Згадуємо те, що ви не мали пропустити: події, цитати, дискурси, передруки і першодруки. День до дня. Текст до тексту.

 

3 лютого

 

Міністр економіки Айварас Абромавичус подає у відставку, звинувативши оточення президента України в корупції та політичному покровительстві.

 

«Це сиґнал суспільству і владі. Сиґнал про те, що люди, які прийшли в уряд, аби змінювати країну, — вони розчаровані. Люди наштовхуються на опір, який вони не спроможні подолати».

 

Олександр Пасхавер, Айварас показав, що ми вже інші

 

8 лютого

 

Група львівських діячів (Богдан Прах, Олег Синютка, Олександр Дзиндра, Олександр Фільц, Ярослав Рущишин) виступає з декларацією «Фактор довіри у розвитку суспільства».

«В психологічному полі довіра — це базовий, підставовий елемент усілякого психологічного функціонування, яке є налаштованим на максимально реалістичне сприйняття світу і стосунків. Іншими словами, від зворотнього: недовіра є таким елементом нашого функціонування, який посилює підозру, а відтак, і так звану «параною», яка бачить лише специфічно організований світ — як змови, інтриґи і т.д. Можна спростити і сказати, що там, де є довіра, там значно менше інтриґ, там значно простіше. Бо там, де має місце недовіра, потрібно її компенсувати додатковими механізмами, і в першу чергу — інтриґами, маніпуляціями і всілякими іншими складними схемами. (До слова: у нашому суспільстві «схеми» якраз і відображають максимальну соціальну недовіру до чесних справ). Отже, з психологічної точки зору довіра — це очевидний, базовий, підставовий елемент реалістичного і тверезого, з позиції здорового глузду, функціонування».

 

Олександр Фільц, Про довіру, цінності, патерналізм і таке інше

 

1 березня

 

У Львові починається матч на титул чемпіона світу між українкою Марією Музичук та китаянкою Хоу Іфань. Двотижневий турнір показав перевагу гості. Загалом, 2016 рік напрочуд вдало склався для львівських шахів: Василь Іванчук та Анна Музичук стають чемпіонами світу у швидких шахах (а Анна ще й у бліці), Михайло Олексієнко – чемпіоном України.

 

«Кінцевий результат не є по грі. Я би сказав, що по тих партіях, які були, мала би бути перевага в одне очко Хоу Іфань. Різниця була невелика, але за рахунок отого психологічного елементу і, можливо, трошки гіршої форми, в якісь моменти, це призвело до того, що Марічка не використала свої шанси. А шанси треба використовувати. Старе правило діє як у футболі, так і в шахах: не заб'єш ти — заб'ють тобі».

 

Адріян Михальчишин, Шахова корона поїхала в Китай

 

10 березня

 

155 роковини смерті Тараса Шевченка.

 

«Беручи за свій предмет головно жіночі постатї у творчости Шевченка, вона має основою переконаннє, що поетів культ для жіноцтва, а особливо почесть його для материнства, його нїжний згляд для “незаконних” материй-покриток — не є лиш проявом високого усуспільнення поета, виразом його любови для ближніх і співчуття для покривджених, але має іще свою, так сказати-б, особисту сторону; що він є показником якогось душевного процесу, що лежить поза областю суспільницьких інтересів поета. Деякі згляди промовляють за тим, щоби вихідну точку згаданого процесу бачити у крізї, якій мусїла підлягти психіка Шевченка через вчасну втрату матері... Ся питоменність жіночих постатий поета дасть ся зрозуміти лиш так, що поет вчуває в них своє власне я; святотацтво, яке доконуєть ся на цінностях їх єства, є прообразом святотацтва, яке довершуєть ся у поета самого на цїнностях його власної душі. Святість, що в образах тих жінок вицвітає з їх поганьблення і осквернення, є святістю почування його власної душі, що родить ся там з неповинного страждання».

 

Степан Балей, З психольоґії творчости Шевченка (1916 рік)

 

15 березня

 

Конституційний Суд оприлюднює рішення щодо черговості сесій Верховної Ради, котре дозволяє Україні викрутитися з «мінських» зобов’язань і пригальмувати зміни до Конституції щодо «особливого статусу» Донбасу. Мінський процес входить у стагнацію.

 

«Насправді мінський переговорний процес — він сьогодні не потрібен нікому. Зокрема, він не потрібен Україні, адже руйнує внутрішньополітичну стабільність і змушує до постійних поступок у плані суверенітету. І Росії він теж не потрібен, адже вона не досягає своїх основних цілей. При цім Росії не вдається переконати міжнародну спільноту в якихось «гріхах» України, навпаки вона сама наражається на звинувачення в невиконанні «Мінська». І, зрештою, для самих європейців — а персонально для Ангели Меркель та Франсуа Олланда — мінський процес став фактором тягаря для політичної кар’єри, аніж шансом і можливістю забезпечити спокій на східному кордоні Європи. Тому всі насправді чекають, хто першим відмовиться від мінського переговорного формату».

