Василь МАХНО

 

іще кілька днів і зміниться цифра року

можна себе уважати пустельником і пророком

бо зачинив за собою двері і розірвав дружби

бо дописав книжку – бо відпустив бороду

бачу: вітрило моє розпорото

піклуюся про примерзлу в дворику ружу

 

підіб’ємо – пане-брате – як кажуть тепер «бабки»:

плюс – ще існує мова якою можна писати

плюс – що існує світло дім телефон ровер

мінус – твоє «не знаю» перегоріла жарівка

на крилах дрозда брунатна дощівка

як мрія моя – про ферму кактуси і корови

 

мені вистарчає хліба і є молоко пташине

може життя для мене саме таке пошили?

може складаючи слово – лінії на долонях -

їх плавником писали паличкою і кігтем

що тепер вимагати? що мені ще хотіти?

шафран і кориця – сіно солома

 

світяться на деревах такі яскраві ґірлянди

важко що-небудь губити і кого-небудь втрачати

триматися за повітря плавник чи жіночу руку

чекати на зміну року і на солому Різдва

і що з нами – пане-брате? – такі у грудні жнива?

такі мої вірші з тонкими мембранами звуку

 

такі мої статки: писання – погляд з вікна

підстригти на зиму ружу єдина вона і одна

і подзвонити мамі – і слухати про артрит

«ще встигнеш до Нового року?» відповідаю: «ні»

«чого в тебе – сину – голос і дні сумні?»

«нічого – усе в порядку – збитий серцевий ритм»

 

і я повертаюсь на кухню – запарюю чай своїх днів

розклавши прожитий рік виключно із плюсів

вчора сікло снігом – нині прийшли дощі

двері зачинено – ну де я поставив ключ?

вірші пишу під ялинку і під мовчанку твою

і щось я на Миколая обіцяв молодшій дочці

 

17.12.2016