и як би єго морально і матеріяльно піддвигнути.

 

[Реферат о. Зубрицкого на вічи в Турцї.]

 

Від часу, коли край наш, Галичина, перейшов з-під польского панованя під власть австрійских цїсарів, доходить як раз 120 лїт. Здавало ся тогдї, що нашому народови вже амінь, що і слух про него загине. Однак, дякувати Богу, так не стало ся. Вправдї маєтні люде руского роду опустили свій нарід, стали ся Поляками, бо так им лїпше складало ся, а не під хлопскою стріхою, під грубим сїраком, било все руске серце. Та зїдала наш нарід панщина і темнота. Про просвіту тих нещасливих не дуже то побивались, а коли xто з Русинів, або й уряд віденьскій показав охоту помочи бідному народови, то вороги піддвигненя цїлої маси найшли дорогу, щоби добрі наміри в зародї спинити, і честні змаганя убити. Знесли панщину, і відтак на дали свободу і право самоуправи. І найшов ся наш нарід в коловоротї жити побіч народів міцних, сильних, бо просвічених. Ради собі дати не може, бо не має способу бороти ся, щоби запевнити coбі бодай дрібну лїпше і вигіднїйше житє. При нинїшній свободї не дуже полекшало нашому народови, бо щоби визискати свободу, треба більше світла, щоби мож роздивити ся добре в своїм положеню і уміти в кождій хвили дати собі раду. Від нас на запад жиє ческій народ, що не дуже давними часами став сильно на ноги. Там мають свої школи, люде заможнїйші, бо всї просвічені. Лїпша ґосподарка, високо розвинений промисл, — одним словом далеко лїпше житє, як у нас. А пійшло се з-відси, що Чехи самі щиро заходили ся коло направи своєї долї і разом держали си. Треба також і се признати, що жили побіч народа нїмецкого, також запопадливого і о просвіту для всїх дбалого. А у нас всего того не було. Від 1848 року не много зроблено, щоби нарід піднести, а до того наші люде не були нїколи одної гадки, разом купи не держали ся. Тай наші сусїди нїколи на перед не перли, хиба все в зад тягнули. Тому у нас селяньство марнїє без просвіти, промислу, — фабрик майже нема, край наш засипують чужими виробами, а від нас иде в чужину хиба сирий товар. З тої причини стоїть наш край найгірше помежи многими краями австрійскої держави. Няй прийде один недорід, або град навістить ширші сторони, а ми всї жебраками, нї кусника хлїба. Єсли так дальше пійде, то ми з біди нїколи не визволимо ся, а противно що раз більше будемо занепадати.

 

Нам Русинам лишив ся майже лиш один численний стан, селяне. Єсли иде о піддвигненє і зміцненє рускої справи, то передовсїм всї щирі прихильники тоїж повинні обернути свою увагу на численний стан селяньства, котрого положенє дуже незавидне. Всїм звістна річ, що управа землї, отже сїльске господарство, живить у нас кілька міліонів людей. Неоспорена правда і те, що земні плоди живлять і всїх прочих людей на світї, котрі управою земли не занимають ся. Хлїба всїм людем потреба і управа землї єсть підставою і конечностію житя цїлої людскости. Праця коло рілї єсть тяжка і мозольна, тож годило би ся, щоби тії, що тої роботи піднимають ся, мали і відповідну нагороду за свій труд. Однак на жаль треба повісти, що так не єсть. Наш селянин не має відповідної нагороди за свій труд, противно велика часть тих людей боре ся цїле житє з недостатком. Одна смерть робить хиба конець єго незавидному положеню, і хиба тогдї сповнюють ся єго надїї на лїпшу будучність, бо кінчить ся єго житє і устають дочасні бажаня. Придивім ся добре причинам, відки так иде.

 

Рускій селянин сидить від незамятних часів на тих самих просторах землї. Однак людність прибуває, а земля все та сама, не росте. Коли-ж на тім самім куснику більшає людей, то земля тая повинна би більше плодів видати, щоби побільшене число людей виживити. А так не є. Коли землю безустанно обертає ся і пересипує ся, а не додає ся їй тілько справи, кілько треба, або дає ся нездалої, то і земля яловіє і пустїє так, що у нас одно зерно видасть ледви три, а найбільше чотири зерна. Від нас на запад, далеко, за Нїмеччиною, єсть невеликій край над морем: Бельґiєю називають. Там добрий урожай, коли одно зерно видасть 30 зерен, а буде 20, то вже неврожай. Правда, у нас деякі люде і товариства просвітні писали книжочки про те, як би поправити нашу господарку, а треба признати, що неодно добре написано, але тих книжочок не всї наші люде читають, або й держать ся старого звичаю, тай мають таку гадку, що лїпше не можна ходити коло земли, як они дотепер ходять.