 

Максим Розумний, Росія переходить до «плану Б»

 

6 квітня

 

Виборці Нідерландів при мінімальній фреквенції висловлюються проти Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

 

«Оцінюючи референдум у Нідерландах, можна піти м'якішим шляхом, а можна піти для себе жорсткішим шляхом. М'якішим – це виправдати себе (між іншим, як і зробив президент Петро Порошенко), сказати, що то не наша, а європейська проблеми. І, звісно, частина правди в тому є. Але я йшов би жорсткішим шляхом і взяв би провину на себе. Ми направду не зробили домашньої роботи. Врешті, питання приєднатися до Євросоюзу поки що не стоїть — зате стоїть питання про боротьбу з корупцією та покращення бізнесового клімату. Це внутрішні українські проблеми, і поки ми їх не вирішили, як поляки вирішили їх іще в 90-х, то не можемо досягнути інших речей».

 

Павло ШереметаНі!дерланди. Висновки для України

 

 

8 квітня

 

Марін Ле Пен першою з кандидатів зголошується до участі у президентських виборах Франції 2017 року. Згідно з результатами соціологічних опитувань на кінець року, націоналістка має добрі шанси у другому турі.

 

«Для популізму характерними є дві речі: примітивна й розпливчаста ідеологія і страшний, але також примітивний радикалізм. Через свою розпливчатість і примітивність популізм може бути як правим, так і лівим, або тим і тим водночас. Інтелектуальна убогість популізму («Подемос» в Іспанії, «Національний фронт»  у Франції, Партія незалежності Сполученого Королівства, «П'ять зірок» в Італії, СІРІЗА в Греції тощо) здивувала б Леніна чи самого Муссоліні. Популістські рухи пропонують публіці мішанку з радикалізму, націоналізму, комунізму, боліваріанського соціалізму, ксенофобії, невдоволення, не-насильства, але симпатії до тероризму тощо, приправлену великими дозами демагогії, яка не витримує найменшого критичного аналізу, але яку натовп обурених ковтає, як амброзію. Зрозуміло, що в цій мішанці нема ані реальних конкретних заходів, ані серйозного аналізу ситуації, якій вона буцімто прагне зарадити».

 

Ґабріель Тортелья, Від фашизму до популізму

 

14 квітня

 

Верховна Рада звільняє уряд Арсенія Яценюка і призначає натомість кабінет Володимира Гройсмана. Президент оголошує, що політичну кризу завершено.

 

«Ми вступили у період політичної турбулентності, де криза буде за кризою, і ми просто будемо звикати до цих криз. Не бачу способу вийти з цього кола, поки не з'явиться той уряд, який зможе натиснути кнопку перезапуску. Ця система тільки напозір стабільна, а насправді вона кризова, і саме тому вибирають кризових менеджерів. Україні потрібні не менеджери щодо кризи, а менеджери перезапуску. Це набагато глибші і суттєвіші речі. Тому житимемо від кризи до кризи, від революції до революції, від одного поганого уряду до іншого — ще гіршого уряду».

 

Ярослав Грицак, Кризоголові

 

1 травня

 

Великдень

 

«На Великдень була я на всеношній в храмі Петра і Павла. Знаєте, що за сценарієм після відправлення надгробного богослужіння, плащаницю ховають, і тоді всі, хто є в церкві залишають храм і обходять його навколо, щоби через якийсь час почути звістку про найбільше чудо від початку світу. Але перед тим, як вони дізнаються, що Христос воскрес, їм ще треба пройти скорботною ходою навколо церкви, тобто, якщо уявляєте собі розміщення гарнізонного храму, навколо кварталу прилеглих будинків, і минути, як мінімум, "Фешн клаб", "Цісар" і "Княжкий келих", куди скорбота і сум цього тижня не приходили, де життя не зупинялося, де грає музика, смажаться шашлики і розкурюються кальяни... Коли я читаю усі ці зневажливо-поблажливі пости про писанкових галичан з їхніми недолугими цяцьками і пляцками і зацофаними традиціями, я все частіше почуваюся так, ніби ось гості, які щойно випили доброї кави з порцелянової філіжанки і зі смаком з'їли ніжного сирника, розтоптали на дорогу цю саму філіжанку кирзовим чоботом і голосно видули носа в мережану скатертину».

 

Марта-Квітослава Чавага, Колонка галицького шовінізму

 

12 травня

 

Верховна Рада призначає генеральним прокурором України Юрія Луценка.

