01.01.1892

Справозданє з віча в Турцї
не можемо подати ще нинї з причини, що наш кореспондент Антон Березиньскій не повернув ще до Львова. Надїємось, що зможемо подати вже завтра. Кореспондент Kurjera Lwowsk-ого (п. Ив. Франко) донїс телєґрафічно згідно з нашим кореспондентом, о признаню посла Телишевского, що звістна брошура вийшла "за єго відомостію і з єго волї". [Ми, висказуючи своє довіріє а потім і запевненє, що брошура не вийшла з волї і за відомостію п. Телишевского не чинили cегo без підстави. Насамперед ми питали послів з ради державної, товаришів п. Телишевского, чи відомо им що небудь про звязь п. Телишевского з тою брошурою. Посли відповіли нам, що нїчо им про те не відомо a прецїнь п. Телишевскій, якo товариш, міг им був про се бодай натякнути, тим більше, що коли брошура була вже зложена, п. Телишевскій вкупі з п. Романчуком вертає з Відня до краю. На тій основі ми мали підставу — сумнїватись, чи брошура вийшла з волї і за відомостію п. Телишевского. Опісля на кілька днїв перед вічем в Турцї мали ми нагоду читати лист п. Телишевского, писаний до одного поважного і знакомого нам Русина народовця у Львові. Сам початок того листу [п. Телишевскій почав викликом: "От і нова хрія!"] дальшій хід гадок і закінченє [що брошура містить в собі де-що невірне і п. Телишевскій буде се простувати на вічу в Турцї] мусїло вже рішучо пересвідчувати, що брошура вийшла без єго відомости і не з єго волї. Дальше кореспондент Kurjer-a телєґрафує, що "мова п. Телишевского на вічу в Турцї зробила велике вражінє, а з тексту брошури змінив гадку, що-до переходу послів руских до опозиції і радив — річ сю полишити рішеню самих послів". Вічу проводив о. Прухницкій, a реферували оо. Борис (голова "Народної Ради"), Яворскій, Caламон і Зубрицкій. Між ухвалами віча була також тая, щоби соймові посли скликали зїзд руских сторонництв. Під конець віча промовляли селяне про справи і потреби місцеві.

З Перегиньска
пишуть нам про пок. Вашкевича: В недїлю 27 с. м. о 3-ій год. рано відобрав собі на тутешнім кладовищи житє вистрілом з револьвера Иван Вашкевич, тутешний, а мимоходом кажучи, і одинокій на цїлу охрестність христіяньскій купець. Покійний був трудолюбивим чоловіком, а при тім і невтомимим дїятелем на поли народної просвіти та щирим руским патріотом, що не давав ся нїчим відстрашити або відтягнути від працї для народного розвитку. Нїхто не почув від покійника нїякого иншого слова, лиш руске, иншого письма не уживав, лиш руского, хоч за-для того нераз терпів. Та як всїм нашим народним труженикам так і єму припала в участи дорога вистелена самим тернєм. Неустанна борба о хлїб насущний, перемаганє противностей всякого рода і на кождім майже кроцї, приневолили єго вкінци положити на себе руку. Чей же не дурна якась уява, анї инші оботавини, лиш невідрадне положенє приневолили єго до сего кроку розпуки, бо в иншім разї не міг був так без найменшого огляду лишити власній судьбі четверо малолїтних дїтей... Много дало-би ся ще писати про сего нашого труженника, котрий свій цїлий вік служив щиро народній справі. — К.

 

1888 дописи