Іринка вернулась зі школи зарум'янена та жива. Не хотіла навіть їсти та безпереривно вговорювала мамі:
— Постарайся, мамочко, для мене чистого паперу. Пані казала, що завтра писатимемо лист до св. Миколая, щоб дарунків приніс. Тільки, щоб папір був гарний, бо то о. Миколай готов образитись і не прийти.
— Добре, Ірцю, — відповіла, вдоволена захопленням донечки, мати. — Та як ти напишеш листа, коли ще писати добре не вмієш?
— Вмію, вже вмію, — запевнювала дівчинка, піднісши задиркувато головку. — Пані ще нам поможе. Найбільше хотіла б я дістати рукавиці. І це вже вмію написати. Ось, поглянь, мамочко.
Дівчинка сперлась на стіл і почала невправними кривульками виписувати слово "рукавиці".
Мати задумалась. Застановлялась, в який спосіб зробити дитині несподіванку на св. Миколая.
На дворі політав сніг, якби застелював шлях милому гостеві, вилеліяному у мріях і снах дітей усього світу. Легенда про св. Миколая зродилась дуже давно та вона вічно жива, вічно захоплює дитячі мрії. Віра у святого дідуся, великого приятеля дітвори, що в найлютішу зиму приїздить із далеких просторів, щоб обдарити дітвору чудовими дарунками, притаманна всім дітям.
Згадаймо, кого не хвилювало чарівне ожидання з запертим віддихом, величної хвилини, коли до простірної кімнати, що в захоронці чи в нижчих клясах народної школи, спочатку влітав чортик, а опісля маєстатично входив білобородий Миколай і найважніше: два ангели з кошем вимріяних дарунків. У якому напруженні ожидав кожний із нас, чи не покличе нас добрий дідусь і не обдарить чудовим дарунком!
Та зі ще більшим ожиданням вичікують діти св. Миколая цього року. Два роки вже не відвідав він їх! Із далеких Сибірських просторів приїздив тільки дід Мороз та привозив тільки зиму і смуток.
— А далеко ще св. Миколай?
— Ні, вже недалеко, — відказують матері дітям. — Уже їде срібними саночками! А на саночках дарунки та тільки для чемних і добрих дітей! Для нечемних лише різку чорт принесе!
Не багаті дарунки цього року у св. Миколая. Воєнний час і йому утруднює працю. Та все ж він прийде! По дволітній розлуці відвідає він знову нашу дітвору. Принесе їй бодай по кілька солодощів. На нього жде нетерпеливо около півтора тисячі дітей у дитячих садках та около чотири тисячі школярів у народних школах.
Увечір 18 грудня ожидатимуть його наші діти у святково прибраних залях садків і шкіл. Ще й виставку підготовлять, пісень навчаться. Як же ж не сповнити надій нашої дітвори та не обдарувати її бодай скромними даруночками? Про це вже від тижня стараються пані з Суспільної Опіки. Подбали вони за всі українські діти, ні одної не залишать без даруночка.
Та багато дітей потребує справді конечних річей. Цей черевичків не має, в того нема панчішок, інша знову дитина без теплої шапочки. А скільки цих річей у декого в поневірці, безкорисно марнується тоді, як неодній дитині могла б добре послужити в цій нелегкій зимі! Може в це свято людської доброти неодин із нас витягне з кута нам непотрібну і призабуту, хоч вартісну, річ, щоб обдарувати нею в саму пору когось із наших найменших. Може до когось із нас промовить цей лист нашої дітвори, для якої доброта святого нехай буде моральною наукою та корисною дійсністю!
От.
