Іван Франко

(Жидівска війна).

 

І.

 

В с. Нагуєвичах пов. Дрогобицкого я нераз чув, що коли хтось довший час вагувався, чи вчинити якусь річ чи ні, а опісля зважуєся чинити єі, то каже з усміхом, наслідуючи жидівский виговір: "Е, ци рецьки, ци не рецьки, моє войськи марш!" Коли я почав розпитувати, відки взялася та приповідка, міні сказали ось яке оповіданє: "То раз як жиди воювали, то прийшли з цілим воськом перед великий лан гречки. Гречка стояла в цвіті. Вечеріло, і над гречкою стояла пара. Жиди зупинилися, кажуть, що то море. Почали раду радити. Одні кажуть: ночуймо тут на березі, а завтра рано будемо шукати перевізників. Але другі боялися ночувати, бо не було близько ані коршми ані ніякоі хати. "Ще кажуть — вовк нас пойість або неприятіль нападе. Пішлімо — кажуть, — кількох відважних наперед, най зміряють, чи глубоке тото море, може би можна єго перебродити". Згодився жидівский єднорав, вибрав кільканадцять жидів, що були найдовші на зріст і казав йім лізти в те море. Жиди в гвавт та в плач. Аж ту надходить хлоп тай питаєси йіх, що ту за новина? Жиди повідають єму, що не знають, як перебродити оте море. "Та де то море, дурні жиди", каже хлоп. "Таж то гречка!" — "Е, ци рецьки, ци не рецьки, — скрикнув жидівский єднорав, — моє воськи марш!" І всі жиди рушили лавою і щасливо перебрили тото гречане море".

 

Ся забавна анекдота, котра певно істнує і по других закутинах нашого краю, має свою доволі інтересну історію. На перший погляд міг би дехто думати, що маємо тут діло з орігінальним витвором іронічного гумору нашого народа, котрий потішаєся над жидами в численних подібних анекдотах. Троха ширший розгляд в матеріалі фольклорнім показує нам, що така думка була би хибною і що в анекдоті тій маємо один відприск досить давнього і дуже розширеного в Европі сатирично-політичного мотіва. Я хочу звести тут ті матеріали, які міні вдалося зібрати до сеі теми, далекий від думки, що зможу вичерпати єі бібліографію або зазначити в повні всі фази єі розвитку і єі вандрівки у европейских літературах та в устах люду.

 

Найблизшим взірцем нашоі народноі анекдоти, а може й єі прямим жерелом є польска вірша, "Żydowska wojna, co żydzi narobili strachu dla całego świata. Przez autora A. W". Вірша та є одним з найбільше улюблених творів польскоі т. зв. відпустовоі літератури; разом з такими виданями, як "Powieść о siedmiu mędrcach", "Ніstorya о pięknej Magielonie", "Powieść o dzieciach Haymona" i т. і продають і сю віршу по відпустах і ярмарках тзв. "образкарі". Кілько видань єі вийшло, коли і ким вона зложена — ceгo я не вмію сказати. У мене під рукою є досить свіже виданє, без року виходу, друковане у звісного накладця того рода літератури, Фейцінгера в Цєшині; екземпляри далеко давнійші, на бібулястому папері, може ще з 30-тих або 40-вих років, стрічав я по селах у письменних мужиків і в Дрогобичі у міщан.

 

Вірша написана безграмотно і бездарно. Має вона 40 куплетів, з котрих кождий кінчиться приспівкою в роді "Aj waj mir, Аі waj Babibom, Aiwaj Dadi Dom", "Aiwaj mir jechowe, me członki niezdrowe" — і т. і. Ось зміст сеі вірші. "Żydowska wojna, jаkiej nie było od założenia świata. Żydów zebrali co trzydzieści pieć tysięcy, co kalictwa jeszcze więcej, a czapki go mieli z samego zajęcy". Далі вичислюєся відділи: "5000 ślepych byli, ci najprzód postępowali, boch nieprzyjaciel z daleka dojrzeli, 5000 o jednym oku, ci trzymali komandy z boku; 5000 garbatych byli, ci tornistry na puklach i osili, dla tego że do parady najśmieszniejsi byli; 5000 smarkatych byli, ci w największych ćmach śpikami świecili: 5000 parszywych byli, ci największą paradę trzymali bo w swych wrzodach najsmrodniejsi byli; 5000 zbrukanych byli, ci najpragliwiej pieniądze w portkach nosili; 5000 kulawych byli, ci najuparciej za nieprzyjacele byli. Wiele ich tam kupcy byli, jajki, skórki swetlicki (?) skupili, swemu wojsku liberowali". І далі вірша додає: "Choć ich było tyle tysięcy, czapki mіeli z samego zajęсy; choć ich byli tak wielki óbuos (обоз), wszyscy się zmieścili pod jeden wóz. Pan Ureń był największym Hetmanem, a syn jego był najpierwszym furmanem".

