Нерозвага чи що гіpшe?

І.

 

Ми згадали вчера о брошурцї п. М. Павлика: "Pозмова Русина з турчанского повіту з послом Константином Телишевским." Радикальний Kurjer Lwowski взяв тую брошуру зараз під свою особлившу опіку, звістна приятелька Русинів Gazeta Narodowa піднесла єї також зі злорадостію, а "Галицкая Русь" видить в нїй потвердженіє всего того, що она писала. Се вже дав певну характеристику брошури. Кurjer додав, що брошура написана za zgodа р. Teliszewskiego, "Гал. Русь" приписує авторство єї прямо самому таки п. Телишевскому, a Gaz. Nar., навязуючи брошуру до віденьского комерсу (о котрім ми вчера згадали), заключає, що "п. Телишевскій, видячи паданє сторонництва народовцїв і повне здеморалізованє сторонництва москвофільского а ріст сторонництва радикального, pragnie opanować cały obecny rozgardyasz ruski". — Ми переглянувши брошуру, а взявши на увагу час і спосіб єї появленя, порівнявши слова єї вложені в уста п. Телишевскому зі всїми иншими публичними заявленями і виступленями п. Телишевского і порівнявши наконець самі єї слова одні з другими, мусимо висказати рішуче пересвідченє, що анї брошурка не могла вийти за згодою п. Телишевского анї слова єму в нїй навязані не можуть бути зовсїм вірно подані. А в виданю брошурки мусимо видїти, по при нарушеню дискреції, або певну нерозвагу або бажанє творити дальше замішанє на Руси.

 

Дня 30 н. ст. грудня має, як звістно, відбути ся віче в Турцї, сталім місци пробувана п. Телишевского, на котрім отже очевидно буде і п. Телишевскій. На 12 днїв перед вічем виходить брошурка, подаюча погляди п. Телишевского, в части незгідні з тим, що він давнїйше висказував публично. Чи ж п. Телишевскій, коли-б хотїв нові погляди свої подати до публичної відомости, не був би зачекав до віча і там виголосив их отверто? То чейже була би властива дорога, усуваюча надто можливість всякого непорозуміня, яке наступати мусить при читаню брошурки, де що хвиля не знати, чи і о скілько сему або тому висказови можна давати віру чи нї.

 

Вже в того самого годї припускати, щоби брошурка вийшла за згодою п. Телишевского. А дальше і з цїлого єї змісту виходить, що автор брошурки, використавши зовсїм приватні і довірочні розмови п. Телишевского, подав их в тій формі, в якій их сам розумів. Тим очевидно не міг зробити прислуги п. Телишевскому, хиба ту, що п. Телишевскій на дальше в розмовах своїх, хоч би найбільше довірочних, буде мусїв бути як найогляднїйшим. Звістно, в довірочній розмові скаже ся нераз більше навіть, нїж дїйстно думає ся, особливо під впливом хвилевого успособленя. Такі висказаня можуть часом мати психолоґічний интерес, але робити з того дальші заключеня розважний чоловік не буде.

 

Брошурка містить в собі розмову, котру мав якійсь турчаньскій Русин з п. Телишевским в жовтни сего року перед виїздом п. Телишевского на засїданя ради державної до Відня. Русин задає п. Телишевскому питаня, всїх разом 11, а п. Телишевскій відповідає на одні довше, на другі коротко. Важнїйші питаня і відповіди подамо в скороченю.

 

І. Чи радо і чи з великою надїєю на добрий успіх для Русинів їдете до Відня? — Відповідь: Нерадо і без надїї; от біда наша тай тілько! (Ледве чи п. Телишевскій і публично би так відповів, звалюючи все на "нашу біду".)

 

Дальше питанє: Якій властиво плян мали Ви при инавґурованю політичної акції 25 падолиста 1890? — П. Телишевскій відповів "дословно" так:

 

