародних інституцій, таким як Організація Об’єднаних Націй, Організація економічного співробітництва і розвитку, військовим пактам, таким як НАТО та інші, угодам про митні тарифи, таким як ГАТТ, на зміну якому згодом прийшли Міжнародна організація торгівлі, Міжнародний валютний фонд, Світовий банк і, звісно, Європейська економічна спільнота (нині ЄУ), і спричинило надзвичайне економічне відновлення (три наступні десятиліття по завершенню Другої світової війни назвали золотим віком, а у Франції – trente glorieuses (славне тридцятиріччя)). Тим часом відносний провал напрочуд ізоляціоністських політик комуністичного блоку виявився таким очевидним, що незважаючи на залізний контроль, здійснюваний з Москви та Пекіну, самі еліти цих країн виявилися змушеними відступити перед тиском народу або спробувати реформувати свої системи, які в Європі врешті-решт розвалилися близько 1990 р.

 

Китайський приклад, ймовірно, діяв як каталізатор, тому що керівники цієї країни, навчені повторюваними політичними та економічними лихами епохи Мао, вирішили прийняти капіталізм sui generis (трохи в стилі пізнього франкізму) і долучитися до міжнародної конкуренції, добившись при цьому величезного успіху. Випадок Китаю є найбільш переконливим доказом переваг відкритості ринків і міжнародної співпраці. Успіхи глобалізації після Другої світової війни і падіння залізної завіси є ще одними доказами того самого.

 

Утім, як і наприкінці ХІХ ст., нині ми опинилися перед лицем потужної ізоляціоністської реакції, яка може створити загрозу для значних успіхів, досягнутих починаючи з другої половини ХХ ст. Найтривожнішим є те, що перші прояви цього бажання повернутися до ізоляціонізму мали місце в країнах, які найбільше відзначилися при відновленні міжнародної співпраці: в Об’єднаному Королівстві (Брекзіт) і Сполучених Штатах (Трамп). Але в континентальній Європі ми також бачимо ознаки бажання повернутися до ізоляціонізму через піднесення партій націоналістичного штибу: Національного фронту у Франції, Альтернативи для Німеччини, Партії Свободи  Герта Вілдерса в Голландії, та багатьох інших партій популістського чи сепаратистського штибу – особливо в Іспанії, але також в Італії і Греції (тут його перемога два роки тому виставила напоказ глибоку пустоту і демаґогію європейського популізму).
Ця ізоляціоністська реакція значною мірою зумовлена двома факторами: Великою рецесією і глибокою некомпетентністю, з якою політики їй протистояли; а також ісламістською загрозою, перед якою блідне комуністична загроза, що існувала півстоліття тому: у тій принаймні можна було розгледіти якісь риси раціональності. Ні ізоляціонізм, ні популізм не пропонують вирішення цих проблем, цілком навпаки, вони є емоційними абераціями, які їх лише загострять. Тому європейці повинні пам’ятати, що 2017 є першим роком решти нашого життя, і не піддаватися сліпому поривові. На кону стоїть наше майбутнє.
 
 
Ґабріель Тортелья, економіст та історик     

 


Gabriel Tortella
2017, el año de nuestra vida
El Mundo, 03.01.2017
Зреферувала Галина Грабовська

 

 

 

 

 

 

 

 

 

06.01.2017