 

Далі розповідає вірша, як те жидівске війско кілька разів зміркувавши ворога стріляло всю ніч, а тілько рано переконувалося, що се не ворог, а раз пні смерекові, другий раз велике кілє, а третій раз гречані полукіпки. Ось як розказано сей остатній епізод: "Так cała noc strzelali, ani nie wieczerzali, aż rаnо dorzekali! Tu cuda nowe, ach jechowe! A tu poganka w kupkach stoi. Z złości z brody włosy rwali, aiwaj wszyscy tak wrzeszczeli, na darmo palce krzemieńmi strzaskali". Покріпившися у арендаря "tego co było wojsko jego", котрий йіх дармо просив, щоб покинули далі воювати, вони вирушили далі на війну, скріпивши ще своі сили. За сим ост. як розказано остатній епізод сеі війни:

 

"Pan Uryń tak krzyknęli: my pardon nie damy! Dali postępowali, nową wojnę marsz trąbili, aż wieczór przecisz doczekali. Ślepi coś dojrzeli: coś takowe niby zielone morze! Tak tu ciężko wzdychali, dali postępowali, że plewać nie umieli. Do pana Urynia znać dali: coś takowe, dziwy nowe, zielone morze! Pan Uryń przyjechali, tak się zafrasowali, bo plewać nie słychali. Co robić? Nowe kłody (łódki) przywieść dali, aby żydzi w nich pływali, — tak bardzo głośno krzykali. Żydzi pływać nie chcieli, śmierci się bardzo bali, tak wszyscy zapłakali. Tak wszyscy przeklinali, na Urynia zawołali: Ach Uryń, to jest wielki duryń! Nam tu nie przebaczy, każdy w wodę skacze. Pan Uryń się dowiedzieli, prędko kłody zrychtowali, to jest łódki szykowałi, tak tu strach wszyscy mieli. Żydz siadać musieli, jedni drugich strzaskowali, pana Urynia zepchnęli, aiwaj wszyscy wrzeszczeli, ratunku tam nie mieli, as spodku dolecieli. Aż tu obaczą cuda nowe: To jesr zit zielony, za nim piasek suchy. Pań Uryń stopiał (стоптав?) pończoszki w suchy piaski. Tak wszyscy zawołali ach jeszcze brzega nienaruszyli, a już pończoszki suszyli! Tak się wojna skończyła: cudów, nieszczęściów tak wielka siła, żydowska woina przеgrała". Два кінцеві куплети пропускаємо.

 

Вірша ся є одним з численних відголосків польскоі антісемітскоі літератури з половини XVІІІ віку, що викликана була двовіковим єзуітским вихованєм, а по части й рухами, що в ту пору йшли в нутрі самого жидівства польского, особливо на нашій землі, на Поділю, Підгірю і Покутю. Відсилаючи цікавих докладноі історіі тих рухів до діл спеціяльних Цунца, Історіі Жидів Греца, а також до польскоі книжки Hyсбaумa "Historуа żydów od Mojżesza do epoki obecnej, tom V. Żydzi w Polsce", я пригадаю тут тілько деякі важнійші факти. Перший розлом в нутрі жидівства, почався ще в другій половині XVII. віку за почином жида Сабатая Цеві, котрого жінка була роджена на Вкрайіні і підчас війн козацких утратила батька й матір. Сабатаіти відкидали Талмуд. Вони були розширені особливо в руских частинах Польщі, на Поділю. Рабіни викляли сю секту в р. 1722 і навели на неі кроваве переслідуванє. Та майже в тім самім часі родився чоловік, котрий мав далі повести сю секту; був се Яков Франк, роджений 1720 р. Навязуючи до традицій Сабатая, він оснував секту анті-талмудистів (сапвсціеціухів або франкістів). Секта ся також переслідувана була сильно правовірними рабіністами, поки франкісти не здобули собі протекціі львівского лат. архіепіскопа Дембовского, котрому вони обіцювали вихреститися. Дембовский інсценував навіть в свойій діецезіі переслідуванє талмудистів, казав палити книги талмуда, але вмер нагле 1757 року. Тоді рабіністи знов кинулися на франкістів, оскаржували йіх перед властями, били і прогонювали йіх з міст, поки врешті не змусили йіх зовсім покинути Польщу. Але рівночасно піднявся новий розкол у жидівстві. Під впливом косівского жида прозваного Бештом (родився 1698, ум. 1759) і Бера з Межиброда (1700—1772) повстала і розширилася швидко в Польщі секта "хасидів", котра оперлася на вірі в чудотворних цадіків і на йіх безпосереднім звязку з небесними силами. Ось історичне тло — темне, повне кровавих звірств, процесів кінчачихся тортурами, четвертованими та видиранєм пасів з живих людей і т. і., та заразом повне руху, агітаціі, шуму і виявляюче чимало інтересних та типових фігур, на котрім повстала й наша вірша про війну жидівску. Віршів таких повстало тоді мабуть чимало, та вони по більшій части не були друковані, крім одноі, що вийшла з початком 1792 р. в Варшаві п. з. "Żydos saros, manuskrypt znaleziony na drodze prawdy" в котрій, як каже Смоленьский (WІ. Smoleński, stan і sprawa Żydów polskich w XVIII wieku Warszawa 1876", stor. 26—27) "безіменний автор осмішив жидів лехкодушно злосливо". Жаль, що ми не знаємо змісту сеі вірші чи поеми; тілько з титулу, доволі впрочім загадкового, можемо догадуватися, що зміст єі становили "Свари Жидів"; друга часть, котра не вийшла, мала мати титул "Żydozgodos" т. є. згода жидів. Та в рукописах з XVIII віку ми находимо й інші вірші про війну жидівску. Наводжу тут одну віршу, що находиться в рукописній збірці віршів польових і руских; збірка та, тепер в мойім посіданні, писана була около р. 1780 Вона не має титулу; варіянт єі, котрого тепер не маю під рукою, увійшов також в склад відпустовоі літератури; принаймі я пригадую собі, що деякі куплети сеі вірші бачив колись друковані на свисточку паперу, на яких звичайно друкуються такі речі. Вірша міститься на стор. 50—15 рукопису. Задержую правопис орігіналу, крім інтерпункціі.

