Ярослав Підгора-Гвяздовський

Телеіндустрія в світі переживає небачений злет, зумовлений розвитком технологій і справжньою глобалізацією. Проте, очевидно, що вже за рік теперішній злет видаватиметься курячим скоком. Втім, це ніскілечки не вгамує захвату (чи розчарування) від художньої якості тих серіалів, які ми оглядаємо сьогодні. Наприкінці року як раз і є сенс визначитися з переліком кращих.

 

Побавитись в «підігрівання» очікування вже знайомого і тому бажаного – улюблена справа садистів-телевізійників, які головний свій капітал базують на наркотичному прив’язуванні глядача до серіалів. Здається, першу «ломку» українці відчули на «Рабині Ізаурі», потім на «Санта Барбарі», а вже на «Докторі Хаусі» вона досягла ефекту справжньої телезалежності. А на круте дерево крутого треба клина. Тож залежність від серіалів можна лікувати лише наданням більшої кількості серіалів. Раніше про це не йшлося. А тепер і говорити про це не доводиться – це реальність, і прокатний план розвитку кіно в ній поступово опиняється в тіні братів не-близнюків - телетрансляційного та інтернет гігантів. Лишень одна компанія, американський провайдер Netflix, витратила цього року на створення оригінального контенту 5 мільярдів доларів, а наступного планує витратити 6 мільярдів. І це – правда життя. Хоча разом з нею і хитрість. Бо суть не в кількості, а в масштабі, суть в охопленні всього, у владі та в грошах. Кожний може підрахувати самотужки: якщо одна людина платить за місячну підписку до Netflix’у від 7,99-11,99 євро, а провайдер тепер діє в 243 країнах світу, то в результаті власники мають… Скільки? Багато.

 

Наразі у Netflix’у є 30 шоу, а наступного року буде майже вдвічі більше, і лінійка оригінальних програм виросте до одної тисячі годин. Що це їм дає (крім грошей, звісно)? Наприклад, цього року саме Netflix отримало від флагмана американського телебачення, компанії CBS, замовлення на «інтернет-прокат» останньої серії «Стартреку: за межами Всесвіту», і тільки тому, що Netflix покриває значно більшу територій планети, ніж будь-який інший провайдер. І це при тому, що це CBS є частиною однієї з найбільших корпорацій, а не Netflix. Крім того, саме Netflix отримав право знімати в Британії серіал про королеву Елезавету II, і цей серіал, «Корона», став найдорожчим за всю історію, з бюджетом близько 156 мільйонів доларів. Що більше за бюджети «Гри престолів» та «Краю «Дикий захід», які робив інший телегігант, НВО, що є частиною іншої корпорації, TimeWarner. Додамо, що саме серіали Netflix’у є лідерами серед номінантів на поважну премію, «Золотий глобус». І в цьому випадку гроші показують силу як можливість створити якість.

 

 Серіал «Корона»

 

З одного боку, витрачені на «Корону» мільйони чітко продемонстрували, що можна найняти висококласних британських майстрів, на кшталт сценариста Пітера Моргана («Королева») і режисера Стівена Долдрі («Години»), отримати дозволи на зйомки там, де раніше не дозволяли, і відремонтувати цілі палаци, закинуті і віддані на поталу часу. А з іншої – що гроші дозволяють створити вражаючий продукт, поєднуючи шик форми і значимість змісту. Нічого дивного, нібито, але номінації на «Золотий глобус» говорять про щось більше.

 

Серіал «Дивні дива»

 