 

Давнїйше, коли у наших горах ще камера держала лїси, можна було по них пасти худобу. Тепер настали нові порядки: лїси шанують, щоби було як найбільше і найдобірнїйшого дерева, а про худобу і не питають. Деякі громади або через недбальcтво або инші причини лишили ся при переведеню сервітутів з порожними руками і нераз і палива не мають, не то щоби мали до щастя худобу. Колись було лекше о омастy, був сїрак з свого сукна, тай на справленім поли уродило ся зерно. А тепер живить ся селянин вівсяним хлїбом, ощипком, пісною бульбою, та чиром. Mяcо видить хиба раз на Великдень і то не кождий. А ту ще і того вівсика не все стає. Тай убитку не видно, хиба, що дехто десь колись випє кілька чарок горівки. Не годить ся замовчати, що ворог вашого народа научив єго пити горівку. Не найдете майже села, де би коло церкви не стояла корчма. Одїж груба, і тої не стає дуже часто на цїлу родину. Одним сїраком обходить ся нераз цїла челядь. Одні ходаки мусять вистати на цїлий рік. Не оден чоловів переходить більше босо, як обутий.

 

При ґаздівстві потрібна також худоба до обробленя рілї. Она у наших людей також дуже мізерна, миршава, тирхата, а через тоє і цїни не має такої, як де инде або і по дворах, і сили у неї не много до роботи. Няй прийде неврожайний рік, а люде не маючи чим виживити худобини, продають єї за кілька зр. Иде оно з-відси, що худоба мало має паші, і то найменше поживної. 3 самої соломи худоба добре правити ся не буде. Також велика біда, що сіль для наших людей за дорога. Коби подешевіла, тоби і худобі більше єї піддавало ся, а через те худоба набирала би тїла і була би вартнїйша. Цїна соли залежить від ради державної тай уряду віденьского. Деякі посли промовляли за пониженєм цїни соли, а недавно дуже щиро промовив наш посол п. Телишевскій. Щось трохи обіцяв міністер, але хто знає, чи буде з того яка признака. Міністри заставляють ся тим, що до висоти цїни соли мають слово і Мадяри, а они не домагають ся, щоби сіль була дешевша. Але яке нам дїло до Мадярів, що им не треба дешевшої соли, коли нам конче треба? Не в однім для Мадярів уступають, то няй нам хоть раз полївять, хотяй Мадярів цїна соли не болить. Скарб мав би менше доходу, бо виріб топки соли, кажуть, коштує 1½ кр., але людям би полекшало, бо мали би краснїйшу худобу, ба й самі мали би борше чим страву осолити.

 

А що-до зміни управи землї, то люде повинні брати ся до того руками і ногами. Колись брали деревляними плугами, а тепер зелїзними, або нїмецкими. Добру річ можна заводити, хоть єї у нас до тепер не бувало. Тепер люде купують сїчкарнї, бо лекше при нїй о сїчку. Декуди сїють на кістяній муцї жито, засївають команицю а й вику по трохи. Суть також такі трави, як от лубин, що ростуть і на найлихшім поли, а на другій рік може уродити ся ладний овес. Також треба доконче старатись придбати більше обірнику і уміти коло него ходити, щоби не вітрів і марно не пропадав. Гноївка пропадає марно і з обори стїкає по найбільше до води. А коби єї задержав на обійстю і вивіз на поле, то би зерно буйнїйше виросло. О способах поправи ґосподарки пишуть просвітні книжочки і треба би их читати. Однак тим всего не зробить ся. Що випрібоване і добре для поля, яких 100 або 200 миль від нас, не конче буде добре для нашої рілї. Треба уперед випрібувати. Наші селяне не все можуть такі проби робити, або не знають, як до того взяти ся, або не стає им на на клад. Дворів по горах дуже мало. Лишають ся священники, котрі могли би у себе господарку поправляти і людей до того приучувати. Многі і роблять так, однак було би ще лїпше, коби усї так робили, а через те наші люде приходили би борше до добра. Справа так важна, що від неї треба би починати всяку роботу, єсли є охота народови прислужити.