 

«Якщо він займатиметься самопіаром і так званим заочним засудженням Януковича, то треба зазначити: це не те, чого чекає суспільство. Якщо ж він дійсно почне наводити порядок у системі, карати приспішників Януковича, які винні не менше, ніж він, у корупції й вибуху на Майдані, якщо він поверне до прокуратури справжніх борців із корупцією, якщо звільнить людей Шокіна, переконає, що «закон один для всіх» — тоді, можливо, мій скепсис і почне зменшуватись».

 

Тарас Стецьків, Несвятий Юр

 

12 травня

 

Френсіс Фукуяма публікує роботу «Що таке корупція?», в якій приходить до висновку, що боротьба з корупцією не є запорукою економічного зростання.

 

«Ініціативи з транспарентності не ґарантують змін в поведінці уряду. Наприклад, в країнах, де клієнтелізм організовується за етнічною ознакою, спів-етнічні часто толерують лідерів-злодіїв. А деінде громадяни можуть обурюватися новинами про корупцію, при тім не знаючи, які конкретно політики чи чиновники відповідальні за це. В інших випадках успіхи в покаранні окремих політиків є недостатніми, щоб змінити нормативну базу, за якої практично всі представники політичного класу сподіваються отримати прибуток від своєї посади. І, врешті-решт, антикорупційні кампанії можуть зашкодити, порушивши неформальні домовленості та особисті відносини, що лежать в основі інвестицій і торгівлі: без формальних прав власності й дотримання виконання контрактів системою незалежних судів отой парадоксальний короткостроковий ефект переслідування корумпованих чиновників може стримати притік нових інвестицій і тим самим зменшити зростання економіки».

 

Френсіс Фукуяма, Що таке корупція?

 

25 травня

 

Надію Савченко звільняють з полону. На хвилі електоральної уваги Савченко починає власний політичний проект, а під кінець року йде на переговори із бойовиками.

 

«Кожен звільнений політичний в'язень — така сама людина, як і інші бранці, така сама, як і кожен інший громадянин. Що би там не трапилося надалі з усіма звільненими політв'язнями чи з тими, кого звільнять у майбутньому, — треба сприймати їх лише як звільнену людину, як людину, яка перебувала в біді. Не більше й не менше… Суспільство чекає від цих людей того, чого нема сенсу чекати».

 

Геннадій Афанасьєв, Не створюйте з політв'язнів ідолів

 

28 травня

 

Минає 100 років від дня смерті Івана Франка

 

«Знаєш, як то ще наші діди та батьки говорили: «Коли бог хоче чоловіка поправити, то не мусить з неба злізати та прутом бити». Він має в руках тисячі способів і все цвігне чоловіка в таке місце, де в нього найбільше боляче. То він і тобі вбив такий терен у сумління, що ти мусив почувати його шпигання весь свій вік. Скоро лиш одною ногою полівиш, щоб зійти на пагубну дорогу, ого, вже тебе той терен зашпигає, і ослабить, і заглушить твою лиху силу. Розумієш тепер, що значить сей гріх, Миколо? Се не був гріх, се була ласка божа, що являлася тобі як болюче тернове шпигання. Дякуй богу, Миколо, що зі своєї ласки послав тобі сей знак; що розкрив тобі очі, аби ти бачив його і приняв у свою душу. Кождий з нас не раз у життю бачить такі знаки божої остороги, але не кождий видить їх, не кождий відчуває в них палець божий, і тому так багато людей залітає в пропасть. Недаром говориться про таких у євангелії: «мають очі і не видять, мають вуха і не чують». А ти можеш уважатися щасливим, що ти провидів і прочув у саму пору».

 

Іван Франко, Терен у нозі

 

30 травня

 

На міському звалищі Львова, де вже третій день гасили масштабну пожежу, стався зсув сміття, під завалами якого опинилося четверо осіб. Правоохоронні відкрили кримінальне провадження і наприкінці літа оголосили керівникам ЛКП «Збиранка» підозри у службовій недбалості. У міжчасі утилізація відходів стала проблемою номер один для львівської влади.

 

«З точки зору самої системи, яка зараз працює, — це пошук крайніх. Думаю, будуть далі йти. Мета проста — зробити крайнім Садового. Я одним з перших давав відповіді на запитання слідчих. Я їм розповів що і як, на мою думку, необхідно врахувати. Зараз все йде за системою знайти крайнього і забути про саму причину, а причина — підпал».

 

Андрій Садовий, Грибовицька справа: кандидатів у винні визначено

 

 

7 червня

 

У США завершилися праймеріз на кандидатів у президенти. «Республіканці» виставляють Дональда Трампа.

 

«Якщо оберуть Трампа, то це стане  катастрофою для ґлобальної політики та економіки. Адже, на мою думку, він дурень. Він не знає, що робить. Його політика буде неймовірно дестабілізуючою. Але, гадаю, американський народ пробуджується до факту, що цей хлопець надто некомпетентний, щоб бути президентом».

