03.01.1942

Львів, 3 січня.
Чимало людей немає виробленого почуття у відношенні до закону розпорядку, припису чи наказу. Зломити закон, обійти його, потоптати уважається за свого роду життєву проворність. Про таку людину говориться, що "вміє дати собі раду", що в житті не згине, "зайде високо". Це уважається за свого роду подвиг.
Загал не завдає собі труду, щоб бодай прочитати докладно розпорядок, хоч би він був розліплений на найвиднішому місці та видрукуваний на найбільшому папері й найтовстішими черенками. Це вже перше передумова непошанування закона. Пересічний громадянин задержиться хвилинку, прочитає п'яте через десяте, махне рукою, а далі забуде. Про те, щоб докладніше з ним познайомитися, ввійти в його суть, а що найважніше, виконати його, нема що й говорити. Опісля, звичайно, оправданням є "я не знав", хоч незнання закону нікого не хоронить перед карою. Не вміють шанувати дрібних приписів у щоденному житті (нпр. правильно переходити вулицею, йти чи їхати правою стороною, затемнювати вікна і т. п.), не вміють теж послухати й закону, що має сутнє значення для життя цілої збірноти.
Закон переступають не лиш люди, які може й не здають собі якслід справи з його ваги й значення у житті суспільності й держави, але й такі одиниці, що своїм суспільним становищем, освітою, знанням повинні бути прикладом і зразком для загалу.
Закон переступають люди або з незнання й несвідомості, що є звичайно наслідком лінивства й байдужості, або свідомо з якимсь наміром, щоб увести дезорганізацію у життя збірноти або врешті з особистих, низьких мотивів, для власної наживи й матеріяльної користі. У всіх трьох випадках непошанування закону є каригідне.
Непошанування й переступлення закону має не лиш прикрі особисті наслідки (грошева кара, тюрма, нечесть і ганьба, кара смерті), але що більше й важніше, воно має жахливі наслідки для життя збірноти, яка мусить терпіти й відповідати за гидкі вчинки одиниць. Збірне життя й співжиття та співпраця більшої кількості людей у суспільності й державі мусить бути зорганізована, взаємовідношення громадян до себе й до керівних урядів та інституцій мусить бути ясно й докладно окреслене та управильнене. Кожний мусить знати, які його права й обов'язки, щоб не терпів на цьому ніодин громадянин особисто, ані щонайбільше й найважніше, щоб не терпів на цьому інтерес загалу й держави, що є найвищим правом. Закони існують якраз не те, щоб управильнювати життя збірноти, як цього вимагає вища рація. Загал є на те, щоб цим законам повинуватися. Лиш тоді можлива є співпраця загалу й керівних чинників. Посередником між ними є якраз закон. Він має лиш тоді життєву вартість, коли його виконається, інакше він лиш мертвий кусник задрукованого паперу. Йде лиш про те, щоб ця співпраця, яку можна осягнути за посередництвом точно виконуваного закону, була добровільна, випливала з внутрішньої потреби й зрозуміння необхідності поступати згідно з законом, а не наслідком страху перед карою. Очевидно керівні чинники мають відповідну силу й засоби, щоб примусити одиниці й загал шанувати закон, але це не має тієї вартості, що має добровільне його виконання, яке випливає з почуття внутрішньої дисципліни.
Зле діється, коли одиниці не шанують і не слухають закону, ще гірше, коли загал не має в собі виробленого почуття зберігати його необхідно. Тоді у життя збірноти закрадається безладдя й хаос, а якась позитивна та конструктивна праця є тоді або зовсім неможлива, або дуже утруднена. Влада може мати якнайкращі наміри й плани, але вона не зможе їх вповні скоро зреалізувати, моли загал не матиме повного зрозуміння її змагань та не поможе їй активно співпрацею. А це може статися лиш тоді, коли загал лояльно виконуватиме закон. Візьмім конкретний приклад: Влада назначує максимальні ціни на товарі й видає розпорядок про поборювання спекуляції й паскарства. Сам розпорядок не зможе викорінити паскарства, коли найдуться люди, які з одної сторони будуть продавати продукти на "пасок", з другої будуть їх купувати. Закон про поборювання паскарства виданий, а пасок далі є. В чому причина? Бо нема його пошанівку. Вину несуть і ті, що продають нелегально й ті, що купують. Самі собі роблять цим кривду й вносять нелад у господарське життя. Другий приклад: Влада видає розпорядок про поборювання пошесних недуг. Без співпраці загалу, яка полягатиме на виконуванні приписів розпорядку, пошесті не зліквідується. Коли будемо жити в бруді, коли купуватимемо м’ясо з нелегального зарізу, коли сходитися будемо з людьми, які є носіями пошесті, тобто, коли робитимемо усе якраз навпаки, як каже закон, пошесть ширитиметься далі. Або недавній життєвий приклад у зв'язку з мешканевими надужиттями при переселюванні жидів. Несовісні одиниці робили чужим коштом "інтереси" й у цей спосіб кривдили не лиш своїх співгромадян, але й утруднювали планову працю влади. Це саме з контингентом, який має здати село. Є одиниці й села, які викручуються від обов'язку, що його на них накладає закон. Через те терплять самі особисто, терплять їх сусіди й співгромадяни, терпить загальна справа й влада мусить мати багато зайвого труду й праці. Подібно є з розпорядком про віддачу зброї. Таких прикладів можна дати безліч.
Закон треба переводити в життя, в собі треба виробити почуття внутрішньої карності, яка дозволить виконувати його не під загрозою кари, тому що мусимо, але тому, що хочемо, бо розуміємо його вагу й необхідність у житті збірноти. Коли це наступить, перестанемо відчувати закон як тягар. Жертвуймо інколи й особистими користями, коли цього вимагає загальна справа й вища рація. Тоді буде добре нам особисто, тоді й життя спільноти попливе правильним руслом.
(тп)

1938 дописи