 

Много шкоди мають люде по горах від диких звірів. По цїлих ночах мусить не один ґазда пересидїти коло грядки бульби і цїлий час гойкати, щоби тяжкого ворога від своєї кервавицї відогнати. Медведї псують засїви вівса а вовки таки з обори забирають безроги, а з поля і рогату худобу. Чи-ж не справедливе наше домаганє, щоби власти позволили бодай кільком в громадї мати стрільби, щоби люде могли боронити своєї працї? Єсли хочемо якої полекші, то мусимо всї конче домагати ся, — отже всї домагаймо ся, щоби позволили мати оружіє без всякого кошту і змінили закон про польованє. О тім промовляли в соймі рускі посли, але що з того! Другі тим цлком не журили ся і не брали собі до серця біди селян.

 

В нашім краю тепер таке змаганє, щоби в кождім селї була школа. Добра школа дуже цїнна річ, а кепска школа то нещастє громади. Добра школа буде у нас тогдї, кола научить дїтину христіяньскої віри, по руски читати, писати і числити, дещо про світ Божій, а також, як ходити коло саду, пасїки, коло ґаздівства. Дуже хосенно, що декуди учать учителї дїтей зробити собі всяку потріб до хати, як колодїйства, токарства, різбленя. Тепер по школах змагають учити польщини, польскої граматики, як звали ся польскі кopолї, королеви і их любимцї. Се для руского народа річи цїлком непридатні і безхосенні. Шкода тратити на них дорогій час. Нарід хоче хлїба, а єго годують витребеньками, нинї для нїкого не придатними. Вже инакше би було, як би розповіли, як у Польщи жило ся простому народови.

 

(Конець буде.)

 

[Дѣло, 05.01.1892]

 

Нїчого би не завадило роздивити ся в способах, як упорядкувати в горах випас овець. Без них наші люде бути не можуть. Єсли-б найшов ся якій добрий cпoсіб, то можна би з часом поставити фабрику виробу сукна. Taкe сукно було би гладше і ладнїйше, а крім того трохи людей мало би заробок, а сукно пійшло би в цїнї в гору, так що можна би єго висилати на дальші торговицї на продаж.

 

Тай наші торги і ярмарки чистий клопіт нашого народа. Вижене чоловік худобину, продає і купує на oкo. Обступлять жиди, барашівне мусить дати. Се така мана, що мусить всюди влїзти. Не хочеш, зганьбить і з болотом змішає. На великих торгах продають худобу на вагу. Цїни все виписують ся і кождий може про них легко довідати ся. Най би уряд постарав ся, що би в кождім громадскім урядї і містї була вага і на виднім місци картка прибита, а на нїй писані цїни худоби після ваги на великих торговицях. Кождий чоловік міг би дати свою худобу зважити, най би і за заплату кількох крейцарів. Таж за щось беруть міста тількі суми торгового? Haй люде відганяють барашівників від себе а уряд міг би поручити жандармам, щоби уважали, як барашівники людей напастують і их бодай що-то здержували.

 

На селї мають люде при ґаздівстві неодну таку річ, котру можна продати. Hай скажу за прядиво, полотно, вовну, сукно, збіже, молоко, покладки, лен, сїмя, всяку огородовину, гриби, кмин, декуди овочі, потрохи мід і віск, — деяке корінє, зела i цвіт придатні аптикарям, як арнака шлях, цвіт липовий, бзовий, ягоди ялівцеві. Можна збирати також насїнє дерев овочевих і лїсних. За те все може бути крейцар. A навіть найшов би купця на муравлині подушки; гандлярі птахами купили би, а тих подушок найшов би досить в наших селах. У нас такі річи идуть з рук селян за пів дармо. Надвишка иде в кишеню перекупцїв-посередників. Чим менше посередництво, тим лїпше для того, що коло якоїсь річи робить. Для того конечно для нас, щоби найти для селян на то, що они мають на продаж, послїдного купця. Се могуть зробити просвітні товapиcтвa, по части наша "Народна Торговля" і рускі часописи могуть подавати такі місця, де би можнa щось найлїпше продати. А селяне пoвинні самі все скуповувати, або разом, що мають, складати, і до честного купця відсилати. Торговля живить добре много людей й лїпше, як ріля селянина. Тож був би для селян великій поратунок, коли би все висилали до послїдного купця, поминаючи посередників, а знов беручи усе, що им треба з першої руки, н. п. шкіру з гарбарнї, зелїзо з фабрики і т. д. Письменні і учені Русини повинні своїм братам-селянам подати всяку поміч при таких справах і як найбільше их до того заохочувати. З другого боку повинні селяне своїх людей спoмагати, купуючи, коли можна, лиш у них і приступаючи охотно до просвітних товариств. Бо лиш тогдї зможуть ті товариства красно розвивати ся на хосен руского народа, коли більше єсть членів і більше грошей на покритє різнородних потреб, н. п. на друкованє книжок, піддержанє читалень, крамниц і т. д.