 

Френсіс Фукуяма, Демократія vs лібералізм

 

 

21 червня

 

Збірна України з футболу проводить останній матч на Євро-2016 проти збірної Польщі. Команда програла всі три гри, не забивши жодного голу.

 

«Основне – футболісти самі не були налаштовані, вони мали б відповідальніше підійти до справи. Я розумію, Німеччині – нічого дивного, але ж не Північній Ірландії. Так що, це, напевно, основне».

 

Мирон Маркевич, Перемога Португалії – це перемога тренера

 

23 червня

 

Велика Британія голосує на референдумі за вихід із Європейського союзу. Brexit стає однією з найяскравіших подій для ЄС, що був гнаний євроскептиками, консерваторами та популістами.

 

«Ми живемо в періоді ґрунтовної трансформації. Явища, які донедавна ми вважали однозначно позитивними, сьогодні показують свій негативний бік. Як співзалежність — це і найкраще, що могло статися Європі, і якнайгірше. Ми любимо відкриті кордони, коли самі їх перетинаємо, і ненавидимо, коли їх перетинають інші. А в такому референдумі найгіршим є те, що ніколи не знаєш, на яке питання люди насправді відповідатимуть. Якщо спитаєш їх, чого воліють: більше імігрантів і вищий ВВП чи нижчий ВВП і менше іммігрантів, якою буде вірна відповідь? — Це питання мені не подобається! Не хочу на нього відповідати! І якщо вимусиш людей зробити радикальний вибір типу: суверенітет чи Євросоюз, то може виявитися, що питання, на яке насправді відповідають, стосується оцінки уряду, який його задав».

 

Іван Крастєв, Мільйони мух не можуть помилятися

 

28 червня

 

«Чим зумовлений успіх цієї віктимістської риторики? Мені здається, що, як і будь-яка ідеологія, віктимізм заміняє знання; прикидатися жертвою перешкоджає вивченню складності історії. І для усіх тих, хто ототожнює себе із віктимістським дискурсом, без сумніву, значно легше прийняти статус жертви, ніж статус переможця, тому що жертва – за означенням – не є відповідальною за свою долю, а це виявляється для декого дуже заспокійливим. Винен лише хтось інший».     

Ґі Сорман, Всі є жертвами

 

6 липня

 

Психотерапевт Роман Кечур читає лекцію про винахід позасвідомого Зигмундом Фройдом і «фіґню» у літній школі Українського психотерапевтичного університету у Львові.

 

«У 2005 році професор Прінстонського університету Гарі Франкфурт сформулював поняття «bullshit». В нелітеральному перекладі це «фіґня», бздура, дурниця. Отже, за Гарі Франкфуртом: «фіґня є неминучою щоразу, коли обставини вимагають від когось говорити, не маючи поняття про те, про що він говорить». І це є той феномен, що названий цим недобрим терміном, але це і є обов'язковим попереднім (першим) феноменом (етапом) пізнання. Пізнання явищ і процесів, яких ми не знаємо, але можемо або намагаємося окреслити — метафорично, приблизно, за якимись аналогіями... В такий спосіб колись люди «відкрили», що Земля тримається на трьох китах, а небо на своїх плечах тримає міфічний велетень. Тобто «фіґня» стосується тверджень, які роблять, мало або й зовсім не переймаючись їхньою істинністю. Критерій істинності не має такого значення. Критерієм радше може бути гармонійність, краса пояснень, картини-візії, яку вони малюють».

 

Роман Кечур, Пізнання невідомого. Метод і компроміс

 

14 липня

 

Верховна Рада затверджує «декомунізовану» назву для Кіровограда – Кропивницький.

 

«Зміні назви Станіслава передувала певна інформаційна кампанія й навіть деяка дискусія, свідком якої я бути ще не міг, тож про її перебіг мені судити складно. Можна, звичайно, погортати тодішню пресу, але це радше засічка на пам'ять. Думаю, що назва Івано-Франківськ перемогла не відразу, і відповідним діячам довелося трохи попрацювати (або й пововтузитися) над її протягуванням… Навряд чи серед інших пропозицій був якийсь Бистрицьк або Бистричанськ. Так само навряд чи пропонувалася назва попереднього поселення Заболоття. Хоч було б цікаво – Нове Заболоття, наприклад. Мені точно відомо, що пропонувався Прикарпатськ (чи то Карпатськ) і він мав непогані шанси. Тобто нейтрально-географічний підхід уже й тоді декому не здавався позбавленим сенсу. Ніхто ж нічого не матиме проти Карпат? Але місто – якщо воно місто – це трохи більше, ніж проста географічна констатація»

 

Юрій Андрухович, Корифейськ

 

22 липня

 

Польський Сейм приймає ухвалу, називаючи «Волинську трагедію» геноцидом поляків.