І тут є сенс поділити серіали за сезонною градацією – на нові серіали, які цього року мали прем’єру, і серіали, вже відомі віддавна. Очевидна потужність серіальних хедлайнерів «Карткового будинку» (4 сезон) і «Помаранчевого – хіту сезону» (4 сезон). Але орієнтація критиків та й публіки активніше спрямована на нове. Тож в лідери й «глобусів», і глядачів вийшли історико-драматична «Корона» та драматично-фантастичні «Дивні дива».  Але якщо в першому випадку все зрозуміло – скандали навколо королівських осіб, пишні антуражі, величні декорації тощо, то у випадку з «…дивами» все інакше і… дивніше. Це, по суті, така собі суміш спілбергівського «І.Ті.» та кінгівської «Тої, що породжує вогонь» з ландшафтами американської глибинки і з дітьми у головних ролях. Так, інтрига відіграє більшу роль, проте магічний, дивовижний ефект створює весь кінематографічний світ 8-серійного серіалу. Цільність, повноцінність і атмосфера добре-як-в-дитинстві цього світу втягує глядача, мов приємно-ностальгічне минуле. А неочікувано-яскрава другопланова роль Вайнони Райдер з монстром у фіналі завершили формування серіалу-відкриття-року.

 

Серіал «Тією ніччю»

Власне, у цій боротьбі за місце кращого серіалу року Netflix’у можуть скласти конкуренцію лише поодинокі приклади. Можливо, центральним з них (в секції «драматичні телешоу») є продукт каналу НВО «Тією ніччю» шоураннера Стіва Зейлліана. Гадаю, що актор Різ Ахмед не в останню чергу отримав роль в спін-оффі «Зоряних воєн» «Бунтар Один» саме через створений ним образ випадкової жертви, пакистанського юнака, в серіалі НВО. Через його гіпнотичне занурення і перевтілення звичайної, маленької людини після перебування у в’язниці. А його тандем з Джоном Тортурро (він грає адвоката героя Ахмеда) може бути такою собі бойовою одиницею в боротьбі за звання кращого дуету на рингу теледрам року, де в протилежному куті стрибатимуть у зоряно-смугастих трусах Пол Джіаматті та Демієн Льюіс, двійко акторів з «Мільярдів» шоураннера Браяна Коппельмана з каналу ShowTime. Дивно, але ні Пола з Демієном, ні самих «Мільярдів» серед номінацій на «Золотий глобус» не виявлено. Як і в чисельних інших преміях, нагородах чи рейтингах. Певно, вихід серіалу першого січня – це наразі занадто давно для пам’яті критиків та аналітиків.

 

Так само в сонмі «десяток» та «двадцяток» «кращих» та «гірших» за визначенням серіалів року не має «Чорних вітрил» (а 3 сезон цієї піратської одіссеї від каналу Starz був справжньою бомбою), «Нарко» (Netflix, 2 сезон), «Страшних казок» (ShowTime, 3 сезон, з невимовно чудовою Євою Грін), «Родоводу» (Netflix, 2 сезон), «Гарної поведінки» (TNT, 1 сезон) і «Ченса» (Hulu, 1 сезон). Вважаю, що «Ченс» від цього постраждав, адже в ньому були і (нарешті добрий) Х’ю Лорі, і переконливий до мурашви по тілу виконавець другорядної ролі Єтан Суплі. Нехай Лорі таки відзначили «глобусівською» номінацією за роль у великій бульці під назвою «Нічний адміністратор», але Суплі незаслужено обійшли увагою.

 

Серіал «Ченса» (Hulu)

 

Крім того, треба відзначити, що більшість рецензентів та «академіків» навмисно чи ні, але проігнорували неамериканські серіали та серіали з ознакою містики, екшену та поліцейської тематики. Нехай серіал про детектива «Босх» (Amazon, 2 сезон) і не дотягує до «великих» нагород, але глядач його настільки позитивно оцінив, що за рейтингами переглядів, ще до закінчення сезону, канал оголосив про продовження відразу на два додаткових сезони.

 

Цілком можна зрозуміти неувагу до зомбі-трілеру «Штам» (FX) – на 3-ому сезоні він відверто здувся, і після 4-го канал вирішив поставити на ньому крапку. Але чому повністю проігнорували «Вигнанця» (Cinemax) і «Екзорциста» (Fox)? Вони є безумовним розвитком жанру про незрозуміле і потойбічне, адже додають нові акценти і теми, драматично вправно і оригінально обігрують одержимість, демонів та їх перебування в людині або у світі людей.

