Максим МУЛЯР

Минулого тижня на Далекому Сході міг би статися епохальний геополітичний прорив. Президент Росії Володимир Путін під час візиту до Японії мав досить високі шанси нарешті підписати з прем’єр-міністром Сіндзо Абе  російсько-японський мирний договір. Проте курильська проблема вчергове не дозволила цього зробити… на щастя, зокрема й для України.

 

 

Територіальній суперечці навколо островів Курильської гряди вже понад сім десятиліть, вона дісталася у спадок чинним керівникам Росії та Японії як наслідок Другої світової війни.

 

Здавалося б, що тут складного: Москва віддає Токіо спірні острови й, припускаємо, отримує за це щедру грошову компенсацію – всі задоволені. Утім насправді питання знано складніше, бо за час від капітуляції Японії воно встигло нарости нашаруваннями маси інших проблем: національно-амбіційними, історичними, військово-стратегічними, економічними, геополітичними тощо, тощо, тощо.

 

Спробуймо розібратися, про що йдеться конкретно. Передовсім – про групу островів між російським півостровом Камчатка і японським островом Хоккайдо, російський суверенітет над якими оспорює Японія. Отже, на кону гри чотири острови: Шікотан, Хабомаї, Кунашир та Ітуруп. 

 

 

Через невизначений статус цих Курильських островів СРСР у квітні 1952 року відмовився підписати Сан-Францискський мирний договір з Японією. Нині ж проблема ускладнюється тим, що формально укласти між Москвою і Токіо мирний договір – через 71 рік після закінчення Другої світової війни – стане можливо лише після врегулювання цієї територіальної суперечки. 

 

Чотири південних острова Курильської гряди були зайняті радянськими військами в серпні 1945 року. Проте ще Микита Хрущов у так званій Московській декларації, проголошеній 1956 року, пообіцяв, що СРСР готовий передати Японії два острови (Хабомаї і Шикотан), але лише після підписання мирного договору. 

 

Однак тут виникла нова проблема. 1960 року Токіо уклав договір про безпеку зі Вашингтоном. Документ, зокрема, регулював подальше перебування американських збройних сил на японській території і гарантії, які Сполучені Штати надавали Японії у сфері безпеки. Зрозуміло. Що на тлі грядущої карибської кризи Москва, обурена такими діями японців, анулювала свої територіальні зобов'язання щодо них.

 

У такому підвішеному стані проблема Курил і мирного японсько-російського договору перебувала до 2016 року… Хоча ні, окремо треба згадати спробу єльцинського торгу. Була така напівміфічна історія 1992 року. Тоді керівництво новоблагословенної Російської Федерації, під’юджуване суто меркантильними мотивами, таємно запропонувало Японії забрати назад два з чотирьох островів і почати перемовини про долю двох інших. Однак в Токіо такого жарту не зрозуміли й відкинули цей варіант через відсутність гарантій легітимізації.

 

Тепер знову повернемося до 2016-го. Багато міжнародних експертів пророкували, що саме поточний рік увійде в історію як рік, коли остаточно було завершено Другу світову війну. Токіо і Москва вже фактично, на думку аналітиків, вмокнули пера в каламарі, щоб підписати цей епохальний документ. Така впевненість в експертних колах виникла після  того, як в ході зустрічі з Путіним в Сочі в травні 2016 року Абе оголосив про «новий підхід» до вирішення суперечки. Вдаватися в подробиці він, щоправда, тоді не став. А з кіл близьких до японського уряду в пресу просочилася інформація про якусь формулу «два плюс альфа».

 

Згодом стало відомо, що у конкретному вимірі ця загадкова формула мала б означати передачу Москвою Японії суверенітету над двома островами Малої Курильської гряди – все тими ж Шікотан і Хабомаї. А, окрім того, продовження перемовини про долю двох інших, островів – Кунашир і Ітуруп. Після цього, підписання мирного договору стало б справою техніки

 

Власне два інші острови (Кунашир і Ітуруп) і закладалися в цю загадкову «альфу». І щодо них передбачалося створення спільної економічної зони, а то й спільне управління. 

 

Досі спроби знайти компроміс блокувалися націоналістами в обох країнах. Росія вважає, що отримала законні права на Південні Курили за підсумками перемоги в Другій світовій війні. Японські ж націоналісти наполягають на повній передачі суверенітету над своїми кровними північними територіями без жодних проміжних етапів.

 

 

Варто зазначити, що для чинного японського прем’єра Сіндзо Абе курильське питання є далеко не індиферентним. З моменту свого вступу на посаду 2012 року він обіцяв повернути суверенітет над островами. Цю місію він перейняв у спадок від свого батька Сінтаро Абе, котрий перебуваючи на посаді міністра закордонних справ Японії у 1980-х роках вважав своїм пріоритетним завданням повернення островів.  

 

То чому ж саме зараз, видався сприятливий момент для вирішення курильського питання? Адже глобальна напруга досягає свого апогею. За Росією міцно закріпляється статус міжнародної парії. Та ж Японія виступає за санкції проти Москви.

 

Все то воно так, але не слід також забувати, що Японія нині як ніколи шукає майданчиків для інвестицій на тлі нестабільної ситуації в західному світі, спричиненої Brexit’ом і Трампом. Окрім того, Токіо збирає союзників на випадок можливого загострення протистояння з Китаєм. З огляду на розміри країни, політичну вагу в регіоні й збройні сили Росія могла б стати в цьому аспекті дуже помічною для Токіо. Навіть якщо б Росія гарантувала лише свій нейтралітет в разі великого азійського конфлікту – це вже було б серйозним досягненням Токіо.

 

Що стосується інтересу Путіна, то він більш, ніж очевидний. Налагодження взаємин з Японією – це потужний прорив міжнародної ізоляції, це компенсація західних санкцій у сенсі приходу інвестиції і технологій без яких неможливий подальший розвиток російської економіки.

 

Якщо Росії вдасться зіштовхнути зі санаційного шляху вже хоча б Японію, то решта країн «Великої сімки» раніше чи пізніше пересваряться й посипляться як кісточки доміно. Саме тому візит Путіна до Японії  15-16 грудня приховував у собі таку серйозну небезпеку для України.

 

Чому ж за всіх сприятливих обставин оборудка провалилася? Можна припустити таку причину: Путін потрапив у власну ж пастку. Анексувавши Крим й проголосивши цей агресивний політичний акт «святим і богоугодним», чинний російський лідер сам практично закрив собі двері для будь-яких рішень, які призводять до зменшення території Російської Федерації. Тепер «собіратєль зємєль русскіх» може говорити тільки про розширення територій («у Росіі нєт граніц»). Якщо, зрозуміло, російський президент не хоче подальшого погіршення ставлення росіян до себе.

 

Зрештою і японський прем'єр виявив, що простору для гри в нього не більше. Японські праві радикали вимагають від нього негайного повернення всіх чотирьох Курильських островів без жодних компромісів. Однак Кремль чітко дає зрозуміти, що  таке рішення зараз просто неможливо. Таким чином мирний договір на зустрічі Путіна й Абе так і не було підписано. Дива не сталося. Статус же островів залишиться колишнім, і навряд чи його всерйоз ще будуть переглядати найближчим часом. Як мінімум – до президентських виборів в Росії 2018 року. От і добре…

 

19.12.2016