 

«На мою думку, було б краще, якби Сейм не приймав цього рішення, але це сталося і нам з цим треба далі жити. І я рекомендую ще раз: не ображатися одне на одного. Коли є двоє близьких друзів, вони плекали цю дружбу 25 років і раптом виникає глибоке непорозуміння. Один із них каже щось дуже неприємне і цей другий може або розвернутися і розірвати стосунки, або хвильку подумати над тим, чи є бодай частка правди в тому жахливому, що він від свого друга почув. Ця метафора є така дуже людська, і я розумію, що у випадку держав сказати «проїхали» не так легко. Але ми є і будемо найближчими сусідами, і про це треба думати».

 

Оля Гнатюк, Українська відповідь полякам має бути асиметричною

 

30 липня

 

Правоохоронці затримують у аеропорту «Бориспіль» «регіонала» Олександра Єфремова. Наразі жодного з чільних представників режиму Януковича не засуджено.

 

«Українська революція буде успішною та ефективною в тому випадку, коли «нові помірковані» — а це сьогоднішня українська влада — виступлять проти «старих радикалів». Це означає, що найбільш одіозні представники старого режиму мають сидіти у в'язниці, звісно, що не за політичні переконання, а за конкретні дії, вчинені з метою грабунку державних коштів або розпалювання сепаратизму. Шкодувати їх і тримати «на прив'язі» в куточку, спираючись на традицію української політичної культури, — означатиме робити реальним інший, набагато більш кривавий сценарій. Революція — це висока напруга (бо якщо напруга низька, то революції і не буває), і ця висока напруга потребує дотримання правил. Техніка безпеки полягає якраз у тому, щоб зняти підстави для радикалізму».

 

Валерій Пекар, Українці вимагають «вищої передачі»

 

10 серпня

 

Росія оголошує про лови українських диверсантів у Криму і стягує на півострів посилені загони армії.

 

«Я взагалі вважаю, що все, що би ми не робили на тій території як держава, і в яких формах це би не виявлялося — вони можуть як завгодно трактувати ці дії, але не можуть їх називати диверсіями чи терористичними актами. Це наша територія».

 

Рефат Чубаров, Для нас Москва – це центр зла

 

 

19 серпня

 

Екологи та громадськість Тернопілля б’ють на сполох – найбільші ріки області можуть зникнути через посуху та неконтрольоване використання водойм. Рівень води у річках Збруч та Нічлава знизився до 50-80% від норми.

 

«Збруч – річка надміру зарегульована гідротехнічними спорудами. Наразі там діє 4 ГЕС, споруджені у 1960-1970 роки, які повністю перегороджують річкове русло і утворюють водосховище. З роками воно замулюється».

 

Олександр Степаненко, Річки міліють і …зникають

 

1 вересня

 

Стартує «перша хвиля» електронного декларування. Процес йде на лезі провалу, але декларуються всі. Громадськість заскочена побаченим.

 

«Роль е-декларування дійсно є доволі неоднозначною. З одного боку – «так жить нельзя!»: падіння довіри, збурення, огида, тощо, і все це збурення може стати потужним важелем руйнування «корупційного консенсусу», причому саме згори. З іншого боку – «то як їм таке можна, і нічого не відбувається, то чому ж мені не можна?». Тобто це наочний приклад еліти для усіх решти – викладачів, лікарів, патрульних, депутатів селищних рад і т. ін. І якщо після такого колективного камінґауту не зробити геть нічого, то замість руйнування отримаємо увічнення та поглиблення. Отож якщо просто зараз, причому миттєво, за цим не почнуться гучні «посадки», то «вседозволенність і беспрєдєл» в низах можуть просто піднятися на новий рівень – аби наздогнати «верхи». А якщо починати саджати, то виникають питання: (а) хто це може робити, якщо на перших місцях у черзі – самі «правоохоронці»; (б) хто повірить у справедливість суду (судді – там таки, поруч з ними); (в) якщо обмежитися «сиґнальними» точковими показовими справами – то сиґнал буде сприйнято як «треба домовлятися, ділитися», «Президент зачищає під себе економічну та політичну арену»; (г) якщо саджати масово, то можна наразитися на масовий саботаж і взагалі чортзна-що».

 

Володимир Дубровський, Крах корупційного консенсусу: ризики

 

7 вересня

 

У Львові демонтують пам’ятник Степанові Тудору. Письменника й філософа звинуватили у співпраці з НКВД і вирішили піддати «народній» декомунізації. Вслід за «антикомуністичними» акціями рішення про демонтаж монумента ухвалила комісія при міській раді.

 

«В горішніх рядах галерії стріпнулась чиясь рука і вслід за тим пролетіла в повітрі широким луком червона троянда й упала до Лідиних ніг. Не було в цім нічого злого. Зле тільки мало прийти».

 

Степан Тудор, Червоний усміх

 

15 вересня

 

Публікація 100-річної давнини з газети «Діло» – про песимізм.

