26 грудня минає 110 років від дня народження українського композитора, диригента, музичного діяча і публіциста Андрія Гнатишина. За іронією долі, донедавна його ім’я було більш відоме на чужині, де його називали справжньою легендою українського музичного життя, а на рідну землю повернулося якихось два десятиліття тому.
Майбутній музикант народився у селі Чижикові на Львівщині у сім’ї Ілька (Ілії) та Анастасії Гнатишиних. Навчався у народній школі, де музичні здібності хлопчини розгледів сільський вчитель і переконав батьків віддати сина на навчання до гімназії. Навчаючись в українській академічній гімназії у Львові, Андрій був солістом у мішаному хорі під керівництвом Ярослава Вітошинського, а в останніх класах талановитий учень уже сам, щоправда, під пильним оком професора, провадив чоловічий гімназійний хор та мішаний хор у рідному Чижикові під час вакацій. Саме у гімназії юнак написав свою першу пісню – для чоловічого хору на слова Тараса Шевченка «За думою дума».
Троє сусідів із Чижикова: посередині Ілько Гнатишин, батько композитора
Після закінчення гімназії 1928 року А.Гнатишин студіював теологію у Богословській академії, але врешті-решт визначився зі своїм покликанням і перейшов на навчання на педагогічний відділ Вищого музичного інституту ім. Лисенка. Його викладачами були Станіслав Людкевич, Галя Левицька, Нестор Нижанківський, Борис Кудрик, який мав суттєвий вплив на молодого музиканта і приватно давав йому уроки гармонії та контрапункту.
1930 року А.Гнатишин працював як культурний референт української громадської організації «Просвіта» у Львівському повіті, дбав про закладення читалень і просвіту селян, водночас керував хорами у галицьких селах – Чижикові, Підсоснові, Миклашові, Запитові, Підберезівцях, Винниках і Зашкові.
Того ж року із талановитим студентом стався випадок, який і визначив його подальшу долю. На академії в честь Митрополита Андрея Шептицького у Ремісничій палаті співали різні хори, але найбільший успіх мав хор із Зашкова під керівництвом студента Музичного інституту ім. Лисенка А.Гнатишина. Після виступу на сцену вийшов схвильований Митрополит і поцілував молодого диригента, пообіцявши стипендію на подальші музичні студії у Відні.
Під час Водосвяття перед церквою св. Варвари співає український хор; третій ліворуч – Андрій Гнатишин, Відень, 1933
Відтак від 1931 року А.Гнатишин продовжив своє навчання у Новій Віденській консерваторії (клас проф. Люстгартена), одночасно ставши регентом хору української греко-католицької церкви св. Варвари у Відні. 1934 року блискуче завершив студії у консерваторії й отримав диплом капельмейстера, залишився у Відні і продовжував брати приватні уроки вокалу і композиції у віденських педагогів.
Окрім цього, активно займався громадською діяльністю в українських товариствах «Січ», «Родина», «Громада», «Єдність», які видавали свої друковані органи.
1936 року молодий композитор одружився зі співачкою хору Євгенією Мороз, народженою у Відні в українській родині. У молодій сім’ї Гнатишинів в атмосфері плекання рідної культури та мови виховувалося трійко дітей – Віра, Ігор і Люба.
Шлюбна світлина подружжя Гнатишиних, 1936
Не боячись експериментів, наприкінці 1930-х років А. Гнатишин випробував свій талант у кіно – природна привабливість і добре вміння танцювати привели його на зйомки фільму «Оперний бал» (Opernball, 1939), де він зіграв роль французького офіцера.
Андрій Гнатишин у фільмі «Оперний бал» (Opernball, 1939)
Із початком Другої світової війни А.Гнатишин втратив диригентську працю у церкві св. Варвари, почався період нестабільних заробітків. Аби прогодувати родину, він на деякий час влаштувався у творчу групу фільму «Повернення додому» (Heimkehr, 1941) набирати статистів. До слова, запрошував насамперед українських студентів, даючи їм змогу трішки підзаробити на зйомках. Сам же також підробляв приватними уроками співу і гри на фортепіано.
Українське академічне товариство «Січ», Відень, 1939: А.Гнатишин перший праворуч в останньому ряді
Невдовзі безробітному композитору вдалося влаштуватися у видавництво Бориса Тищенка, де він підготував для збірників серію обробок народних пісень. Упродовж 1942–1943 років жив у Берліні і виконував обов’язки регента в хорі української греко-католицької церкви. Після повернення до Відня влаштувався культурним референтом при товаристві «Українське Національне Об’єднання» (УНО), зокрема, організовував концерти у великих музичних залах Відня.
Після отримання австрійського громадянства 1947 року А.Гнатишин спільно із знайомим капельместером Гайнсом Гауптманом створив «Нову студію співу», в якій навчав дорослих і дітей правильній розробці і поставі голосу з постійним контролем за допомогою звукозапису.