 

Варто окремо сказати і про екранізації коміксів, які впродовж двох останніх років помітно виросли зі штанців дитячого сприйняття жанру. Про масовий перехід у дорослу категорію ще говорити зарано, і поки існують «Флеш», «Стріла», «Легенди завтрашнього дня», «Супердівчина», «Готем», «Агенти Щ.И.Т.» та «Сотня», комікси будуть сприйматися як розважальна і максимально безхитрісна продукція. Втім, «Шибайголова», «Джессіка Джонс» та «Люк Кейдж» вивели жанр з пітьми примітиву на світло (більш-меншої) адекватності. В цьому сенсі ефективну роботу провели «Проповідник» (АМС) та «Еш проти зловісних мерців» (Starz). Обидва грають на полі комедійної фентезі з додатком екшену, і грають майстерно, що відмічають і рейтинги, і продюсери – перший з них продовжений на другий сезон, а «Еш» матиме 2017-го року вже третій сезон.

 

 

Цікаво, що багато продукції американських телеканалів та кінокомпаній створюються іноземними виконавцями. До прикладу, британські виробники отримали 2016 року понад 2  мільярди доларів від американських замовників. «Корона» була повністю вироблена в Британії. Так само й інші серіали того ж таки Netflix’у, який за останні два роки суттєво розвинув мережу своїх інвестицій, вкладаючи гроші у виробництво фільмів і серіалів. Захоплюючий експеримент з формою у чорно-білому французькому «Зануренні» режисера, сценариста та шоураннера Філіпа Хайма – важливий приклад. 3-серійна форма міні-серіалу доволі розповсюджена у Франції та Британії, проте не дуже котується в Америці й Азії. Менше з тим, Netflix узяв його до своєї бібліотеки через наочну оригінальність. Мінімалістичний стиль зйомки аніскільки тут не зашкодив, навіть навпаки. Гадаю, це є розвитком співпраці з Францією, де ще минулого року Netflix запустив власного виробництва серіал «Марсель» з Жераром Депарьє і Бенуа Мажімелем в головних ролях.

 

В Італії Netflix підхопив історичного «Медічі» з Дастіном Хоффманом і Річардом Медденом. В Японії спродюсував драматичну «Хібану», в Бразилії – утопічні «3%». І до нагород вони не дійшли. Чому? Чим, наприклад, гірша «Вікторія» за «Корону»? Обидва серіали зняті в Британії, обидва – про королев і їх життя, обидва розкішні, масштабні й англомовні. Зрозуміло – «Вікторія» не мала американського покровителя-дистриб’ютора, а «Корона» мала... Тож залишимо на секунду американців.

 

Серіал  «Національний скарб»

 

Цього року Англія відзначилася не тільки королівськими екзерсисами, і не тільки серією улюбленця всього світу, «Шерлока», «Бридка наречена» (BBC). Пропустимо досить посереднього (нажаль) «Тутанхамона» Пітера Веббера (TBC) і фінальний, зіжмаканий епізод неповторного колись «Лютера» (ВВС), який зробив славу Ідрісу Ельбі. Скажемо про потужний «Національний скарб» (Channel 4), істинно британську акторську, сценарну та режисерську велич, де товстун Роббі Колтрейн, якби номінувався на той таки «глобус», своїм талантом легко запхав би за пояс номінованих: і Біллі Боба Торнтона з «Голіафа», і Метью Ріса з «Американців», і, тим паче, Ліва Шрайбера з «Рея Донована». А сама тема «Національного скарбу» просто не уявляється можливою для втілення на американському телебаченні. Власне, навіть культове і одвічно британське «Чорне дзеркало», чий 3-й сезон цього року продюсував американський Netflix, втратило властивість шокувати і тепер лише лякає рейтингом TV-MA – «ця програма спеціально розроблена для перегляду дорослими і, отже, може бути невідповідною для дітей у віці до 17 років». До слова, суто англійське «Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі» спромоглося потрапити в Новий Світ лише на канал американського філіалу британського ВВС. Та й то, тільки через присутність в головній ролі американця Елайджи Вуда, і любов американців до автора «Джентлі», Дугласа Адамса. Інакше цього бурлеску, балагану і буфонади за океаном не побачили б. 

