Коли змінилася основно матеріяльно-технічна сторінки сучасної війни, то незмінений залишився один вічний чинник, себто людина, живий чоловік. Він, його стан, його настрої і душа — грають вирішну ролю в гігантичних змаганнях обох воюючих сторін, бо, остаточно, поза машинами, повзами, літакими, гарматами і всіма тими модерними засобами війни — стоять живі люди, що ними послуговуються й ними кермують. Доки їх воєнне завзяття незаломане — нема мови про перемогу противника. Ось так ми бачимо, що врешті-решт виграє війну ця сторона, що до самого кінця видержить у тому боєвому завзяттю, у непохитности переможної волі, охоті саможертви й дисципліні.
Та тут треба відрізнити два чинники: фронту і запілля. Коли йде про перший чинник, себто про фронт, то ясно, то він творить початок і кінець у цілій справі. Заломання фронту — кінець війни і програна. Отже найважніша проблема для кожного проводу в державі в тому, щоб у мировій, підготовній, воєнній праці заздалегідь вишколити відповідні кадри старшинського і підстаршинського корпусу, який потім у самій війні творить сталевий стрижінь цілого організму армії, і без якого мужва все буде тільки більш або менш ціпкою товпою. Не є це легке і прoсте завдання. Воно вимагає десяток літ послідовної праці. І коли ми є свідками перемог німецької зброї, то знаємо, що фундаменти для них покладено вже дуже давно, бо в епоху Великого Курфірста, Фридриха Великого, згодом в епоху Наполєона працею таких ґеніїв як Бліхер, Шарнгорст, Ґнайзенав і вкінці, в XIX і XX. століттях: працею Мольтке, Шліфена, Гінденбурґа, Людендорфа ітд.
Не слід тому робити кардинальної помилки мішаючи такі дві речі, як — настрої армії і душа армії. Ген. Клявзевіц пише в свому творі "Про війну" — "що тільки наївний простак не розуміє основної різниці між такими двома проявами, як настрої армії і дух армії та помилково вважає їх за одно".
Вояк — це така ж сама людина, як кожна інша. Коли він нпр. голодний, втомлений, або йому зимно — він може вийти зі себе так, як виходимо ми всі в подібному стані. Але цей його хвилевий настрій абсолютно нічого не каже про його справжню душу. І коли це вояк великого народу, великої армії, зі світлими традиціями і свідомий ваги справи, за яку проливає кров, то можна напевно сказати, що він виконає свій обовязок до кінця.
Цікаво, що нпр. у світовій війні заломання прийшло не на фронті, тільки у запіллю. Навіть у російській армії ні. Ось на днях довелося мені прочитати спогади відомого петроградського адвоката М. Карабчевського, що побіч московського адвоката Плевако, був світилом російської палестри. Як предсідник петроградської адвокатської палати — він ледве на три тижні перед вибухом лютневої революції був на довгому відтинку російського фронту, де відвідував допомогові ешелони, які зорганізувала ця Адвокатська Палата. Всюди він найшов фронт і настрої армії в найкращому порядку. А вже незабаром після того — ці самі вояки зривали старшинам відзнаки, вбивали їх і просто розбіглися на всі сторони мов щурі. Російський фронт завалила революція, що вибухла в столиці.
Ось чому сучасні уряди таку величезну увагу звертають на запілля. Війна має різні припливи і відпливи. В ній наступають нераз блискавичні потягнення, котрі заскакують пересічного громадянина, який хіба не може мати претенсії, щоби якраз його про них освідомити, коли вони є випливом мілітарної чи політичної стратегії і з уваги на ворога мусять бути держані в тайні.
Наше громадянство, надломане душевно важкими воєнними переживаннями, особливо податне на всякі фантастичні історії, чудернацькі сплітки і дивовижні комбінаці. Проти таких настроїв треба заєдно як найрішучіше виступати. Занадто багато нас коштувало і ще коштує тепер невідповідальна істерія, щоб ми ще далі робили якінебудь помилки. Зберігаючи повний спокій, рівновагу духа і видержливість нервів, а при тому залишаючись кожний при своїй праці — ми найкраще прислужимося справі.
Д-р Павло Лисяк.
