Радко Мокрик

Шаховий рік для України завершився подвійним тріумфом. На чемпіонаті світу зі швидких шахів у Катарі звання чемпіонів світу одночасно вибороли львів'яни Василь Іванчук та Анна Музичук. А буквально нині ввечері (30 грудня) Анна стала ще й чемпіонкою світу з бліцу. Та попри те, що українські шахісти неодмінно перемагають на змаганнях найвищого рівня, — окрім боїв із суперником за шахівницею, наші спортсмени ведуть боротьбу і за увагу до себе від держави.

 

 

Україна та Львів перебували в центрі уваги світової шахової преси протягом всього року. В березні вперше за багато років у Львові проходив матч найвищого рівня — Марія Музичук відстоювала титул чемпіонки світу з класичних шахів у матчі проти китаянки Хоу Іфань. Публікації в пресі, зустрічі з міським головою, відкриття меморіальної таблиці на фасаді палацу Потоцьких — у Львові зуміли створити навколо матчу певний ажіотаж.  Але молодша з сестер Музичук матч програла. Враховуючи складність системи розіграшу жіночого чемпіонату світу, сам факт, що українка брала участь в такому матчі в ранзі чемпіонки світу, — це вже був ґрандіозний успіх.

 

Свято швидко закінчилося. Після усієї патріотичної риторики розгорівся скандал. Місцева влада Львова разом з ФІДЕ (Міжнародна шахова федерація) довго не могли з'ясувати, хто ж саме має заплатити гонорар українській чемпіонці. Справа дійшла до нечуваних заходів — всім українським шахістам тимчасово анульовано міжнародні рейтинґи. Згодом проблему вирішили. Але подив з того, що такий скандал трапився саме в матчі, організованому в рідному місті української шахістки, залишився. 

   

Наступним гучним успіхом українських шахістів стала Всесвітня шахова олімпіада в Баку. Перед початком змагань навряд чи хтось серйозно розглядав українську збірну як фаворита, оскільки вперше за багато років в олімпіаді не брав участь незмінний лідер нашої збірної Василь Іванчук. Своєю чергою, Павло Ельянов, який за відсутності Іванчука грав на першій дошці, досить промовисто прокоментував ситуацію з підготовкою до турніру:

«В нас, на жаль, зовсім немає державної підтримки. Збори нам не оплачують, тому ми кожен сам по собі. Це мінус, звичайно. …Але дякуємо хоч за те, що ми зібралися перед олімпіадою — хоч поспілкуємось трохи перед турніром. Зате в нас завжди чудова атмосфера в команді. Можливо, в цьому парадокс — в порівнянні з іншими фаворитами в нас рівень підтримки в рази менший, ніж в конкурентів — Росії, Азербайджану та інших. В них значно більші матеріальні винагороди, підтримка, гонорари. Зате нам менше є що між собою ділити».

 

Попри такі, здавалося б, не зовсім сприятливі обставини збірна України посіла друге місце, лише за додатковими показниками поступившись золотом команді США. А львів'янин Андрій Волокітін взагалі показав найкращий індивідуальних результат за всю історію шахових олімпіад. В очному протистоянні українці переграли і незмінного фаворита всіх командних змагань — збірну Росії. Жіноча збірна України на чолі з сестрами Музичук виборола бронзові медалі.

 

Цей успіх українські ґросмейстери спробували використати для привернення уваги держави до шахових проблем. У Києві зібрали прес-конференцію, де озвучили програму «Інтелект нації» — для підтримки шахів на державному рівні, прирівняння шахів до олімпійських видів спорту і запровадження уроку шахів у школах. Все-таки, зі слів шахістів, важко здобувати перемоги на найвищому рівні, коли командні збори проводяться за два-три дні до змагань, а на харчування гравця виділяється 100 гривень на день. Якоїсь конкретної відповіді не було озвучено досі.

 

У грудні відбувся чемпіонат світу зі швидких шахів, в якому перемогу святкували Василь Іванчук і Анна Музичук. Якщо перемоги старшої з сестер Музичук можна було сподіватися, адже Анна була одним з рейтинґ-фаворитів змагань та й не вперше виграє турніри такого типу, то успіх Василя Іванчука вартий окремої уваги. Іванчук — без перебільшення леґенда світових шахів. Вперше чемпіоном шахової олімпіади львів'янин став ще 1988 року в складі збірної СРСР. Зрозуміло, що потрапити в шахову збірну-команду СРСР на той час означало опинитись серед абсолютної світової еліти. Зрештою, промовистою є реакція Гаррі Каспарова на цю перемогу Іванчука. У своєму твіттері Каспаров написав:

«Вітаю Великого Василя! Він не раз дивував мене за шахівницею — тепер дає уроки молодому поколінню».

Не відставав і чинний чемпіон світу з класичних шахів Маґнус Карлсен:

«Я можу лише привітати Іванчука. Якщо є хтось, кому б я міг бажати успіху, то це Іванчук. Він демонструє клас вже 30 років».

 

Справді, на тлі 25-річних чемпіонів Василь Іванчук у свої 47 років виглядає заслуженим ветераном. Тим цінніша його перемога.        

 

На сьогодні в Україні є два потужні шахові центри — Львів і Харків. Харків на найвищому рівні представляють Павло Ельянов, Антон Коробов та екс-чемпіонка світу Анна Ушеніна. Львів традиційно представлений цілою когортою ґросмейстерів — окрім Василя Іванчука, це олімпійські віце-чемпіони 2016 року Андрій Волокітін та Юрій Криворучко. Тренерами олімпійської збірної також є львів'яни Мартин Кравців та Олександр Сулипа. Внутрішній чемпіонат України цього року теж виграв львів'янин Михайло Олексієнко. Зі Стрия походять сестри Музичук, які є незмінними лідерами української жіночої збірної.

 

Така кількість ґросмейстерів зі Львова не виникла на порожньому місці. Львівська шахова школа має славні традиції. Ще в 60-х роках минулого століття однією з найяскравіших зірок радянських шахів був львів'янин Леонід Штейн. У 70–80-х роках учні Віктора Карта — Олег Романишин, Олександр Бєлявський та Марта Літинська — були серед світової шахової еліти. Від 90-років і до сьогоднішнього дня цю роль виконує Василь Іванчук. Сьогодні серед лідерів національних шахів — учні тренера Володимира Грабінського: Андрій Волокітін, Юрій Криворучко, Михайло Олексієнко та Наталія Букса, яка минулого року стала чемпіонкою світу в категорії до 20 років.

 

Попри те, що підтримка держави часто обмежується захопленими постами перших осіб країни у соціальних мережах, — Україна все ще має достатньо талантів, щоб втримувати власні позиції серед провідних шахових країн світу. Але серед результатів юнацьких чемпіонатів стає щораз складніше знайти українських призерів. Шахи — це не лише спортивні змагання та престижні медалі. Це передусім інтелектуальний розвиток молоді. Як зазначив Павло Ельянов: «Кожна копійка, яку вклали в розвиток шахів, потім повернеться сторицею».

 

30.12.2016