В ч. 25-ім "Буковини" порушено отсю дуже важну справу:
"Подїлу бук. православної архідієцезії на дві т. є. на руску і волоску дієцезію домагають ся всї свідомі православні Русини на Бyкoвинї і не перестануть доти домагати ся, доки сего не осягнуть. Нашого виходу из сумного положеня, в яке попхала Русинів румунізація православної церкви, нема, і длятого треба всїм, і Русинам і тим, що від них рішенє сеї справи залежить, і тим, кому взагалї лежить добро церкви православної і добро краю на серци, яе найбІльше старати ся, щоб привести се дїло до кінця. А до того треба лише доброї волї, бо сама справа навіть дуже легка до переведеня. Бо що-ж могло-б стояти тому на перешкодї? Чи нема може т. зв. канонічного титулу до установленя ще одного епископства на Буковинї? — Не один, але аж три такі титули маємо на те; бо не тілько що було колись архієпископство в Сучаві, але окрім того і вь Серетї і в Радівцях був престол владичій! Зрештою до установленя нової дієцезії не треба після канонічного права прав. церкви доконечно осібного канонічного титулу. Такі дієцезії заводять ся після потреби, і справдї всї православні митрополії (карловецка і германштадска митрополія) і епископства (арадске, сачске, карансебашске, карльштадске, пештеньске, пакрацке, темешварске і вершецке епископство) на Угорщинї повстали без жадного канонічного титулу, а лиш за-для потреби.
Після канонічного права православної церкви має кождий христіяньскій монарх яко патрон церкви повне право установляти нові епископства, дїлити ті, що вже є, надавати им права митрополій і т. д. та з права того користали не лиш византійскі цїсаpi почавши від Константина Великого, але і россійскі царі; так само і наш найяснїйшій монарх може, бо має на се повне право, подїлити теперішну православну архідієцезію на Буковинї, на осібну руску і осібну волоску дієцезію, і на нашого найяснїйшого монарха, котрому австрійська Русь дотепер вже не одно добро має завдячити, звертають очі буковиньскі православні Русини в свїй тяжкой потребі, в нїм покладають они всю свою надїю в тій глубокій вірі, що єму лежить добро і щастє і духовий поступ руского народу на серци і що він, пізнавши наші кривди, не дозволить нам их більше терпіти, не дасть нам в тяжкій темнотї загибати. Проте треба нам з повною вірою удати ся до нашого найяснїйшого монарха з найумильнїйшою просьбою, треба предложити у стіп єго престола наші кривди в церкви православній, а наш великодушний монарх напевно вислухає просьби своїх найвірнїйших і найпокірнїйших синів а для добра церкви, краю і обох народів прикаже подїлити бук. православну архідієцезію на волоску і руску дієцезію.
Подїлом був. православної архідієцезії на дві дієцезії витворять cя дві народні дієцезії, а се як раз відповідає головній засадї церкви православної, щоб церква бyла народна. Після 34-ого апостольского канону має кождий нарід мати лиш одного митрополита; хоч сего тепер за-для політичних обставин, в котрих один нарід належить нераз до двох і більше держав, годї перевести, то все таки з сего бачимо, що бодай поодинокі дієцезії повинні бути народні, т. зн. обіймати вірних одної народности.
І справдї засада народности переведена скрізь в православній церкві, винявши хиба одну Россію, де дусять кожду немосковску народність і де послугують ся церквою, так само як тепер на Буковинї, до осягненя не церковних а світских цїлей. Так митрополія германштадска обіймає самих Волохів, митрополія карловецка самих Сербів і взагалї патріархат царгородскій розпадає ся на самі національні митрополії. А вже-ж епископства всюди обіймають лиш вірних одної народности. Одно однїсеньке буковиньске православне архіепископство не є національне, до него належать дві народности, Волохи і Русини, а не не тілько пpотивить ся засадї церкви православної, але шкідливе і пагубне для церкви і проте треба чим борше роздїлити сю архідієцезію на дві народні дієцезії, щоби лиху зарадити, щоби церква православна могла без всяких перепон сповняти свого важну культурну роботу. А що подїл бук. православної архідієцезії на дві народні дієцезії як раз зможе викорінити навіть зароди всякого лиха в церкві православній, видно в того, що сего способу нераз уживали самі Волохи з великим успіхом і що такій подїл принїс великій хосен як для православної церкви так і для Волохів самих.