У нас для Русинів і всякої масти і краски настали дуже тяжкі часи. Правительство, идучи під лад польскій більшости шляхотскій, від 70-их років переслїдувало все руске, мягке чи тверде. Наслїдком того Русини розбили ся просто в атоми... Про нарід сам, про єго нужду, про єго найжизненнїйші потреби майже не думано... Замість єднати ся, розєднювано ся, громада львівска завела боротьбу личну, намножилось трутнїв-шкаралупників. Наші політичні товариства безсильні, наші обі фракції сварили ся, а не хотїли чи бояли ся висказати своє послїдне вірую політичне... Серед такого розладу було у мене на першім плянї виєднати зміну системи правительственної супротив Русинів, котра позволить людям доброї волї сконсолідувати ся, заснувати бодай одну партію політичну, що свідома цїлей і доріг буде в силї кермувати судном народним. Я числив на здорову і тверезо мислячу часть нашої суспільности провінціональної, бо о львівских громадах мав і маю я не доконче добре понятє. Я думав, що коли система всїм нам доси ворожа змінить cя, то повстане одно велике сторонництво і поставивши програму політичну, піпхне справу руску наперед... Я отверто кажу, що у мене наша політична самостійність на першому стоїть плянї: я хочу бачити Малороссию (Русь-Україну) політично незалежну нї від Поляків нї від держави россійскої — то єсть мій идеал, то моя віра, то моя проґрама політична. На нас тяжить обовязок идею ту отверто висказати а не дурити світ і самих себе, наче-б то ґімназія, школа вправ і т. д. були в силї справу нашу полагодити... Чи ultima ratio Москва чи Україна, обі тоті девізи супротив тeпepiшниx порядків не тілько що не актуальні, але яко такі в кождій політицї байдужні. Думав я отже, що коли серед змінених обставин стане сторонництво, котре ті екстремні питаня з проґрами своєї усуне, стане тогди перед ним сама собою цїль і дорога ясна і певна: нарід наш і єго потреби, а з тим і єго пpoґpaма. Бо-ж з тої девізи виходить от що за проґрама: розвій єго прав політичних, забезпека від всякого визискуваня, плеканє єго рідного язика, менші податки, справедлившій их розклад, а за те більші видатки на єго просвіту, на єго розвій економічний, на шкоди до єго житя практичного приноровлені, на дороги, і много-много инших річей... Також довідав ся я, що були вже навязані переговори з деякими людьми, нечленами клюбу руского, котрі може би приняли на себе ролю політично помирених за цїну одержаня управи Народного Дому, введеня фонетики і переданя накладу шкільних книжок товариству Шевченка. Я уважав за конечне, знаючи дуже добре розумний погляд Русинів на всї ті три справи, в мipoдaйниx сферах пояснити, що ті жаданя з політикою не мають нїчого спільного і що полагодженє их тою дорогою не то не причинить ся до помиреня Русинів з правительством, але противно тим більше тілько розяренє викличе... Думав я також, що через узисканє нової ґімназії, катедри рускої исторії, повних шкіл вправ і инших таких концесій і наші скрайні шовіністи одної і другої парафії бодай по-трохи утихомирять ся та будуть мати час на справи для народу нашого пильнїйші, культурного і економічного значіня. Що се все не так стало ся, вина не по моїй сторонї, а по сторонї простого неугамованого шовінізму і по сторонї тих, котрі завели боротьбу не о справу а о милости, кинули ся на людей, котрі не о своє а тілько о добро загальне дбали, а в тій хвили майже рішучій часть провінціональної суспільности в тую злощастну боротьбу втягнули, топчучи все, що не відповідало их партійним заходам та крайним поглядам національним.

 

В цїлій сїй довгій відповіди на перше питанє, котра половину сеї брошурки займає, видимо правду і неправду з собою помішані і збиті в баламутну на хаотичну цїлість. Поминувши то, що правительство ще перед 70-ими роками переслїдувало все руске, розбитє Русинів зовсїм не було наслїдком того переслїдуваня. Противно, всяке переслїдуванє зближає людей і сторонництва до себе, тай зблизило Русинів зі 1880 р. за настанєм "Дѣла". Так само зовсїм хибно сказано, що про нарід сам, про єго нужду і т. д. майже не думано; се можуть говорити хиба ті, котрі єдино в радикальній проґрамі видять працю для народу. Для народу заложили народовцї Просвіту ще р. 1868 (а "старі" Общество Качковского р. 1874), написав Качала книжочку "Що нас губить а що нам помочи може", закладано по громадах каси позичкові, шпихлїрі громадскі, крамницї і т. д., видавано ґазетку Господарь і Промишленникъ та Батьківщину, всї народні віча від 1880 р. обговорювали економічні справи народу, і т. д. і т. д. Се все очевидно п. Телишевскій знає, він не міг отже того в тій формі сказати, як подано в брошурцї. — Баламутно представлені і цїль та наслїдки зміни системи правительственної: не могло тут ходити о творенє якогось нового сторонництва політичного з новою проґрамою, але о то, щоби усунути перепони, кладені передше Русинам на кождім кроцї, до их розвою економічного, культурного і політичного, а притім згорнути до нової працї і такі рускі сили, котрі при неприязній системі не могли брати участи в праци.

