У перші роковини смерті о. Олександра Бучацького
Трудився без шуму і гомону і пройшов крізь життя скромний та наче й непримітний. А проте скільки невсипущої праці, скільки сил віддав народові! Громадянству ніс працю, ніс погідний настрій у кожне наше товариство й установу. І не інакше, як з усмішкою на устах, з бадьорим, дотепним словом запам'ятали Його всі близькі й далекі, для яких о. Олександер Бучацький вмів бути щирим порадником, опікуном, другом.
Уродженець Лемківщини (народився в сім’ї директора народної школи 1837 р., в Риманові) — народну школу та гімназію покінчив у Сяноці. І вже тоді учнем середньої школи починає громадську діяльність, організуючи разом зі своїми братами перші українські читальні й аматорські гуртки в закацапщеній Сяніччині, влаштовуючи прилюдні грошеві збірки на бурси.
Закінчивши гімназію, вписується на теологію спершу в Перемишлі, а потім у Львові, де й завершує свої студії і висвячується в 1913 р. З того ж часу працює сотрудником у Конюхах к. Бережан, а в 1916 р. обіймав катехитуру в одній із львівських вселюдних шкіл, і з тієї пори Його життя й діяльність зв'язані зі Львовом.
Переживши глибоко трагедію нашого Зриву і приглянувшися власними очима подіям Листопаду, коли чужий елемент міста — чужий пролетаріят — вирішив нашу невдачу, о Бучацький прийшов до переконання, що нам особливо під цю пору треба впертої боротьби за нове обличчя міста, треба на кожний день праці над молодим міським поколінням. І тому все життя до останнього віддиху присвячує вихованню міської молоді; зокрема ремісничої — низам. Цій ідеї служить на становищі катехита українських дітей у польській і утраквістичній школі; цій ідеї вірний на вечірніх ремісничих курсах, де поряд із Божим Законом учить своїх вихованців писати й читати по-українськи. І ви бачили о. Бучацького, як Він гуртує оту забуту молодь щотижня на Службу Божу й на Майські Богослуження у себе, у Василіянок на Потоцького, де стільки років був капеляном.
Коли ж відроджується "Пласт", о. Бучацький уже в перших роках його нового існування, як комендант Уладу новиків, а з 1929 р. скавтмастер, стає видатним пластовим діячем, що спочатку в Підлютому, а потім на Остодорі з року на рік організує по таборах кожних літніх ферій український доріст не тільки з Галичини і Волині, але й еміграції.
З року на рік ідуть теж у нашій пресі гарячі заклики в справі таборів молоді, нерідко за підписом Покійного. І от на Остодорі виростає з рамени "Краєвого Товариства Охорони Дітей і Опіки над Молоддю", а заходом о. Бучацького та інж. А. Сербина, при щедрій допомозі Князя нашої Церкви, дім новиків ім. о. Митрополита А. Шептицького; здійснюється задушевна мрія — повстають у співпраці з м-ром Я. Чумою перші в нас ремісничі табори на Соколі. З 1935 року, як голова "Української Рем.-Пром. Бурси", о. Бучацький стає душею виділу і разом з інж. Ю. Мудраком, радн. Т. Рожанковським, радн. М. Стефанівським та м-ром Я. Чумою завершує спільне діло — будує відомий уже тепер дім на вул. Бартосівни ч. 5, де наша реміснича молодь находить прекрасне приміщення.
Він не тільки член Спортового Товариства "Україна", але, за своєю професією, довголітній секретар "Товариства катехитів", член "Т-ва опіки над вдовами і сиротами по священиках", член виділу матірніх товариств "Просвіта" і "Рідна Школа", а крім цього провідник "Марійської Дружини учениць" у вселюдній школі СС. Василіянок, та з 1935 р. один з головних організаторів будови, на жаль, недокінченої й досі церкви при вул. Потоцького.
З приходом Совєтів о. Бучацький обіймає парохію на Богданівці, а після арештування о. Прийми на Левандівці, обслуговує ці дві парохії одночасно. Хоч має безпосередню нагоду виемігрувати за Сян, не користає з цього, переконаний, що в таку важку хвилину для українського народу, місце священика-громадянина тут, на стійці. Його серце росте на вид братів зза Дніпра, що одним із них несе Боже слово, інших потаємно хрестить, чи вінчає. І знову сіра людина служить сірій масі.
Та раптом, серед цієї місіонерської праці, зовсім ненадійно для всіх друзів, валить о. Бучацького з ніг недуга.
Не хворів довго, якби боячись зайвого клопоту для родини, і скромним зійшов у домовину, як скромний був усе життя.
Догоряв саме торік понурий 22-ий грудня, коли Його нестало. В місті шаліло НКВД, виарештовуючи цвіт української молоді, а в два дні опісля гурт найближчої рідні і знайомих проводив дорогого Покійника на Янівський цвинтар, де спочив Він у спільній могилі з Модестом Сосенком, родичем дружини. Не було навіть клепсидри. І щойно згодом облетіла город вістка, що о. Бучацького вже між нами немає.
Хай же цих декілька, хоч і запізнених, слів стане за грудку землі, що її не могло у свій час кинути українське суспільство на могилу заслуженого Громадянина!
[Львівські вісті]
21.12.1941