Тарас БАЗЮК

Одна з найсуперечливіших фіґур сучасної української політики Надія Савченко презентувала свій перший самостійний проект. Подія, запланована на понеділок (26 грудня) у Києві, відбулася нині (27 грудня) у Львові. Зміну часу й локації головна героїня пояснила хворобою одного з ключових учасників дійства.

 

 

Отже, проект пані Савченко, як наголошено, — не партія. Це громадська платформа, як вона каже, об'єднання вільних і активних українців. Місія: суспільство над владою, а людина над чиновником. Мета: контрольована представницька демократія, широкі права та повноваження територіальних громад, реальна деолігархізація.

 

Савченко заявляє, що не хоче очолювати цей процес, а лиш закликає всіх, хто поділяє ці ідеї, приєднуватися до роботи. А з того списку, який наразі приєднався до РУНА (саме така абревіатура означує новоутвір), виглядає, що проект цей щонайбільше є зібранням марґіналів-однодумців. Та все ж Z не зрезиґнував із презентації бодай тому, що ще кілька місяців тому пані Савченко була у такій шаленій пошані українського суспільства, що аж тягла на лідера загальнонаціонального масштабу…  

 

Громадська платформа

 

Зміна політичної системи була провідною думкою під час презентації громадської платформи РУНА на чолі з народним депутатом Надією Савченко, яка за кілька місяців пройшла шлях від загального обожнювання до не менш загального відторгнення. Екс-полонянка Путіна вважає, що чинну політичну систему треба радикально змінити, і каже, що має соратників, які знають, як цього досягти.

 

З її слів, РУНА — це велике об'єднання громадських організацій, які «готові не здаватися, готові змінюватися, не готові більше нікому вірити, а віритимуть тільки тому, що створять своїми руками».

 

Абревіатура РУНА розшифровується кількома способами. «РУНА — це рух українського народу, активних, мислячих українців. Це реформи українського народу заради зміни системи. Це революція українського народу як виняткова вимога Революції гідності», — пояснила Савченко.

 

Кілька разів Надія Савченко наголосила, що йдеться не про політичну партію, а саме про громадську платформу, здатну об'єднати людей різних поглядів. При тому йдеться не про формальний вступ в організацію, а про кооперацію в окремих галузях.

 

«Для того, щоб щось змінити, у нас дійсно має бути правильно вибудована система, яку ми зможемо потім поставити, тому свою систему — систему саме співпраці — ми уже будуємо за новими принципами. Є як вертикальна гілка, в якій є в раді три особи, так є і горизонтальна гілка… Не обов'язково всім долучатися по вертикалі, ставати в якесь чітке підпорядкування. Можна долучатися по горизонтальній платформі. Ви можете подавати свої ідеї, вони будуть почуті», — зазначила пані Савченко.

 

Шість інституцій для зміни системи

 

Варто зауважити, що Савченко не вдавалася в подробиці програми нового руху. Теоретичні викладки вона віддала іншим учасникам  презентації.

 

Для прикладу, напрацювання групи «Народний суверенітет», яку на презентації заступав львівський бізнесмен та громадський діяч Теодор Дяків, стали базою для ідей про зміну політичної системи.

 

Як пояснив Дяків, йдеться про шість інституцій, які треба змінити на користь суспільства: місцеве самоврядування, виборча, правоохоронна та судова системи, реалізація праці в економіці та функціонування власності. У Львові говорили тільки про дві інституції — місцеве самоврядування та функціонування власності.

 

На думку пана Теодора, належить замінити теперішню представницьку демократію контрольованою представницькою демократією — з чітким механізмом призначення на виборні посади та з іще чіткішим механізмом відкликання цих посадовців. Цей механізм мав би стати запобіжником від крадіжок майна чи грошей громади, а з іншого боку — допоміг би залучити до управління порядних та фахових людей. Адже теперішня система мило функціонує собі поза впливом суспільства весь міжвиборчий період, а під час виборчих кампаній її функціонери залюбки роздають різного роду гречку, аби залишитися при владі.