 

Ставленє дуже високих цїлей на то, щоби зовсїм не дбати о ті цїли, се було би дїло недостойне серіозного політика. Цїль ставить cя на те, щоби єї все мати на оцї, щоби до неї все добивати ся, і неустанно робити для єї осягненя то, що в даній хвили дасть ся. А що узисканє одної ґімназії і т. д. нїхто не ставив нїколи за цїлу проґраму, за всю цїль, се також загально звістно; але що всего нараз не дібємо ся, то треба і о одну ґімназію і о одну школу народну нераз бороти ся, як се роблять і другі народи, н. пр. Словінцї, котрі-ж находять ся в далеко користнїйших обставинах як ми.

 

Автор брошури вкладає п. Телишевскому в уста слова маловаженя для львівских Русинів і их політичних товариств а слова поважаня для Русинів провінціональних. Але-ж коли-б п. Телишевскій був дїйстно такої гадки, то був би ще перед "угодою" зачав з провінції, з турецкого царства, якусь акцію. Таж там єсть політичне товариство "Народна Рада" (завязано за приміром львівскої "Нар. Ради"); нїщо не стояло єму на завадї, розвинути якусь велику акцію, пірвати всїх за собою та показати і львівским Русинам і цїлому краєви: оттак веде ся політика! Однак турчаньска Рада належала до найменше дїяльних товариств в краю...

 

Наконець пригляньмо ся новій буцїм-то проґрамі п. Телишевского: "народ і єго потреби" і т. д Чи се справдї що нового? То давні оклепані гадки, не тілько голошені але і в практицї переводжені, а новою була би хиба та наївна віра, що для тих цїлей устане спір сторонництв та що іменно сторонництво москвофільске буде спільно з народовцями займати ся "плеканєм рідного язика"! Єсли-ж тую національну часть нової проґрами відоймемо, то лишать ся такі справи, як: забезпека народу від визискуваня, менші податки, справедлившій их розклад і т. д., котрі не тілько кождий Русин але і кождий Поляк-демократ підписати може, так що на підставі тої проґрами можна би долю нашого народу повірити і польским демократам.

 

Се на нинї вистане, завтра розберемо другу часть брошурки.

 

[Дѣло, 23.12.1891]

 

ІІ.

 

II. Друге питанє турчаньскій Русин видав таке: Як оцїняєте проґраму Романчука?

 

П. Телишевскій відповів: Я вже тілько разів говорив і прилюдно сказав на вічи посольскім сего року, що се не була проґрама a просте хиба констатованє истнуючих серед нас, серед нашого народу цїлого, поглядів і фактів. ...Сторонництво о проґрамі політичній мусить мати на цїли все те, чого нарід потребує і домагає ся, все те, що дорогою розвою політичного, числячи ся з фактичним станом річей, дасть ся для добра народу осягнути, а крім того мусить народови вказувати до тої цїли найвідповіднїйшу дорогу. Сторонництво, котре так не поступає, котре кормить нарід самими утопіями, грішить супротив народа, зводить єго і само падає. Тут глядайте причини, за-для чого у нас староруска партія політично пережила ся: вбила єї на поли літературнім схолястика а на поли політичнім оказана всю непрактичність вводженя мрій о єдинстві; тут глядайте причин, за-для чого з партії народовскої видїлилась партія радикалів, бо і народовцї по за тезу "ми окремішні від Москалїв" на нїяку позитивну програму політичну здобути ся не могли; а зачекайте часок єще, і побачите, що і серед радикалів повстане инша партія, єсли провідники єї з дороги самих мрій суспільних не зійдуть на дорогу тверезих гадок, єсли не помудрійшають житєм політичним.

 

Тут знов турчаньскій Русин зложив п. Телишевскому в уста где-що таке, чого ми ємy импутувати не можемо. На поясненє "проґрами" п. Романчука, бо сам п. Романчук звістне заявленє своє в соймі не називав і не називає проґрамою, тілько "зазначенєм становиска Русинів" — хотя на назві впрочім нїчого не залежить. Але повитаної проґрами п. Телишевскій не міг народовцям відмовити, не тілько тoму, що сказав би неправду (гл. перші збори Народної Ради у Львові, не рахуючи вже проґрам по ґaзeтaх, на вічах і т. д.), але ще й тому, що докоряв би сам собі: він же ж народовець, і скоро бачив у народовцїв недостаток позитивної проґрами, обовязком єго було прийти бідним людям в поміч і дати им проґраму. А знов то, що о радикалах тут і дальше в однім місци сказано, не згоджує ся з тим, що сказано висше в відповіди на перше питанє, де радикали величають ся яко "одна межи Русинами партія політична", котра і має "дуже велику заслугу".

