Час середно-европейскій.

Розвідка.

 

Від 1 жовтня с. р. на всїх австрійско-угорских зелїзницях і в телєґрафічних урядах, злучених з ними, введено т. зв. час середно-европейскій. Потреба тої зміни і однакового виміру часу на так значнім просторі, якій займає австрійска монархія, давала що-раз більше чути ся, тим більше, що сусїдна Нїмеччина приняла сю реформу вже від 1 червня с. р. Була она зовсїм природним наслїдком теперішного розвою суспільних відносин, що йдуть в слїд за поступом техніки на поли комунікації, чи то личної, чи служачої до виміни гадок. Нинї на далеку їзду потребуємо лише тілько годин, кілько на се давнїйше потрібно було днїв, а при помочи — искри елєктричної пересилаємо депешу в одній хвили на сотки і тисячі миль. Тим навчили ся ми не лише поспіху але й докладности, а то й педантизму в нашім хіснованю часу. Від сеї докладности залежать різні наші интереси, користи або і страти матеріяльні, а то й саме житє наше. З того вийшла потреба одностайности в численю часу, котра би взаїмні відносини країв і частей світа спровадила мов до спільного знаменника.

 

Однакож обдуманю і введеню сей одностайности в вимірі часу стояли в дорозї довго різні перепони, між иншим засада: "най буде, як бувало" і ті мури китайскі, що віддїляють поодинокі краї і народи межи собою, се привязанє до старих навичок, ся обава, що кожда зміна — се насильство прав природи.

 

Нинї бачимо, що вже в части заведено середно-европейскій час, котрий безперечно мaє свої добрі і практичні сторони. Тому годить ся пізнати реформу, що усуває тілько дотеперішних непорозумінь, недогод, а то й небезпечностей, щоби в данім случаю і ми не цофнулись також перед принятєм єї і в ширших розмірах, т. є. приноровленю єї до житя публичного.

 

Як звістно, до механічного виміру часу уживали люде довгі віки годинників і ґномонів соняшних, прерізної форми і конструкції; а до означеня менших частин часу уживали в потребі т. зв. водних або піскових клєпсидр і т. п. Час, означуваний за помочію соняшних годинників визнано правдивим соняшним часом, а контролею доби такого часу був дворазовий з дня на день перехід сонця через полуденник якогось місця. Коли була погода, то се можна було бачити, а виміривши віддаленє сонця пo-над видокругом давала означити ся також кожда година тої доби. По винаходї годинників з маятниками около половини 13 віку, реґульовано их все після сонця, значить: уставлювано на час правдиво соняшний. Се мусїло часто повтаряти ся, коли зважить ся, що довгість доби такого часу з причини неодностайного руху землї около сонця все зміняє ся, а тим самим зміняє ся і довгість годин. Тому предки наші, держачись правдивого соняшного часу, мусїли свої годинники, хоче би й як правильно они ходили, реґулювати майже з дня на день, на пр. в хвили правдивого полудня, значить: они мусїли свої годинники псувати тими безнастанними поправками, а то, щоби лиш спонукати их ити правильно з сонцем, котре неправильно в роцї посувало ся. Так робили давнїйші астрономи і так робили всї до недавна, бо таки aж до початку нашого віку.

 

Але час пливе одностайно, то може і треба мірити средствами, що рушають ся одностайно. А такою мірою сонце, що посуває ся то скорше, то помалійше по своїй еліптичній дорозї довкола землї, безпосередно не може бути. Отже, щоби сему зарадити, в виду факту, що сонце все таки найбільше прогоже на таку міру часу і з давна давен сю службу сповняло, постановлено неправильність єго руху усунути обчисленєм. В тій цїли принято фікційне, т. зв. середне сонце, котре відбуває свій рух як набправильнїйше з дня на день; кінцї же — сказати-б — річного руху і сонця фікційного і правдивого сходять ся з собою що-до часу як найдокладнїйше. Инакше сказавши, річну дорогу правдивого сонця, подїлену законом природи на нерівні части, а мірену соняшними добами, заступлено нашою, рівною їй що-до часу і подїленою на рівні части, мірені добами або відповідними їй днями, рівними між собою що до довгости. Час, мірений в той спосіб, зве ся середним соняшним часом, доба-ж єго і доба правдивого часу, а також і их части т. є. години, різнять ся між собою що-до своєї довгости. О скілько-ж не годять cя між собою, се показує докладний соняшний годинник, коло котрого виписані поправки, які треба обчислити, щоби з години, відчитаної на нїм, мати годину часу середного, яку показують наші годинники. Поправки ті доходять в падолистї до +16, а в лютім до — 14 мінут; значить: в першім случаю кожда година середного часу [отже на пр. полуднева і північна] єсть о 16 мінут пізнїйша, в другім же случаю о 14 мінут вчаснїйша від такої-ж години правдивого часу.