 

«Одною з відмін загально-австрійського песимізму й наклону до нарікань є наш галицько-український песимізм і наша охота нарікати на все можливе. Очевидно, також у нас певні обєктивні відносини управили той ґрунт, на котрім такі наклони могли розцвисти. Але инша річ глядати природних підстав сього явища, а инша годити ся з ним, піддавати ся йому без опору, плисти його струєю і — се найважнїйше — витягати з нього практичні висновки і для своїх дїл тай — се може ще серіознїйше — по волї чи неволї стягати на себе з третої сторони наслїдки сього нашого необдуманого і безкритичного, сварливого й лайливого, сплетнярського й балакливого наклону. Над сими висновками і наслїдками треба кождому зрілому горожанинови поважно призадумати ся».

 

Дїло, Про галицько-український песимізм (15 вересня 1916 року)

 

17 вересня

 

У Львові помер Роман Іваничук. Видатний український письменник за життя написав 21 роман. Останній із них, «Торговиця», Іваничук видав 2012 року – роман розповідає про життя під окупацією і шлях до незалежності від 30-х років до 90-х крізь призму Коломиї та її мешканців.

 

«Нам потрібні такі люди — такі, за яких ми трималися би, на яких ми дивилися би і мовчки формувалися під впливом їхньої впевненості. Впевненості у своїй справі, у доцільності й силі мистецтва, у собі. У тому, як вони йдуть, як готуються промовити перше слово, як починає звучати їхній голос, як потрапляють у тебе їхні ідеї».

 

Данило Ільницький, Зелене на сірому тлі. Пам’яті Романа Іваничука

 

25 вересня

 

125 років, як Франко почав дискусію з Грінченком про роль галицької складової у розвитку української літературної мови. Тема виявилась на диво живучою, вийшла за мовні рамки і живе донині.

 

«Останнім, напевно, актом цього природного, ненасильницького процесу зближення було узгодження на конференції в Харкові правопису для двох варіантів літературної мови — при певній умовності компромісу (селекція делеґатів, тиск Скрипника на цих делеґатів, коли їх рішення надто відхилялися від лінії партії), він все ж був прийнятий; прийнятий у верхній точці східної гілки (апогей українізації) та нижній точці західної (пацифікація українства після поразки ЗУНРу), і, незважаючи на всі застереження галицької сторони (особливо Смаль-Стоцького, який вказував, що такий правопис веде до зближення з російською мовою) він нею, галицькою стороною, чесно виконувався, як до 1939 року в Галичині, так і після — в діаспорі. Натомість східна сторона, перекреслила правописний компроміс майже відразу; можна справедливо послатися на форс-мажорні умови, на кінець українізації і розстріляне відродження, але коли в 1989 році цей форс-мажор зник, як роса на сонці, несміливі спроби відновити компроміс (що вже чомусь став галицьким) було відкинуто в корені: "селяне не зрозуміють", нарід звик до русифікованого правопису (прийняття нинішнього правопису, що діє з косметичними змінами від грудня 1946 року, відтерміновувалось через затримку прийняття — в голові не вкладається — російського правопису, і про це писалося прямим текстом). Так і живемо, ніяк не в змозі відсепаруватися від "старшого брата", бо це ж "по живому різать"».

 

Орест Друль, Право на галицькість

 

7 жовтня

 

Польська прем’єра фільму Войцеха Смажовського «Волинь».

 

«Є певна прірва між історичними уявленнями суспільства і академічною спільнотою. І цю прірву треба якимось чином заповнити, заповнити популярними якимись продуктами. Натомість «таблоїдизація» – це вже якийсь наступний крок і крок, як на мене, вбік. Крок, коли історія спотворюється, історія спрощується, і коли всі ці спрощення стоять на заваді як уявлень про минуле, так і стоять на заваді якогось нормального порозуміння. Ми бачили результати цієї таблоїдизації теми, яка призвела до того, що в 2009 році для більшості поляків головним ворогом у Другій світовій війні були українці. Тобто, це абсолютно спотворює уявлення того, що справді було в роки Другої світової війни... Таблоїдизація – це не просто популяризація. Це популяризація «в мінус», перетворення історії в «жовту» пресу».

 

Володимир В’ятрович, Таблоїдизація історії

 

 

25 жовтня

 

Генеральний прокурор висловлює невдоволення ходом розслідувань «справи Януковича» і «справи Майдану». Юрій Луценко забирає у голови спецдепартаменту Сергія Горбатюка частину проваджень. Адвокати сімей Небесної сотні – проти.