Семигородскі православні Волохи були від року 1766-го підчинені сербскому владицї в Пештї; на их просьбу дістали они в р. 1783-ім власного владику в Германштадї, а 1810-го р. запоручено им, що тим владикою може бути лише Волох. Таке саме стало ся з арадскою дієцезією на Угорщинї і з неї зроблено народну волоску дієцезію, хоч прилучено єї до метрополії в Карлівцях. Ба, і тим не були Волохи задоволені, а их безнастанним заходам удало ся виєднати собі таке право, що після найв. розп. з 24-го грудня 1864-го р. всї православні Волохи угорскі і семигородскі віддїлені від метрополії в Карлівцях і сполучені разом в одну незалежну волоску митрополію в Германштадї, котрій підчинено епископство арадске а крім того ще і нове, знов лиш для самих Волохів засноване епископство в Карансебеш. А повстало се епископство так, що видїлено Волохів з темешварского і вершецкого епископства і таким чином утворено з самих Волохів нове епископство, якого перед тим нїколи не було. Оттак удало ся Волохам, хоч Серби тому противили ся, визволити ся і освободити cя з-під верховодства Сербії в церкві православній, оттак пощастило cя им заложити осібну волоску метрополію; а все те стало ся за для безнастанних просьб і заходів Волохів дбалих о добро свого народу; все то установили великодушні aвстрійскі монархи; то-ж і ми маємо повну надїю, що нас не опустить наш найяснїйшій монарх, скоро лиш предложимо Єму наші просьби. А що заходи і просьби, як то кажуть, і мур пробивають, видко з того, що не лиш в православній церкві, але навіть в церкві католицкій, де засада народности не дуже так признає ся, удало ся Волохам католикам створити для себе одну народну дієцезію нa Угорщинї, знов таки на тe, щоб визволити ся з під верховодства иншої народности, тепер вже Русинів в церкві католицкій. В 1776-ім роцї вилучено из гр. католицкої дієцезії в Мункачи волоскі парохії, сотворено з них одно епископство волоске у Великім Варадинї і підчинено єго волоскому митрополитови в Блязендорфі. Оттак дбали і дбають Волохи о своє духове добро, про те і добре им дїє ся, бо як хто дбає, так і має. Оттак треба і нам робити, щоб і собі увільнити ся від верховодства волоского в руских церквах, а то що они осягнули, те і ми осягаємо, коли не будемо так як дотепер спати, або заложивши руки чекати Бог знає відки помочи. Треба самим нам про своє добро дбати, бо нїчого не вдїє ся без власної працї.
І коли ще не звів ся рускій рід на Буковинї, коли не знїкчемнїли дїти славних колись батьків, то чей здобудемо собі те право, без котрого нам не жити. А вжеж не стануть Волохи нам бороздити, бо-ж і годї им противити ся тому, щоб Русини на Буковинї так само як они на Угорщинї, визволили ся з-під их верховодства з тим самим увільнили ся від ромунізаційних забаганок надто ревних волоских єрархів православної церкви. Тай ми не віримо, щоб честні і вирозумілі Волохи були тому противні.
Такій подїл архідієцезії не тілько що не пошкодить повазї православної церкви на Буковинї, але навіть надасть їй більшої сили і значіня, бо тогдї зможе она, змінивши ся внутр, виявити цїлу свою велич на внї. А будуть се дуже поважні дві дієцезії православні; одна волоска в Сучаві обіймала-б около двіста тисяч вірних а друга руска в Чернівцях около двіста пятьдесять тисяч. Се число достаточне, щоб установити осібні дієцезії. Бувають дієцезії далеко менші пр. до дієцезії в Зарі належать лиш 65.000 душ, а до дієцезії в Катарі лиш 25.000 душ, а сербскі дієцезії на Угорщинї навіть ще менші числом душ.
За подїлом архідієцезії промовляє також за-великій єї обєм, через що не легко нею управляти одному чоловікови. Власне задля такої причини роздїлено колишню дієцезію в Зарі 1870 го р. на дві дієцезії, хоч обі они мають мале число душ, а Дальматія мало що більша як Буковина; так само повинно стати ся і на Буковинї тим більше, що число душ і різна народність за сим промовляє.
Таким чином все а все промовляє за пoдїлoм буковиньскої православної архідієцезії і треба доконечно взяти ся до сего дїла тим більше, що сей подїл нїкого нїчого не буде коштувати. Буковиньска православна церков на стілько богата, що сама зможе всї кошти такого подїлу без найменшого ущербку покрити, бук. православний реліґійний фонд зможе для величи і для добра православної церкви малу жертву понести; він же на те й є, щоб служити на потреби православної церкви.
Оттак ми як на долонї показали потребу і можливість а навіть конечність такого подїлу. Не засипляймо про-те доброї хвилї, a доложім усїх своїх сил і старань, щоби вибороти собі те право, без котрого чекає нас на Буковинї цїлковита заглада. Bсї повинні стати як один муж за добро своє, добро і щастє своїх дїтей. Не чужого ми бажаєм, а свого лиш права. За нами Бог, за нами віра, за нами правда!"