 

З того бачимо, що дотеперішне наше численє часу, т. є. після середного часу зовсїм не має підстави в самій природї. Се лиш конвенціональне численє; середного часу при обсервації впрост не можна справдити, лише при помочи злученого з обсервацією обчисленя. Тому то від недавна, бо лиш від половини минувшого віку, середного часу зачали уживати анґлійскі астрономи. Помалу введено сей час і до публичного житя. Тут мусимо згадати, що для контролї єго не потребують нинї астрономи обсервувати сонце, лише котру небудь знану звізду; з того одержують годину т. зв. у них часу звіздного, а проче полагоджують рахунком.

 

Крім незгідности з правдивим соняшним часом має середний час, котрий нам нинї з привички здає ся так природний і тривкій, ще одну хибу, дуже діймаючу в нинїшних відносинах комунікаційних. Именно, він зміняє ся від місця до місця, а се з причини денного обороту землї, чи то різної довготи ґеоґрафічної різних місць на земли. Звістно, що в наслїдок того обороту кожда місцевість, що лежить більше на всхід, має час правдивий, отже і середній, вчаснїйшій, і то о 4 мінути в міру, як посуне ся о 1 степень довготи ґеоґрафічної [т. є. о 15 миль ґ., але на рівнику, а що-раз менше, идучи на північ або полудне; напр. в наших ширинах ґеоґрафічних о 9 2/3 миль]. Противно-ж кожда місцевість, що лежить від нас на всхід, має свій час о стілько пізнїйшій, бо тут сходить сонце пізнїйше, а там вчаснїйше, як у нас. Отже напр. коли в Кракові єсть полуднева година середного часу, то у Львові і в Атенах єсть рівночасно 12 г. 16 м. в Москві 1 г. 10 м. і т. и.; на захід же від Кракова єсть в тій-же хвили напр. у Відни що-йно 11 г. 46 м., в Ґрініч 10 г. 40 м., в Чікаґо 4 г. 50 м. рано і т. п. Легко поняти, що різниця в годинах двох місць, взглядом себе лежачих на всхід або захід, може викликати різницю в их датах місячних, а то і в датї року і дня. Так напр. коли в Кракові буде о півночи в пятницю 1 сїчня, новий рік 1892, то рівночасно у Філядельфії буде то ще четвер дня 31 грудня 1891 г. 5 м. 40 по полудни, в Сан Франціско в Каліфорнії г. 2½, по полудни того-ж дня і року і т. п. Коротко сказавши, кожде місце на земли, винявши ті, що лежать на спільнім полуденнику, має свій власний середний час, котрий зве ся середним місцевим часом. Отже єсть час львівскій, краківскій, віденьскій, прагскій і т. п., значить: годинники в тих містах показують в одній і тій самій хвили иншу годину, мінуту або секунду.

 

Що численє після місцевих годинників може бути причиною різних непорозумінь або й нїби то, неконсеквенцій, се легко представити. Напр. одержуємо депешу телєґрафічну скорше, як єї надано. Тут можна сказати: "Що голова, то розум, що годинник, то инша година." Хто сидить постійно на якімсь місци, тому й байдуже таке численє часу; та не так оно дїєсь з тим, хто має зносини зі світом і часто подорожує далеко. Давнїйше, коли почтовий віз був найскоршим средством комунікаційним, то не богато значило чверть або пів години різницї в годинниках, але нинї инші часи. Зелїзниць що-раз більше, а з ними ростуть і интереси межинародні; тому уживанє місцевих часів на тих дорогах, коли чоловік так скоро переносить ся з місця на місце, стало ся неможливим, а навіть небезпечним. Показалось, що конче треба якоїсь одностайности і єї осягне ся хоч в части. Именно введено в зeлїзничиx комунікаціях кождого краю місцевий час єго столицї, або якогось важнїйшого міста, під назвою часу зелїзничого. Час сей був обовязковим у внутрішнім зарядї відповідних зелїзних доріг. Так отже повстав знов зелїзничій час львівскій, прагскій, парискій і т. п.