 

III-VI. На питанє що до поруки правительства на зреалізованє обіцяних Русинам концесій відповів п. Телишевскій: Meнї була найлучша порука особа намістника, котрий супротив мене цїлу тоту акцію заинавґуровав, бо він знає дуже добре вагу рускої справи для краю і держави, і знає, що справа тая полагоджена бути мусить на засадах справедливости і узнаня окремих потреб наших під зглядом національним, а ґваранція, котру він становиском своїм дає, се лучше від ґваранцій міністеріяльних, бо ж він не залежить від більшости парляментарної а просто від довіря корони.

 

На питанє, чи правительство додержало або на певно додержить даного слова, відповiв п. Телишевскій: Кромі акції виборчої дальше нїчого не зроблено, а при виборах перехитрено нас в досадний спосіб... Пpoґрама теперішного правительства єсть значіня чисто економічного, а національні питаня мусять пійти на другій плян. Але я не вірю, аби правительство ґр. Таффого додержало проґрами, противно, я певний, що ту пpoґpaму зведе так само на нїчо, яко проґрами з р. 1879 і 1885, і супротив того Русини зі становиска опозиційного уступити не повинні.

 

Відповідь на перше з сих питань єсть недостаточна, а відповідь на друге питанє, єсть суперечна відповіди на перше питанє суперечна тому, що давнїйше було сказано, і суперечна сама в собі. Скоро бо ґваранція намістника лучша від ґваранцій міністеріяльних, то що ми маємо журити ся ґр. Таффим і єго проґрамою? А єсли п. Телишевскому ходило именно о зміну правительственної системи а не о руску ґімназію а взагалї о концесії національні, то тая зміна може відбути ся і при економічній проґрамі Таффого. Наконець єсли правительство Таффого не додержить своєї проґрами, то тая проґрама нам не шкодить! Так куди глянь, всюди суперечности і баламуцтва.

 

На питанє що-до становиска супротив Поляків при тій цїлій політичній акції відповів пос. Teлишевскій: Я заняв супротив них становище отверте і щире. Апелюючи до них яко до Славян одного з нами роду, вказував я недвозначно, що постпонованє наших національних потреб і жадань і нам і им вийти мусить на шкоду. Яке становиско завела більшість соймова супротив народовского сторонництва, то хиба-ж знати повинні-сте з голосів соймових провідників тої більшости, що поступованє их для нас не було і не єсть щире. Таке саме вороже становиско заняла до нас і праса польска. Видно, Поляки ще нїчого не научились, і заким они прийдуть до голови по розум, то вже буде за пізно.

 

VII—VIII. На питаня що-до становиска руского клюбу в радї державній супротив правительства, супротив Поляків і наших партій відповів п. Телишевскій: Клюб рускій заняв становиско вижидаюче, не неприязне, в надії, що акція з р. 1890 заставить єго приложити руку до сповненя зовсїм справедливих жадань Русинів; а з економічною проґрамою правительства, супротив енунціяції міністра рільництва, я симпатизую. [А хвилю перед тим сказав буцїм-то п. Телишевскій, що "Русини зі становиска опозиційного зіступати не повинні"!...] Супротив польского "кола" займає клюб рускій становиско независиме; однак щоби оно було ясне, повне довіря і взаїмного поважаня, того сказати не можу. Супротив инших сторонництв займає клюб наш становиско доси индеферентне, неясне, просто нїяке [??]. Полагодженя рускої справи теперішною парляментарною більшостію я не надїю ся.

 

IX— X. На питанє, якій плян акції був би тепер найлучшій для Русинів, відповів п. Телишевскій "дословно": Держачи ся аксіомату в політицї давно вже практично ствердженого, що тілько сильного поважають і з ним числять ся, уважаю за доконечне сконсолідованє всїх наших сил і утворенє одного сторонництва політичного в цїлій повни народного, о ясній, певній, цїлому народови спільній пpoґpaмi. Киньте отже на бік чужі доси нашому народови ідеї панроссійскі, панукраїньскі і всякі инші того рода народови незрозумілі идеї комуністичні, а станьте на ґрунтї неутральнім, на тім, чого сам нарід домагає ся, чого потребує до свого розвою, — і справа готова: маємо тогдї за собою і нарід і силу і поважанє у других, а з часом і сукцес... "Хлїб і добробит" повинно бути нашою проґрамою; circenses лишім вже тим, котрі попередну точку проґрами роздобули.