 

Swiże Nowiny Sa Niesłychane,

Woysko Żydowskie iest zbuntowane:

Wszystek Stary Zakon

Będzie właził na koń, Ay Waymir.

 

Już Jarosławskie Konstytucye,

Już roskazali na Batalie,

Seymik stanął ty Skole,

By każdy Szedł w Pole, Ay Waymir.

 

Wszyscy Rabini będą Wodzowie,

Szkolnik у Kantor Oficyerowie,

Bożnice, Rodały

Będą folgę miały, Ay Waymir.

 

Wszędzie to Hasło wszystko wydały,

Z Czarnego barwę robić kazały:

Będzie Żołnierz Stroyny

Odważny do Woyny. Ay Waymir.

 

Strzelby mieć będa poszlufowane,

Szable we Trzy kul ponabiiane.

Pistolecie (sic!), z Kurkiem,

Będą strzelać z Turkiem, aw, paw, paw.

 

Wszy, pchły у gnidy polegnąć muszą,

Skoro sie takie Żołnierze rusza;

Wszystko z placu zniknie,

Jak "rawz" Szkolnik krzyknie. Ay Wamir.

 

Krew sie na Rekach poleie bez miary,

Wszystko zwojuje taki Żołnierz Śmiały

Rabin na koń wsiędzie,

Co tam za strach będzie. Ay Waymir.

 

Po takiey Woynie te Nieprzyjaciele

Gryzac nie będą więcej Izraele;

Icak na swey brodzie

Nie będzie miał Weszki młodzie, Ay waymir.

 

Ah, Miły P. Bóg, daу Zwycięstwo Żydom,

Aby się ognali Wszom, Pchłom у gnidom,

Aby był pamiątkiem

Pod tak strasznym bidkiem (?), Ay waymir.

 

Чи не представляє ся вірша в гумористичній формі війни з вошами та блохами — боротьби жидів рабіністів з сабатаітами, франкістами та хасідами? А в такім разі не було б і сумніву, що й висше наведена вірша була би гумористичним описом тоі самоі боротьби, тілько ще більше замазаним і не виразним, до затерто навіть усякий натяк на те, з яким ворогом воювали жиди, та за те підмішано інші елементи.

 

Не будемо входити в то, чи польска вірша "Woyna Żydowska" є беспосередним орігіналом рускоі анекдоти, чи може обі вони є самостійними переробками якогось спільного орігіналу. Для рішеня того питаня треба дальших пошукувань по бібліотеках і в устах люду. Для нас важно тут те, що сатиричний мотів, положений в основу польскоі вірші, рускоі анекдоти і йіх евентуального спільного (правдоподібно польского) орігіналу, не був польским витвором. Він був запозичений далі з заходу, з німецкоі літератури людовоі, а іменно був переробкою деяких епізодів дуже популярноі в Німеччині повісти о сімох швабах і йіх комічних пригодах та сумній погибелі.

 

(Конець буде)

 

[Народ, 01.01.1891]

01.01.1892