 

(Конець буде.)

 

[Дѣло, 17.12.1891]

 

(Конець.)

 

Се частинне уреґульованє численя часу не довго відзначало ся своєю практичностію, бо в міру, як повставали нові відноги зелїзних доріг, зростало все число тих часів зелїзничих, різних від себе і від часів місцевих, бо кожде нове товариство зелїзниче думало, що має управляти своєю власностію після вибраного ним часу. Досить згадати, що на пр. в Европі на дорозї з Одеси до Парижа подорожний стрічав 11 різних зелїзничих часів, отже мусїв добре пильнувати ся зі своїм годинником, щоби з тої причини не мати страти і клопоту. Він мусїв сю дорогу відбувати або з олівцем в руцї, щоби таки мати понятє о годинї при так численних єї змінах, або мyсїв свій годинник все реґульовати, щоби згаджав ся з плянами їзди. Гірше ще під тим взглядом було в Сполучених Державах американьских, де аж до 80 років уживали 75 різних часів зелїзничих, так що в кождім більшім містї було их по кілька.

 

Вже для безпечности самого житя людского треба було конче направити ceй стан річи, але нелегка то була справа. Різні проєкти в тій цїли почали являти ся вже від р. 1875, а були они або личні, або збірні, під фірмою різних анкет і конґресів вчених. Першій з них відбув ся в Римі в р. 1883, де, розваживши причини, рішено поручити загальне принятє полуденника ґрінічского (Greenwich) за першій, замість кількох инших, що були до того часу, а місцевого часу ґрінічского за спільний для всїх країв і народів так в наукових потребах, як і в адміністраціях всїх комунікаційних зарядів. Другій такій конґрес відбув ся в Вашинґтонї в р. 1884 на запрошенє Сполучевих Держав; в нїм взяло участь 25 учених відпоручників з різних сторін світа. Тут в засадї потверджено ухвали римского конґресу, але досить холодно, именно що-до введеня того спільного часу, пропонуючи відложенє постанови до р. 1900. Так отже справа відволїкла ся на досить довгій час.

 

Тимчасом практичні Американе не хотїли так довго ждати, а тут і введенє спільного часу не дуже им подобало ся. Щоби отже хоч свому лиху як найскорше зарадити, подїлили они Сполучені Держави враз в Канадою на пять полос, слїдуючих по собі що 15 степенїв ґеоґрафічних, і в тих пяти полосах замість 75 завели лише пять часів зелїзничих, згідних між собою і з часом ґpiнiчcким що-до мінути і секунди. А що-до годин то задержали години відповідні середному полуденникови кождої полоси, числячи від Ґрініч єго довгість ґеоґрафічну. В той спосіб від полоси до полоси зміняє ся там час, котрий назвали нормальним або полосовим, о одну годину; найбільші-ж різницї єго з часами місцевими доходять лише до 80 мінут.

 

Ся реформа в практицї показала ся небавом дуже користною, отже зачали ся там заводити і в публичнім житю. Помалу одно місто за другим почало покидати свій час льокальний, так що нинї всї вже годинники Сполучених Держав і Канади, а не лише зелїзничі, реґулюють ся після часу полосового. За тим прикладом пійшли в Европі наперед Швеція і Норвеґія, де також не лише на залїзницях, але і в домашнім житю уживають часу полосового; часом тим єсть льокальний час полуденника, віддаленого від Ґрініч о одну годину т. є. о 15°.