 

Не треба забувати про читальнї, де би нарід міг сходити ся і разом прочитувати книжки, забавити ся і порадити ся, як собі в потребі помочи.

 

В кождій громадї найде ся досить таких людей, що не стає им зерна до нового, а нераз не має неодин що і посїяти. Такій чоловік задовжує ся нераз у другого і часто на тім дуже зле виходить. Щоби тoмy зарадити, годило би ся по селах засновувати громадскі шпихлїрі. Зсипали би люде зерна, бодай з 20 кірцїв вівса, на яри і переднівку потрібуючі роззичили би, a в осени мусїли би вернути з малим процентом. Так прибувало би все збіжа, а коли би прибуло над потребу, можна би надвишку продати і на потребу громадску обернути. Однак до того потрібно людей честних, щоби громадским добром дбало завідували і єго помножили, а не розтратили.

 

По при шпихлїр конечна в селї каса позичкова, щоби чоловік потрібуючій міг на малий процент, н. пр. 6%, заратувати ся і малими ратами до року сплатити. Через те визволив би ся нарід з-під лихви захланних людей.

 

Лучає ся деколи, що двори продають землю. Єї повинні купувати люде на спілку і поміж себе роздроблювати. Колись продавала камера поля кусниками, продавала млини, і добре робили люде, що купували, але є много сїл таких, що тую справу занедбали, а тепер жалують. Земля не пропаде і нїхто не ошукає ся, що єї набуде. Хто міг би купити, а не знає як, най оберне ся до людей щирих, народови прихильних, а з такими справами обізнаних.

 

То була би робота, що ми єї самі можемо зробити і мусимо, єсли хочемо незавидну долю нашого сїльского народа поправити. Тепер ще подивім cя в другій бік.

 

Жиємо побіч других народів в австрійскій державі. Всякі віри, народи і стани містять ся побіч себе. Держава запевнює кождому спокійне посїданє того, що зове своїм, удержує правно-узнаний порядок, узнає всїх рівними перед правом, признає поодиноким своїм членам деякі права, але й накладає також на них всїлякі обовязки. Три головні обовязки суть: Хто лиш спосібний, мусить служити при войску. Кождий обиватель держави мусить після можности правом визначену суму грошей складати до каси державної на обігнанє потреб державних. Також кождий обиватель держави мусить підчинятись державним постановам, а в разї непослуху уживаєсь примусу і переступника караєсь після єго вини.

 

Члени держави полагоджують деякі свої справи в громадї, радї повітовій, в соймі і радї державній через своїх заступників. Як далеко сягає обсяг дїланя тих всїх теперішних заведень, приписує право цїсарске. Цїсарскі урядники, або державна власть, стереже порядку і подає поміч тим заведеням. Єсли щось в тих заведенях хибного, право дозволяє в певних границях домагати ся, щоби тоє, що недогідне, змінити на лїпше, догіднїйше.

 

Тяжкій обовязок — служба войскова, тому називають єї податком крови. Дивні люде на цїлім світї! Міркують собі, що один від другого не має чим оборонити ся, хиба ножем та кулькою. Від нас не залежить тоє змінити, але маю надїю, що людскість прийде з часом до лїпшого розуму. Однак се мабуть не зараз ще прийде! Тепер усї держави зброять ся: побільшують войско і способи до оборони. Не дай Боже війни, бо тогдї велике нещастє спало би на всїх людей! А таки деякі бажаня можемо ми нинї поставити. На войско идуть великі гроші. Держава з всяких податків має на рік великі міліони; з того таки третина иде на удержаніє войска. За-для сего тягару люде біднїють, бо податки ростуть, а знов самі молодї сили лишають свої занятя і идуть носити карабін. Було би дуже хосенно, щоби знизили число войска і лїта служби. А до вправ щоби тогдї покликували, коли коло ґаздівства менше роботи н. пр. по яри. Подавно промовив в радї державній наш посол п. Талишевскій дуже красно в справі войсковій, особливо, щоби лїпше обходили ся з рускими молодцями, не ставили шаржі по руских полках з самих жидів, щоби уважали на селян при покликуваню до вправ войскових і щоби поменшили лїта служби. Сподїю ся, що весь світлий збір прийме се радо до своєї відомости і буде домагати ся від пана посла і дальше коло тої справи трудити ся. Може би з часом і в тім взглядї бодай хоть трохи полекшало.