 

«Янукович не хотів тікати. Але Путін дав команду тікати і казати, що його переслідували та хотіли вбити. А далі — Януковича нема, леґітимної влади нема, скрізь «правосєки». Старт «Криму» міг відбутися виключно за відсутності Віктора Януковича і декларації, що його скинули з посади шляхом заколоту. Будь-які інші варіанти при наявності Януковича в Україні — навіть якби він був десь у Харкові чи деінде — робили «Крим» неможливим. Була ставка на те, що Путін захопить Крим і «всіх переграє».

 

Віталій Титич, Чому розстріли на Майдані – це теракт

 

27 жовтня

 

150 років від народження Євгена Тимченка, одного з найвидатніших українських мовознавців. В Україні хоч би пес гавкнув… На відзначення цього ювілею Zbruč публікує його Magnum opus про відмінки іменника в українській мові; писаний з 1913 по 1928 рік, цей твір так і не був опублікований одним виданням та й загалом не перевидавався й існує (ні, відтепер існував) лише в першодруках.

 

«Події війни та пізніші розрухи негативно вплинули і на поступ цього діла, що не раз на довго переривалося, і на плян його: в відмінках малося дати історію гіпотактичних спряжень, виходячи з найдавніших сполучень, вказати їх часом взаємну боротьбу за існування, що виявляється в конкуруючих зворотах, занику в певних випадках і народження нових... Часом не з доброї волі доводилося бути аж надто лаконічним: незрідка тільки зіставлення фактів має навести читача на ідею, що положена в ґрунті цього діла».

 

Євген Тимченко, З української складні

 

 

28 жовтня

 

Портрети Тимоша Хмельницького та Розанди Лупул через півстоліття повертають до Львова. Диптих викрали з експозиції музею у лютому 1960 року за невідомих обставин.

 

«Твори 56 років "ходили по руках" і, за леґендою, яку розповів останній власник, були виявлені на горищі сільської хати в Олександрії. Можна собі уявити, в якому стані вони зберігались. Тому спершу їх треба законсервувати і відреставрувати».

 

Роман Чмелик, Хмельницькі повернулися

 

31 жовтня

 

«Я ще ніколи раніше не відчувала такого небажання їхати до Польщі. Разом із кількома іншими авторками мене запросили взяти участь в літературному фестивалі. Я була впевнена, що запитуватимуть про волинську трагедію і про фільм: яка ваша думка? Яка ваша позиція? Ти обов'язково мусиш мати позицію, мусиш кількома змістовними абзацами вичавити сенс і переповісти зміст, підбити підсумок, вирахувати суму. Чітко, конкретно і однозначно. Я стільки про це думала, що коли почало ставати зрозуміло, що ніхто мене про це не буде запитувати, я відчула побоювання — як би самій у найбільш невідповідний момент раптом не заходитись уголос вираховувати і підбивати».

 

Софія Андрухович, Вигадливість лисиць

 

3 листопада

 

«Якщо говорити про українське суспільство, то наш особливий шлях виражається саме у двозначності понять, які використовувалися під час домовленостей, і надзвичайно розширеному — аж якомусь дитинному — потрактуванні того додатку до умови, яка іноді називається форс-мажором і звільняє від дотримання зобов'язань. Тотальний форс-мажор, виплеканий неспроможністю утримувати натуру збруєю проголошених слів, є надійною запорукою того, що ми називаємо волею, свободою. І є також головною первинною умовою, від якої не може відірватися наше суспільне життя».

 

Тарас Прохасько, Диктат мови затемнення

 

8 листопада

 

На виборах президента у Сполучених Штатах Америки перемагає Дональд Трамп.

 

«Справа не в тому, що він проросійський чи антиукраїнський. Він непрофесіонал, неофіт, початківець, малюк у шортах. І така людина має бути президентoм супердержави, має провадити Вашинґтоном? Порівняно з Трампом Джордж Буш-молодший — інтелектуал, а Віктор Янукович — тонкий державний муж».

 

Олександр Мотиль, Трамп – це другий Путін

 

9 листопада

 

Британська компанія Cambridge Analytica оголошує, що до перемоги Дональда Трампа спричинився «революційний» аналіз «біґ-дата», котрий знаходить індивідуальний підхід до виборця на підставі його активності у соцмережах.

 

«Виразна суперечливість Трампа, його безпринципність і пов'язана з цим величезна маса різних повідомлень несподівано зіграли йому на руку: кожному окремому виборцю — свій меседж. «Трамп діє як ідеальний опортуністичний алгоритм, який керується тільки реакцією публіки», — зазначала ще в серпні математик Кеті О'Найл. В день третіх дебатів між Трампом і Клінтон команда Трампа надіслала в соцмережі — переважно Facebook — понад 175 тисяч різних варіацій меседжів. Переважно меседжі відрізнялися лише в мікроскопічних деталях, щоб найоптимальніше психологічно задовольнити реципієнтів: різні заголовки, кольори, підзаголовки, з фото чи з відео. Дрібнозернистість дає змогу йти до дрібних груп, пояснює Нікс в розмові з Das Magazin: «Ми можемо цілеспрямовано дотягнутися до сіл чи кварталів. Навіть до окремих людей».

