Юрко ТИМЧУК

У класика з журбою, бувало, радість обіймалася, а в Україні сплелися воєдино «зрада» і «перемога». Так і пхали той переступний рік вперед себе.

 

Неприємне і некорисне

 

Ієронімус Босх. «Човен дурнів»

 

Державна влада ще в дореволюційні часи перетворилася на елемент декадентства — вона є мистецтвом заради мистецтва, існує в паралельному всесвіті й час від часу нагадує про себе переважно абсурдними вибриками.

 

Щоправда, часом і її перфоменси цікаво спостерігати. Наприклад, як відбувається зміна керівника Кабінету Міністрів. Варто зазначити, що в цьому плані український політикум дещо вицофався порівняно з минулим тисячоліттям, бо Кравчук виганяв Кучму без належної куртуазності, потім Кучма виганяв Марчука з повноцінним скандалом. А тепер Арсеній Яценюк пішов цивілізовано і майже по-європейськи, його можна було потім реґулярно бачити на телебаченні, і поганих слів про лідера «Нашого фронту» його колишній безпосередній шеф не озвучував.

 

Про наступника Яценюка Володимира Гройсмана озвучать всю ненормативну лексику ті підприємці, до яких прийдуть з перевірками компетентні органи (цей процес Володимир Борисович анонсував «під ялинку»), а також споживачі алкоголю і нікотину, яким попсується здоров'я не так від зеленого змія і вбивці коней, як через підвищення акцизу на ці товари не першої необхідності. Матимуть клопіт і дуже маленькі бізнесмени, які будуть платити податок навіть якщо їхній бізнес у всіх клітинках звітності має «нуль». Подякують Гройсману пенсіонери і бюджетники, яким новий уряд підняв матеріальні статки. Невідомо поки що лише, як відгукнеться це підвищення на ціни, інфляцію і настрій керівника НБУ.

 

Володимир Гройсман змінив на посту прем'єра Арсенія Яценюка, Андрій Парубій пересів у спікерське крісло Гройсмана. Замість Віктора Шокіна Генеральну прокуратуру став очолювати майстер на всі руки Юрій Луценко, а Ігор Райнін в Адміністрації Президента прийшов у кабінет Бориса Ложкіна. То можна назвати дифузією і броунівським рухом, але не варто використовувати розумні терміни в тому, що відбувається в Україні.

 

Опозиціонером став Міхеїл Саакашвілі, який запам'ятався гіперактивністю і малим коефіцієнтом корисної дії в Одесі та області, яка її оточує. Більшу частину року Міхеїл Ніколозович очолював Одещину, а потім вирішив перекваліфікуватися у більш поважні фіґури на українській шаховій дошці. Конкуренцію у змінах іміджу колишньому грузинському президентові може скласти хіба леґендарна льотчиця-полонянка Надія Савченко. З російського полону її визволяли з більшим резонансом, ніж Том Генкс рятував рядового Райана. Визволителі не отримали Оскара, а мали в результаті біль голови від заяв і дій Надії Вікторівни. І в кінах з екс-президентом та екс-полонянкою будуть ще ґарантовано сіквели.

 

До речі, про згадану «європейськість». Безвізовий режим пересування українців у Євросоюзі українська влада перетворила на фетиш, яким і трошки вдавилася. Ті, що існують в паралельній реальності, ухвалили 144 закони і законодавчі акти про «безвіз», обіцяли, що він станеться як Бога кохам, а режим не стався. Можна було б казати про референдум у Нідерландах, про вихід Великої Британії з Унії, про нове велике переселення народів зі Сходу на Захід. Все це, звичайно, завадило українцям повноцінно швендяти десь в Остенде чи Палермо, але принаймні найбільш впізнавані громадяни нашої держави могли так багато не просторікувати про євроінтеґрацію? Невдобно получилось ©

 

Звичка року

 

Фотій Красицький. «Гість із Запоріжжя»

 

Війна в ОРДЛО стала страшною константою. До неї звикли. Всі новини починаються з читання статистики про десятки пострілів з різноманітної зброї на лінії розмежування, якою чемно називають фронт, констатується розмір калібрів і кількість загиблих та поранених. Для обивателя ці цифри перетворилися на щось на кшталт градусів прогнозу погоди. ОБСЄ іноді зазначає погіршення ситуації в зоні бойових дій, а переважно представники тієї організації оперативно ховаються від зайвого шуму, який створюють черги з АКМ або установки «Град».