 

Держава домагає ся від людей на свої потреби оплати податків. Без того держава бути не може. Наш народ платить і не перечить. Податок є безпосередний з ґpyнту, домів, ремесла, зарібку, доходу н. пр. у урядників, такс, посмертщини і т. д. і посередний наложений на горівку, пиво, вино, цукор, нафту, каву, сіль, тютюн. Тамтой платить ся просто в касї, а той другій платить купець, або той, що вироблює якійсь товар, a купуючій платить за саму річ paзом з податком. Иде о тоє, щоби податок був рівномірно розложений, щоби кождий платив після можности, а не над сили. Неодин міг би більше платити, а не платять, a другій не може і того, що від него жадають, a тогдї посилають екзекуцію. Недавно обіцяв міністер скарбу, що предложить послам нове право побору податків, де кождого будуть рахувати на єго дохід а від того будуть накладати податки. Може з новим правом о поборі податків полекшає нашим селянам. До того домагаймо ся, щоби не брали за податки того з ґаздівства, без чого чоловік з родиною нїяк не обійде ся, як худобина, огортка, постїль, знаряди господарскі і щоби якоїсь части землї не можна було ліцитувати. Також полекшало би людєм значно, єсли би змінили право о поборі оплат при перенесеню маєтку з одної особи на другу, а особливо при оплатах від відумерщини. Цїлком справедливо можемо домагати ся, щоби маєток, котрий по смерти свого властителя переходить на другу особу, а виносить лише 500 зр., а не більше, був увільнений від оплати.

 

Домагаймо ся також зміни в поступованю судовім при спорах. Нераз за нaйменшу дурницю правують ся люде. Мала обида, яке прикре слово, а вже біжить обиджений до міста, глядає писаря і подає жалобу до суду. Дрібні справи треба віддати судови громадскому. Не будуть люде на дрібницї тратити часу і гроша. Процеси о ґрунт тягнуть ся роками. Звичайно идуть люде на термін. Там запитають ся що, або й нї, хиба скажуть: иди по стемплї і махай, буде другій термін. Пиши дупліку, трипліку, квадрупліку, так що тому кінця нема. Конець кінцем стають спорючі сторони дуже часто там, з-відки вийшли, але в кишени обох значно полекшало.

 

Підставою і основою держави є громада. Громадою завідує рада громадска, котрої ухвали виконує війт. Нераз з війтами мають громади клопіт не-аби якій, але не з честними. Треба домагати ся, щоби війта вибирала цїла громада, на коротшій час анїж тепер, і щоби могла єго скинути, коли тратить майно громадске. Много клопотів мають війти в збиранєм податків. Буде цїлком справедливо домагати ся, щоби держава увільнила війтів від того тягару. О тім бесїдували посли у Відни, a навіть у Львові. Тепер війт занедбує инші справи громадскі, бо мусить тими податками гризти ся. Другій клопіт війтів той, що власти, н. пр. староства, навіть в дрібних, мало-важних справах, н. пр. от для якого оцїненя кличуть до канцелярії війта і радних, а нераз і всїх. Справа часто не варта ходу. Видаток є, а можна було тоє і в селї зробити. З міст війтів не кличуть. Так і з селянами повинно поступати cя. Ті, що идуть, рахують свої видатки на громаду. Але і самі люде най старають ся, щоби им в урядї вірили.

 

Справами, обходячими цїлий повіт, порядкує рада повітова, до котрої вибирають осібно селяне, міста, промисловцї і дїдичі. І рада повітова не обійде ся без грошей. Щоби грошей роздобути, укладає буджет, і подає до каси, щоби их з-відтам стягнули при податках. Ради повітові були би незлі, але треба до них вибирати людей розумних i честних. А то нераз такі напхають ся, що дбають хиба о свою кишеню. Густо-часто марнує ся гріш на витребеньки. A лїпше би було, коли би ради повітові дбали о тоє, щоби не гирили ся громадскі маєтки, щоби закуповувати лїпше насїнє і людем відпродувати, замавляти на цїлий повіт дешеві сїчкарнї і другі знаряди господарскі, єсли би их люде схотїли брати, дбати о лїпшій, розплодок, купуючи бугаїв лїпшої худоби, бодай на кілька громад одного, щоби люде при малій оплатї прийшли до краснїйшої і рослїйшої худоби, старати ся о добрі дороги, щоби людем було лекше дістати ся з одного села в друге. Тогдї би лекше було де-що з домy вивести і до дому привести. Скажу коротко, що є дуже много справ, котрими, єсли би заняли ся ради повітові, много би причинили ся до піднесеня добробиту народа.