 

Мікаел Кроґерус і Ганнес Ґрассуґґер, Я тільки показав, що існує бомба

 

 

21 листопада

 

Сто років без Цїсаря. Професор Ярослав Грицак – про міф Франца Йосифа.

 

«В контексті того, що відбулося в Україні в останні роки, пам’ятник Францу Йосипу був би таким теплим пам’ятником. Кажу «в останні роки», бо до Євромайдану його сприймали би як символ галицького автономізму. Зараз, мені видається, що тепер ідея Галицької автономії, як альтернатива Україні, вже більше не існує. За останні три роки, після Майдану й війни, українці стали дуже сконсолідованими як нація, і увічнення пам’яті про Франца Йосипа ніхто не сприйматиме як загрозу сепаратизму. Це така моя думка. Якби такий пам’ятник мав постати у Львові, то він мав би бути досить «людським». Таким, біля якого можна було б сісти, чи якого можна було  поторкати «на щастя», за ніс чи бакенбарди. Іншими словами: людського розміру і з людським обличчям. Постать Франца Йосипа для цього добре надається».

 

Ярослав Грицак, Ностальгуємо за стабільністю

 

24 листопада

 

Саміт Україна-ЄС. Безвізовий режим укотре відкладають.

 

«Нехіть Європи щодо України рятує нас від цілковитого розчинення в добре структурованому латинському світі, бо ж нинішня Україна – лише напівфабрикат, лише сирий матеріал, в якому може визріти нова альтернатива. Приналежність України до Європи очевидна, проте модель такої приналежності ще треба уточнити. Передчасне входження в ЄС нинішньої аморфної незрілої України не сприяло б утвердженню її суб’єктності, адже ЄС – це об’єднання не альтруїстів, а виразних прагматиків, які навчилися дбати про свої інтереси. До того ж потребує уточнення саме поняття «Європа», до якої ми прагнемо. Нинішня Європа щораз більше стає царством регулятивних правил, аніж цінностей. Тут наче спрацьовує ейнштейнівський ефект часу: поблукавши в інших світах, космічний корабель «Україна» хоче повернутись на Землю, а на ній проминуло вже стільки епох, що Земля, в яку повертаються, мало нагадує ту планету, з якої колись вилетіли. Тому своїм майданним викликом Україна наче спонукає Європу вернутись у своє давно забуте минуле, куди вона вертатись уже не хоче».

 

Мирослав МариновичЩо відбувається з нинішнім світом?
 

 

26 листопада

 

Четверта субота листопада – День пам'яті жертв голодоморів. На початку року Юрій Винничук виступив із публікацією, в якій критикує схильність українців до віктимної міфотворчості:

 

«Є люди, яким хочеться вірити в страшну казку. Їм мало того, що історія наша й так страшна. Їм хочеться страшнішого. Вони завжди чимось незадоволені. Їм здається, що коли нагромадити гекатомби жертв, а ще й внести певні зміни в національну символіку, все впорядкується, і ми заживем».

 

Юрій Винничук, Казкове життя

 

29 листопада

 

На Чорнобильській АЕС звершили насування арки нового безпечного конфайнмента.

 

«У Чорнобилі немає Ейфелевої вежі, тобто не існує якогось такого символу, який можна було б показати — і всім стане зрозуміло, що це Чорнобиль… Над четвертим реактором зараз саркофаг — це так [виглядає], як завод «Пепсі-кола». Складно його використати як символ».

 

Мирослав Слабошпицький, Люди з Чорнобильської зони – це особливе плем'я

 

18 грудня

 

Кабінет міністрів ухвалює рішення про націоналізацію «Приватбанку»

 

«Дивує те, чому Національний банк України не реагував одразу, щойно він бачив початок процесу виведення капіталу. Не виключено, що це така спільна акція за взаємною домовленістю. Як у народі кажуть — договірняк».

 

Андрій Новак, «Приват»: справа олігарха як справа кожного

 

27 грудня

 

Московський суд назвав Революції гідності «державним переворотом».

 

«В історії траплялося багато разів, коли вслід за революцією приходить війна. Це зрозуміло, бо, по-перше, революція створює порожнину влади. Одна влада зникає, інша ще не встигає взяти управління державою під свій контроль — й виникає спокуса для зовнішніх чинників, аби розпочати збройну аґресію. По-друге, війна спалахує тоді, коли створюється реальна загроза, що революція приведе до того результату, який не влаштовує колишню імперію. Ну і славу Богу, що не влаштовує. Я радий, що ми не влаштовуємо Росію. Але за це доводиться платити ось таким чином».

 

Йосиф Зісельс, Україна відколюється від імперської системи, як брила від айсберга

 

31.12.2016