 

Се, як видимо, вузка "жолудкова" проґрама радикалів, недостаточна навіть для більше просвічених селян і не обіймаюча й таких справ за котрими сам п. Телишевскій побивав ся в радї державній, н. пр. свободи праси.

 

На питанє, чи можлива спільна акція всїх партій руских в соймі, п. Телишевскій так відповів: Співдїланє всїх сторонництв руских уважаю не тілько можливим, противно я уважаю за конечне, щоби всї Русини порозуміли ся, і на тій по підставі, котру я представив, єсть то дуже можливе. Бо менї здає ся, що нема днесь Русина, котрий би був так наївний, аби думав, що таким бідним, здеморалізованим до краю мужиком, яким він днесь єсть, несвідомим навіть своїх прав людских, збудує ся чи то Велико-Русь чи самостійна Русь-Україна. Всї добре желаючі народови свому люде повинні зібратись, розібрати з зимною кровію положенє цїлої суспільности рускої, особливож мужицкої, і на тій підставі реальній витичити собі ясно цїль, до котрої им прямувати, і дорогу, якою им ити. Я за тим, щоби скликати доконче єще перед соймом нотаблїв зі всїх трех сторонництв руских до Львова. Перед ними повинні явити ся всї посли наші, як соймові так і ради державної. Ті посли, що звістну акцію 25 падолиста 1890 заинаґуровали а властиво до инавґурованої приступили, най би щиро і отверто висказали все, а потім готові будемо або поскладати мандати посольскі або, задержавши мандати, вступити на дорогу, котра буде нотаблями вказана. Найбільшим каменем преткновенія в тій акції була би хиба справа язика нашого супротив декотрих прихильників язика россійского, котрі би конче хотїли у нарід наш той язик ввести. Смію ся з того.

 

XI. На питанє, що гадав о синодї, котрий що-ино у Львові відбув ся, п. Телишевскій відповів з певною резервою, що годї єму нинї про синод висказати гадку, не знаючи докладно предмету нарад синодальних. Все-ж не подобає ся єму дискреція і тайна, і він думає, що там йшло головно о річи Русинам несимпатичні, і аранжери хотять тим способом станути супротив Русинів з ухвалами своїми яко з фактом доконаним; чи то однак вийде в хосен нашої церкви, сумнїваю ся. З меншою резервою виразив ся п. Телишевскій [?] о руских владиках зараз на початку розмови сими словами: Наші князї церкви в найновійших часах, під натиском єзуїтів, справи рускої просто такой цурати ся почали та пійшли дорогами, для руского народу не доконче певними. Там, де их кождий Русин бачити сподївав ся, там их власне не було...

 

Стілько турчаньскій Русин чи п. Телишевскій. Ми привели що найважнїйші місця з брошурки, звичайно дословно, а замітки наші тілько де-куди подавали, думаючи, що читателї решту самі собі доскажуть. Тут одно лише додамо ще: П. Телишевскій робить строгу різницю межи літературою а політикою. Так і справдї належало би робити, однак фактично так не єсть у нас, а можемо покликати ся на клясичного свідка тої сторони, котра власне, здавалось би, в своїм именно интересї повинна ту різницю признавати і як найсильнїйше акцентувати. Именно д-р Иван Добряньскій на загальних зборах "Русскої Ради" 27 падолиста 1879, промовляючи в имени видїлу, виступав виразно і рішучо против робленя різницї межи літературою і політикою, і на тій основі загальні збори "Русскої Ради" не приймили тогди в члени п. Александра Барвіньского, з причини, що він був автором Рускої Читанки для висших ґімназій...

 

Брошурка появила ся в пору, де, як признає навіть сама "Гал. Русь", "братоубийственная борьба среда нас начала немного слабнути", а она спосібна борбу хиба на ново роздути. П. Телишевскому, котрого она представляє яко радикала, і то з цїлим незнанєм фактів а зарозумілостію радикалів, приписуючих собі одним виключне посїданє всего розуму політичного і т. д., сеся брошурка не може бути пожадана, хотя богато гадок в нїй висказаних, впрочім не конче нових, суть очевидно єго власностію а можуть підписати ся й другими Русинами. На всякій спосіб п. Телишевскій буде мусить тепер заявити публично, єсли не скорше, то найдальше на вічи турчаньскім 30 с. м., чи і о скілько та брошурка вийшла за єго відомостію і волею, і о скілько приписані єму в нїй погляди і слова суть подані вірно.

 

[Дѣло, 24.12.1891]

24.12.1891