 

Це говорить не про байдужість тамтешніх глядачів до іноземного продукту, а через неймовірно потужний потік власного серіального продукту на телеканалах, кабельних мережах і сервісах «на запит». Лише з 1 вересня до 31 грудня на цих платформах було надано 350 різноманітних шоу, серіалів, міні-серіалів та телефільмів. І до вище зазначених добрих робіт можна додавати і додавати, з повною відповідальністю підписуючись за їх якість. Бо не можливо проминути, скажімо, могутній процедурал «Американська історія злочинів» (FX) про скандальний суд «Народ проти О. Джей. Сімпсона», чи комедійну фантастику «Земляни» (TBS) про викрадення інопланетянами, або канадський історичний екшен «Кордони» (DiscoveryCanada) про конфлікти перших поселенців і місцевих індіанців. Тим більше – чудовий психологічний детектив «Краще дзвоніть Соулу» (АМС). Тож не дивно, що погляди американців не дійшли до яскравого містичного детективну з Австралії «Трагедія в Кеттерінгу» та ісландського поліційного детективну «Капкан». Інша справа –переоцінений продукт, якого в Сполучених Штатах було цьогоріч достатньо.

 

Наприклад, серіал «Вініл» (НВО). Його пілотна серія була справжнім естетичним оргазмом, так глибоко, драйвово і зі знанням справи заглибилися творці в рок-музику ‘70-х років, з усіма її LedZeppelin’ами, безкінечними доріжками кокаїну та бурхливим обговоренням продюсерів справ з музикантами. Але цю серію знімав сам Мартін Скорсезе. Може, тому всі решту серії виявилися хаосом, в якому кожна частина, як і герої, сварилися з іншими. Так чи так, стомільйонний проект закрили. Розчарував і новий сезон «Містера Робота» (USA), який фактично повторив долю «Справжнього детектива» (HBO), чий перший сезон 2014-го дуже високо підняв планку очікування, а рік тому не зміг до неї навіть дорівнятися. Так само до невиправданих сподівань варто зарахувати і «Воду, що спадає» (USA): творці бавились в сни, аж поки практично в них заблукали і десь там загубили глядачів.

 

 

Але певно найбільш переоціненими (чи мною недооціненими) є два наймасштабніших американських серіала – «Гра престолів» та «Край «Дикий захід», обидва виробництва HBO. Якщо перший зі 100-мільйонного динамічного, психологічного і шокуючого твору з опцією must-see на 6-му сезоні круто пірнув до занудного бла-бла і ледве чи не мелодраматичного ну-коли-воно-вже-закінчиться, то другий від пілотної серії відразу замахнувся на шедевральність. Створення світу на основі оригінальної ідеї – це справа завжди ризикована, дорога і непередбачувана. Звісно, Джонатан Нолан, що відповідав за ідеї всіх фільмів свого брата, Крістофера, починаючи з фільму «Пам’ятай» і закінчуючи «Інтерстелларом», ризику не боявся. Як і компанія-продюсер, для власників якої його ідеї заробили мільярди доларів. Свою ідею він описав так: «Наступний розділ людської історії, в якій ми перестаємо бути головними героями». 120 виділених на 10 серій серіалу мільйонів доларів гарантували розмах постановки, залучення сотень акторів та статистів з такою ж кількістю пошитих костюмів і створення для них декорацій. Сюди ж додали і чимало зірок. Ідея на цьому циклопічному полі була посіяна вміло. Та відповідь на питання: чи проросте все, як воно передбачене, ми дізнаємося лише через півтора року. Хоч серіал і продовжили на другий сезон, запланований час його виходу перенесли, а це означає наявність сумнівів в головах тих, хто визначає ціну і хто платить.

 

P.S. В сухому залишку кращим серіалом виходить «Тією ніччю»… Втім, закину інтригу: кращим все ж таки можна назвати серіал «Відрив» все того ж всюдисущого Netflix’у. Що це за серіал – читайте згодом.

29.12.2016