Остання цитадель

Станом на 13 грудня 90 % Алеппо вже перейшло під контроль армії Башара Асада. Ще якийсь день-два — і головна цитадель підтримуваних Заходом сирійських повстанців завалиться. Так Алеппо замість того, щоб стати кісткою в горлянці Кремля, стане ще однією його геополітичною перемогою. 

 

 

Облога Алеппо триває вже два роки, проте саме останні чотири місяці цитадель сирійських повстанців перебуває в надзвичайно щільному кільці оточення. Чверть мільйона людей опинилися без доступу до продуктів харчування, медикаментів, енергоносіїв. Місто перманентно бомбардувала російська й урядова сирійська авіація. При тому цілями атак з повітря ставали переважно цивільні об'єкти: школи, лікарні, житлові будинки.

 

Темпи, якими протягом останніх тижнів озброєна сирійська опозиція здавала армії Асада один житловий квартал за іншим, вражають. Навряд чи хтось сподівався, що її опір урядовим військам так швидко ослабне. Адже лише кілька місяців минуло, відколи загонам повстанців вдалося пробити невеликий пролом в кільці облоги. Тоді здавалося, що їм все-таки вдасться завдати Асадові відчутного удару. Однак все вийшло інакше.

 

Військова тактика Асада — морити повстанців голодом і бомбардувати їх з повітря — виявилася дієвою. Від 27 листопада сирійські збройні сили Башара Асада почали масовану атаку на виснажених блокадою та бомбами захисників Алеппо.

 

ООН, ОБСЄ, Рада Європи, «Велика сімка» тощо не раз вимагали від Башара Асада, щоб той припинив свою жорстоку середньовічну тактику боротьби з повстанцями. Дії сирійських урядових військ та російської авіації явно порушували права людини й усі можливі міжнародні конвенції. Проте вони виявилися ефективними в стратегічному аспекті. 

 

Дев'ятого грудня Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію про становище в Сирії. Її підтримали 122 держави, 13 делеґацій виступили проти і 36 утрималися. Серед тих, хто проголосував проти, — Росія й Іран.

 

В ухваленому документі держави-члени ООН висловили обурення з приводу ескалації насильства в Сирії, а також постійних масштабних порушень міжнародного гуманітарного права та міжнародного законодавства у царині прав людини. В резолюції міститься вимога припинити облогу міст, у тому й Алеппо.

 

Також Генеральна асамблея зажадала надати ООН та її спеціалізованим установам безпечний, постійний і безперешкодний гуманітарний доступ до мешканців обложених міст. Автори резолюції висловилися за якнайшвидше відновлення офіційних переговорів між представниками сирійської влади та опозиції під егідою ООН на основі Женевського комюніке. Також у документі йдеться про необхідність забезпечити притягнення до відповідальності винних у злочинах, скоєних у Сирії, багато з яких можуть бути кваліфіковані як воєнні злочини або злочини проти людяності.

 

Росія, яка, як вже було сказано, не підтримала резолюцію, не мала ні найменшого наміру її виконувати. Так само, як і Башар Асад та його збройні сили. І було дуже наївним сподіватися, що на Кремль, який розуміє лише мову сили, вплинуть якісь декларації, резолюції та заклики.

 

Ще три роки тому Захід мав можливість раз і назавжди вирішити проблему Асада. Військова коаліція під проводом Сполучених Штатів готувалася втрутитись у збройний конфлікт в країні, скориставшись як приводом фактом застосування урядовими військами зброї масового знищення проти власних громадян. Йдеться про хімічну зброю. Проте в Барака Обами в останню мить, що називається, здригнулася рука. Вашинґтон піддався на вмовляння Москви й відмовився від силового вирішення конфлікту. Шанс було втрачено.

 

Відтоді й донині Західні політики раз у раз повторюють, мов мантру, фразу: «Конфлікт у Сирії не можна вирішити військовим шляхом». Проте російський президент Володимир Путін і його сирійський колеґа Башар Асад, а також їхні іранські й ліванські союзниками дотримуються цілком протилежної думки. Вони провадять перемовини із західною коаліцією тільки для окозамилювання. А тим часом методично винищують захисників Алеппо, не маючи пощади й до мирних мешканців міста. Для них важливі тільки військова перемога і повалення противника.

 

Важливо зазначити, що алеппівською атакою Путін і Асад зайвий раз довели, що для них знищення прозахідної опозиції в Сирії на кілька порядків важливіше за постійно й гучно декларовану боротьбу проти терористичної організації «Ісламська держава». Адже для того, щоб заволодіти цитаделлю поміркованих повстанців, вони стягнули до міста збройні сили з інших реґіонів, оголивши в такий спосіб фронт проти ІДІЛ. Джихадисти ж негайно цим скористалися і здобули дуже знакову перемогу — вдруге захопили Пальміру.

 

Ще якихось півроку тому Путін і Асад з помпою заявляли про «визволення» леґендарного міста Пальміри від бойовиків «Ісламської держави». З такої нагоди в місті було влаштовано пишні урочистості та святковий концерт, у якому взяв участь друг, кум і фінансовий довірений кремлівського шефа — віолончеліст Сергій Ролдугін. Він зіграв на майданчику стародавнього амфітеатру Пальміри разом із симфонічним оркестром Маріїнського театру під орудою дириґента й художнього керівника Валерія Гергієва — теж близького друга та шанувальника Володимира Путіна.

 

І все ж Кремль погодився піти на такий шалений ризик репутаційних втрат заради захоплення Алеппо. Чому, адже з втратою міста боротьба прозахідних повстанців аж ніяк не припиниться? Райони, в які відступлять повстанці, залишаться під їхнім контролем і після вигнання з Алеппо. Наприклад, озброєні бійці шукають притулок у провінції Ідліб недалеко від кордону з Туреччиною, де вони можуть почуватися порівняно вбезпеченими, допоки турецька армія активно діє на сирійській території. Звідти вони зможуть навіть продовжити наступ на позиції Асада в тому ж таки Алеппо й Латакії. 

 

Воно то так, боротьба триватиме, але змістяться певні політико-стратегічні пріоритети. Втрата Алеппо великою мірою послабить навіть не так боєздатність підтримуваних заходом повстанців, як їхні позиції на міжнародній арені. Адже у боротьбі з режимом Асада в Ідлібі першу скрипку грають уже набагато радикальніші ісламістські угруповання, на кшталт «Ахрар аш-Шам» і «Джебхат Фатх аш-Шам» (колишня назва — «Фронт ан-Нусра»). І якщо раніше західні союзники хай і не надто охоче, та все ж знаходили консенсус щодо підтримки поміркованої опозиції, то тепер арґументи у прихильників підтримки виявляться куди слабшими.

 

Як ми вже згадували, Сполучені Штати за президентства Барака Обами навідріз відмовлялися від здійснення наземної операції в Сирії за підтримки коаліціянтів. Тепер сирійське питання залежатиме тільки від того, чи досить рішучими виявляться «яструби» в новій команді Дональда Трампа, щоб зважитися на повалення режиму Башара Асада.  

13.12.2016