 

Тепер прийшла і на нас черга ввести у себе річ загально признану за добру, а початок до того вже щасливо зроблено. А як в Австрії до недавна мала ся тая справа, се всїм звістно. Тут уживали перше часу прагского, будапештеньского, львівского, віденьского і т. д. В р. 1874 на прускій взір заведено в зелїзничих зарядах льокальні часи. Однакож переконавши cя о их непрактичности, вже в р. 1876 вернено знов до часів зелїзничих, редукуючи в засадї лише их число до двох, т. є. до часу прагского для західної, а пештеньского для всхідної половини монархії, при чім в практицї лишили ся давнїйші невигоди і непорозуміня.

 

По конґресї вашинґтоньскім, на котрім і Австрія мала свого представителя, прихильника спільного часу, особливо віденьскій астроном Оппольцер зачали письмом і словом пропаґувати введенє того-ж і до руху зелїзничого і до житя щоденного, але заряди зелїзничі, що мали дати до того початок, якось отагали ся. Тогдї то, т. є. в р. 1886, повстала думка прилучити ся до американьского систему полосового і ввести бодай на зелїзницях реформу, в котрій би установлено місцевий час 15-го степеня полудника, лежачого на всхід від Ґрініч, яко основний і обовязуючій всї зелїзницї. І справдї розпорядженєм міністеріяльним введено з днем 1 жовтня с. р. сей час під назвою середно-европейского часу. Придивім ся єму близше.

 

Згадали-сьмо висше, що час той відповідає полудникови, лежачому від Ґрінвіч о 15° на всхід, т. є. він єсть вчаснїйшим о одну цїлу годину від часу ґрінічского, але що до мінут і секунд єму-ж рівний. В Австрії межи пунктами граничними, найдальше висуненими ид всходови і заходови, єсть 17 степенів різницї в довгостях ґеоґрафічних, т. є. 1 година 8 мінут в часї, бо границї ті, числячи від ґрінічского полуденка, сягають від 9½ до 26½° взхідної довгости. На західній граници коло озера Боденьского єсть час льокальний вчаснїйшій від ґрінічского о 38 мінут (т. є. 9½х4), отже, щоби був вчаснїйшій о цїлу годину, то треба єму додати 22 мінути, чи то посунути годинники наперед о 22 мінути. Идучи з-відси ку всходови, різницї між тими часами суть що pаз менші; на пр. в Инсбруцї 14, в Сольногородї 8, в Люблинї 4, в Пpaзї 2 мінути, так що ту на пр. при введеню часу середно-европейского треба було годинники посунути лише о 2 мінути наперед. Перейшовши полуденник 15°, треба вже цофати годинники і то щораз більше в міру віддаленя від него ку всходови; так на пр. у Відни о 6 мінут, в Коморнї о 12, в Будапештї о 16, в Кракові о 20 мінут, у Львові о 36 мінут, найбільше-ж на всхідній граници держави коло Сучави і Кронштадту т. є. о 46 мінут. B той спoсіб найбільші різницї межи часом середно-европейским, а часами місцевими виносять +22 мінути з одної, а 46 мінути з другої сторони; ся послїдна єсть вправдї досить велика, але все-ж вигоднїйша, нїж всї давнїйші, хоч менші різницї часів зелїзничих з льокальними. Нинї, коли подорожний вибере ся на пр. зі Львова і уставить свій годинник на чaс середно-европейскій, то переїде з ним цїлу Австрію і Нїмеччину без оловця в руцї і без посуваня або цофаня годинника, отже не буде мати тілько клопоту і заводу, як до тепер міг мати.

 

Кождий мабуть признасть, що реформа ся дуже пожиточна і згідна з духом поступу і за ню належить ся признанє зарядам зелїзничним. Але тепер і суспільність повинна свій час льокальний змінити на середно-европейскій для добра загалу. А до того часу легко привикнути. Відень, Бяла, Більск, Чернівцї вже завели або заводять у себе середно-европейскій час, а Львів має завести. І коли би всї так завели у себе той час, тогди приїхавши н. пр. до Відня або до Берліна не потребували би ми питати ся, маючи годинник в кишени: котра тут година? За прикладом Австрії і Hїмeччини пійдуть певно і инші держави, а тогди вже один і той сам час будемо мірити одною мірою.

 

[Дѣло, 19.12.1891]

19.12.1891