 

Справами на цїлий наш край порядкує сойм краєвий. О нїм можна сказати менше більше те саме, що і про ради повітові. Всї селяне повинні о те старати ся, щоби до сойму і до ради державної посилати від себе людей учених, а щирих і им прихильних. Свій як не заплаче, то бодай скривить ся. Коли не зможе сам щось доброго перевести, то бодай неодному злому перешкодить, а бодай ровповість, що селянина болить, і чого потрібно до направи єго долї.

 

У вас в горах найде в кождім селї людей спосібних до майстерки. По других сторонах суть школи промислові, що вчать різьбарства, колодїйства, боднарства і твацтва. Дерева в горах подостатком. Така школа, де би учили гладко вироблювати з дерева всякі річи, дуже потрібна в Турцї або де поблизько. По склепах в містах продають хоть би і забавки для дїтей з дерева. Все те иде до нас з чужини, а забирає в краю ладний гріш. А чи не лїпше би було, єсли би наші охотні хлопцї вивчили ся такі річи у нас робити і мали би якій такій заробок? Довгими вечерами зимовими можна би коло того робити. Про таку школу промовляв в соймі наш посол в. Телишевскій. Щоби тая гадка марно не пропала, треба щоби нинїшне віче внесло петицію до сойму, щоби той ухвалив отворити таку школу як найскорше.

 

Сойм оплачує краєвими грішми вандрівних учителїв рільництва. Не знаю, чи був коли такій учитель в наших горах. Коли нї, годило би ся, щоби колись і сюди заглянув, та з людьми по селах побесїдував. Наші гірскі ріки і потоки дуже псують підчас злив поля, обриваючи береги і засипуючи рілї, луки і пасовиска рінею. На других ріках порядкують і управильняють русло рік, а у нас сего до тої пори нема. Годило би ся, щоби сойм, та рада державна не забували і за наші гори, але і самі запобігали нещастю і людей заохочували та им помагали ратувати ся від него.

 

Перед кількома роками вийшов закон про дороги. Селяне приняли єго нерадо. Єсть він о стілько несправедливий, що не рівно розкладує тягари коло роботи і направи доріг. В соймі виступали наші рускі посли, домагаючи ся такої зміни того закона, щоби кождий після податку свого доплачував на дороги, а відтак щоби за гроші наймати poбітників коло доріг. Тим способом біднїйшій чоловік відробив би тоє, що дав і ще би міг заробити. Тому треба і нам домагати ся такої зміни закона дорогового, бo справедливійше розложить cя тягари, a бійнїйшим подасть cя спосіб до зарібку.

 

Коли держава ставить домаганя до своїх членів, то має також обовязок дбати o их добро. Ті установи, що суть кепскі і недогідні, треба би знести а завести такі, котрі були би користнїйші. Держава повинна боронити людей перед визиском, старати cя о добру і дешеву науку для всїх, дбати о добрі дороги, о піднесенє ґаздівства сїльского, до чого дало би ся много способів приложити. Єсть одно старосвітске розпорядженє в нашій державі, ще з 1854 року, коли міністри не могли дати собі ради придавлюючи і найменшій обяв житя і якої небудь гадки у людей. Недавно відгребли тоє право з пороху і єсли власти політичні мають щось на кого, а не можуть єму доїхати кінця в судї, бо нема причини, судять самі на кари, по найбільше за мниму обиду уряду. Як би то добре було, щоби той закон так усунули, щоби по нїм і слїду не лишило ся! Та-ж ми і без того шануємо уряди цїсapcкi!

 

Се були би з більшого ті справи, коло котрих треба би заходитись і трудити ся, щоби полїпшити долю селяньства. Кажу з більшого, бо всего годї обговорити: на се треба більше часу. Однак, коли ми і на се обернемо увагу, то й другого не занедбаємо, ба й оно само попаде нам під руки, — ми се побачимо, та й залагодимо після нашої потреби.

 

Тож в имя Боже ставаймо всї в ряд до роботи, засукуймо рукави і працюймо з всїх сил. Праця трудна і тяжка перед нами, але нас буде потїшати та гадка, що працюємо для полїпшеня власної долї.

 

[Дѣло, 09.01.1892]

09.01.1892