 

Мінські домовленості стають синонімом Будапештського меморандуму, а українці вчаться, що держава Ізраїль воює вже понад шістдесят років. Можна було б згадати про те, що і на наших теренах існувала структура, яку автор «Капіталу» назвав козацькою республікою. Можна зробити паралелі з фантастичними світами Гордона Діксона чи Гаррі Гарісона, але тепер для України ближча історія про «низовиків» і «гречкосіїв». Розвиток сучасного сценарію буде дуже цікавим для всіх.

 

Ганьба року

 

Казимир Малевич. «Чорний супрематичний квадрат»

 

Найголосніше бештали Львів за те, що він не вміє утилізувати своє сміття. Львів мовчав, бо знає про українське сміття більше, ніж будь-хто. Проте «місто відкрите для світу» тепер має імідж батяра з невитертою дупою. Свою невитертість Львів буцімто експортує на інші території «від Сяну до Дону».

 

Історія з львівським сміттям була б смішною, якби не існували інші, як казав один Віктор Андрійович, аспекти. Протягом року сміття псувало життя бурмистрові найгарнішого міста в світі, мешканцям області, центром якої є місто, бурмистром якого є бурмистер найгарнішого міста в світі, і країні, де є область... і т.д. Знайти за рік сміттєзвалище не вийшло. Львів став «страшилом для горобців».

 

Насправді епопея з львівським сміттям, яке возили всією Україною від Сум до Чернівців, мліє порівняно з бурштиновим Ельдорадо на Поліссі й Волині, де в сценарії були задіяні вогнепальна зброя, правоохоронні органи і багато такого, що використовують у повноцінних бойових діях. Бурштин вони помпують і попри війну, яку проти «помпувачів» ведуть правоохоронні органи, припиняти видобуток ніхто не планує.

 

У Карпатах ніхто не перестане рубати ліс. Від Гребенова до Воловця і від Турки до Коломиї просіки будуть як марсіанські западини. Встид для країни вже присутній, бо на міжнародному рівні знають про контрабандне дерево і «сльози сонця» з України. Такий собі гарний сусід біля європейської хати, який може підігнати багато корисного для Європи. Так колись папуаси гнали перлини на факторії європейцям за тютюн, дзеркальця, зуби морської свинки (то не автор придумав, так писав Джек Лондон) і решту дурниць.

 

Гордість року

 

Олександр Нечипоренко. «Козак Мамай»

 

Виявилося, що є в Україні і ті, за кого можна і треба поважати. По-перше, Сусана Алімівна Джамаладінова, більш відома як Джамала, зробила «Євробачення». Тепер європейці знову згадають, де є найкращий голос на тому старому континенті.

 

По-друге, параолімпійська збірна України, яка пояснила планеті, що можуть зробити люди, які пояснили здоровим гнирам: життя прекрасне, попри всі дурнуваті нюанси.

 

Третє — сестри Музичук і леґендарний Василь Іванчук стали знову найкращими шахістами планети.

 

Четверте — Ломаченко й Усик непогано махали аперкотами, джебами та іншими хуками, аби їх опоненти більш адекватно сприймали дійсність

 

Ми гарно співаємо, думаємо, б'ємося, ми сильні навіть коли сидимо в інвалідному візку. Тепер ми знаємо, що нам заважає. І про це треба подумати в році, який прийшов...

 

02.01.2017