 

Крім того, йдеться про те, щоб громади на рівні району мали право контролювати керівництво поліції, прокуратури та голову районного суду. Залежність від громади дасть їм незалежність від телефонного права, а отже, можливість виконувати свої обов'язки згідно із законом.

 

Також Теодор Дяків вважає, що існують вагомі підстави для перерозподілу власності, набутої під час «великої» приватизації. За його підрахунками, нині 90 % промислового капіталу належить кільком олігархічним «сім'ям» і лише 10 % — під контролем решти суспільства. Він переконаний, що можна повернути понад 50 % олігархічної власності під контроль держави й розмежувати владу і власність на базі механізмів контролю та відповідальності.

 

Ще один чільний «рунівець», Назар Мухачов, як виявилося, не менш активний борець із олігархами. З його виступу випливає, що чинна влада на користь великого бізнесу намагається знищити основу суспільства — малий і середній бізнес та інтеліґенцію — вчителів, лікарів, науковців, артистів.

 

«Нинішня влада — це вдосконалена модифікація попередньої, вони крадуть більше», — переконаний Мухачов. Олігархів він вважає головним внутрішнім ворогом і без перемоги над ними не бачить перемоги у війні із зовнішнім ворогом — Росією.

 

Він заявив, що для зміни ситуації треба виховувати іншу національну еліту. Це має відбуватися природно — через громади, які обиратимуть собі нових лідерів. Теоретичним підґрунтям мають стати напрацювання експертів у різних царинах, про які згадувалося перед тим. А також належить створити народний трибунал для реального очищення влади та вільний козацький університет для просвітництва.

 

Водночас Надія Савченко підкреслила, що розуміє: за умов сьогоднішніх взаємостосунків суспільства і влади така заміна, про яку говорять лідери РУНИ, є радше міфічною. «Влада, якщо не хоче цього допустити, то цього не допустить», — наголосила вона.

 

На питання Z, як саме організатори РУНИ збираються досягати задекларованих цілей, відповідь була, як водиться, загальнотеоретична — насамперед треба, щоб «до 80 % українців дійшло те, як вони будуть жити і чому саме так їм буде так жити добре», а там уже можна й партію створити та на вибори піти.

 

Але виховання нової еліти, просвітництво та інші шляхетні речі потребують чимало часу. Мойсей водив євреїв пустелею 40 років, щоб вивітрити дух рабства. Чи має Україна 40 років для таких процесів? Очевидно, що ні. А інтенсифікація процесу потребує ресурсу, зокрема фінансового. При тому Надія Савченко запевняє, що ніхто її не фінансує, а всі охочі можуть перерахувати кошти на рахунки двох фондів.

 

Ідея позапартійного «кросплатформового» об'єднання на кшталт первісного варіанту Руху доволі популярна в певних колах і має непоганий потенціал для розвитку. За умови правильного позиціонування та зрозумілих гасел такий рух міг би об'єднати чимало людей, які не хочуть з різних міркувань вступати до партій, більшість із яких заплямували себе скандалами і втратили довіру людей. Зрештою, така структура могла би стати певним містком для співпраці між різними політичними силами, які сьогодні так захопилися поборюванням недругів на своїй електоральній «грядці», що давно забули про своє первинне призначення.

 

Однак неминуче постають питання. Зокрема, чи Савченко & Со витягують на роль об'єднавчого фактора? Одразу ж після звільнення з полону виглядало, що, може, й так. Однак за кілька місяців неоднозначно трактованих слів і вчинків вотум довіри, зароблений двома роками ув'язнення, фактично розтринькано. І якщо частину неґативу можна списати на інформаційну війну проти новоспеченої героїні, то її поїздки до Москви та на окуповані території, рівно ж як і коментарі після повернення звідти, промовляють так гучно, що не заглушиш… І тепер про Надю Савченко частіше можна почути як про «проект Кремля», а не як звільнену бранку Путіна.

 

27.12.2016