Сім’я Гнатишиних, Відень, 1949
На початку 1950-х років диригував хорами сербської церкви св. Сави і російської церкви св. Миколая. Із остаточним відходом радянських військ із Відня 1956 року поступово налагоджується культурне життя української громади міста і диригент знову повертається до улюбленої справи – керування хором української церкви св. Варвари. Невдовзі українські богослужіння за участю хору під орудою А.Гнатишина, як і організовані ним концерти, стали вже доброю традицією для українського середовища міста. Ім’я А.Гнатишина систематично з’являється серед сучасних композиторів в музичних австрійських довідниках і енциклопедіях.
Хор наспівує Службу Божу в студії «Симфонія» (зліва направо): диригент А.Гнатишин, о. Ковалюк, о. В.Ґавліч, о. Дашковський, голова хору Ю.Плешкевич, Відень, 1960
Наприкінці 1950-х років А.Гнатишин разом із тодішнім парохом церкви св. Варвари Володимиром Ґавлічем організував запис церковного хору на довгограючі платівки. Невдовзі цей запис став відомим практично на всіх континентах, на яких проживали українці, і за невелику плату його можна було замовити поштою до будь-якої країни. Завдяки зусиллям диригента українська музика у виконанні хору св. Варвари залунала на хвилях австрійського радіо й австрійські храми почали запрошувати його на відправи.
Під час запису «Воскресної утрені» в студії, 1970
Від 1974 року український хор церкви св. Варвари разом зі своїм диригентом неодноразово брав участь у всесвітньовідомому Віденському фестивалі (Wiener Festwochen), привернувши увагу численної віденської публіки та викликавши чималий резонанс у пресі – це була чудова нагода для популяризування української культури в нерідному середовищі. 1980 року хор був запрошений до резиденції президента Австрії Рудольфа Кіршлеґера у Гофбургу, де відспівав короткий концерт з творів в обробці А.Гнатишина і був несподівано тепло прийнятий. Цікавий той факт, що відтоді знайому постать австрійського президента із дружиною парафіяни української церкви св. Варвари неодноразово бачили на звичайних недільних відправах.
Український хор на прийомі у президента Австрії Рудольфа Кіршлєґера, 1980
Окрім цього, упродовж 1930–1970-х років А.Гнатишин активно виступав у пресі, зокрема у львівському журналі «Українська Музика» та діаспорних часописах «Українське слово», «Свобода», «Християнський голос», «Шлях перемоги», в яких публікував рецензії, критичні статті про музично-просвітницьку діяльність українських виконавців діаспори – віолончеліста Богдана Бережницького, скрипаля Вільгельма Барана, тенора Михайла Дуду, композитора Йосифа Кишакевича, оперну співачку Ірину Маланюк, піаністку Дарію Каранович та ін.
А.Гнатишин є автором понад 260 композицій у церковній і світській музиці, серед яких опери, п’єси для фортепіано, скрипки, віолончелі, літургії, молебні, кантати, хори, обробки українських народних пісень.
Український хор св. Варвари із диригентом А.Гнатишиним у Римі, 1988
1990 року здійснилася заповітна мрія композитора – він відвідав рідний Чижиків та дав концерт у Львівській філармонії, організований численними українськими ентузіастами. Зал довго вітав маестро та виконавців гучними оплесками, не відпускаючи зі сцени. Ці зворушливі моменти ще довго пригадував зворушений до сліз композитор після повернення до Відня.
Професор Андрій Гнатишин у Львові, 1990
За видатні досягнення у музично-просвітницький і творчій діяльності А. Гнатишин отримав від австрійського міністерства культури звання професора (1963), від Віденського крайового уряду – «Золотий Хрест Заслуги» (1977), від Папи Івана-Павла ІІ титул лицаря-командора Ордену св. Сильвестра (1985).
Серце невтомного музиканта перестало битися 2 вересня 1995 році на 89-му році життя.
Меморіальна таблиця на фасаді церкви Святої Варвари у Відні
Андрій Гнатишин увесь час перебував у творчому пошуку, до останнього подиху був сповнений нових задумів. Неймовірна працездатність і енергійність композитора викликала щире здивування знайомих і приятелів. Цей, на перший погляд, стриманий і надто зосереджений чоловік, вже з перших хвилин розмови полонив своєю чутливістю, енергійністю і вмінням передати співрозмовнику оте щире захоплення музикою, яке проніс крізь усе своє життя. Його композиції були своєрідними молитвами душі, які зворушували навіть найтвердіші серця.
Джерела і світлини:
Андрій Гнатишин [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.parafia.org.ua/person/hnatyshyn-andrij.
Дацюк С. Андрій Гнатишин – видатний композитор, диригент та громадський діяч української діаспори // Молодь і ринок. – 2011. – №9. – С. 51–55.
Диригент і композитор Андрій Гнатишин / ред. Т.Данник. — Відень, 1994. – 226 с.
Рудницький А. Українська музика: історично-критичний огляд. – Мюнхен, 1963. – 406 с.
Середа О. Гнатишин Андрій Ількович // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклоп. слов. — Львів, 2013. — Вип. 20. — С. 103—105.
26.12.2016