Божена Городницька

Днями Перший академічний український театр для дітей та юнацтва офіційно змінив свою назву на лаконічне «Перший театр», (хоч може комусь це видасться і  нескромним) та презентував результат кількарічної праці над ребрендингом, а саме – новий логотип та інші візуально-стилістичні елементи.  За словами дирекції театру, останні роки театр докорінного змінюється зсередини, і автоматично зміни внутрішні тягнуть за собою зміни зовнішні...

 

 

– Ми назвали театр так, яким він по суті і є (21 березня 1921 у Харков  відкрили «Театр казки», який започаткував новий вид театрального мистецтва, що досі не мав аналогів у світовій практиці – театр для наймолодших глядачів – Б. Г.),  – пояснює директор і художній керівник театру Юрій Мисак. Радянського союзу вже немає майже тридцять років, театр майже тридцять років носить назву Перший укранський театр для дітей та юнацтва, а його й досі за звичкою називають лайливим для мене словом «ТЮГ». В гіршому випадку нас називають ТЮЗ-ом, театром Горького або театром на Горького.  Уже й вулиці такої давно нема, й театр останні роки є не лише театром для дітей та юнацтва, а цієї радянської абревіатури ніяк не позбутися. Тому й назву ми шукали довго, щоб була нам близька, перебирали варіанти, але нічого не приживалося... Знайшовши нарешті «Перший театр», ми не акцентуємо на своїй першості.  Першість добра у спорті, в мистецтві – це поняття відносне.  Ми забрали слова «для дітей та юнацтва», але залишаємося при цьому для дітей  і юнацтва, а також і для дорослих. Нова назва нас не обмежує.  Є безліч людей, для яких наш театр став справді першим. Наприклад, Роман Віктюк, Ярослав Федоришин, багато заньківчан, величезна кількість акторів театру ім. І. Франка та й артистів по всій Україні. Словом, Перший театр – це той театр, в який приходять вперше, бо ми ще й готуємо глядачів для інших театрів....

 

 

Щодо логотипу, то, за словами головного художника театру Дарії Зав’ялової, за останні два роки їй довелося переглянути десятки пропозицій від десятка дизайнерів. Та, на жаль, більшість з них були поза контекстом театру, а часто просто обмежувалися зображенням масок, прожекторів, завіс, що було яскравим свідченням, наскільки поверховим є поняття театру.  Врешті зупинилися на пропозиції Богдана Поліщука – театрального художника, який працював, зокрема,  над виставами «Лісова пісня»  Театру ім. Л. Курбаса та «Зерносховище» тепер уже Першого театру.

 

– Моя ідея дуже проста і читабельна, – тлумачить Богдан. – Логотип має бути таким, щоб будь-хто міг накреслити його олівцем, крейдою на стіні, щоб це був знак, який впізнаватиметься, а не щось зарозуміле.  В основі моєї ідеї, якщо прив’язуватися до назви – дві літери: «П» і «Т».  З іншого боку, це  певне дзеркало сцени з штанкхетами, софітами, завісою тощо. А ще театр повинен мати обличчя, але яке? У моєму розумінні українське, козацьке... Тому й оселедець, який є рухливим, показує напрямок. Тобто, логотип доволі простий, але водночас багатоплановий.  Після створення логотипу почалася робота над візуально-стильовими елементами: шрифтами для назви і афіші, кольорами... Зупинилися на трьох основних кольорах: помаранчевий – життєствердний, оливковий зелений – колір розвитку, і теракотовий, який відсилає до античного театру,  а водночас, до традиційної в Україні охри. Працюючи над цим, я намагався поєднати кілька глобальних напрямків: етнографічні мотиви – дерево життя, конструктивний підхід у шрифті і розташуванні елементів, та трохи додати щось від себе. Довгі дискуії тривали щодо гілки дерева. Для себе я це пояснював так, що у Львові немає метро, тож люди не звикли до карт метрополітену, де вказується напрямок руху і зупинки. А у нас є рух  до станціїї «Театральна», до Гнатюка, 11, і у нас  є зупинки – перші емоції, перше слово, перші кроки, а все разом – це Перший театр.

 

 

Першою прем’єрою у ребрендованому театрі стала дитяча вистава «Веселі піратські історії» режисера Євгена Чистоклетова. Пригода піратської зграйки, на борту якої з’являється принцеса. І це зовсім не той випадок, коли «жінка на кораблі – чекай нещастя».  Навпаки, це весела вистава на дві дії про дружбу, вірність, морську романтику...  

 

– Піратська тема – це окремий жанр, – розповідає Євген Чистоклєтов. – У перекладі на театральну мову – театральне хуліганство, знову ж таки – свобода, пародія  і акторська імпровізація. Мені цього періодично хочеться, і ось відчув, що це може бути сучасним. А вже коли виникла тема-жанр, одразу стало зрозуміло, яку музику добирати. З текстом теж було не дуже складно: перечитав дитячі книжки про піратів, зробив з них невеличкий мікс і склав свій сюжет. До того ж, писав, знаючи, хто з акторів буде задіяний. Маю досвід написання текстів для своїх вистав, в тому числі й дитячих. Скажу більше, честь брати участь у дитячих виставах, як у ролі актора, так і режисера, супроводжує мене протягом усього творчого шляху. Тому з дитячим репертуаром жодних проблем – тільки радість!

 

 

...Керує судном Капітан Хук Залізна Рука, досвідчений пірат – Ігор Гулюк. Яскравий і виразний, впізнаваний, як у дитячих, так і у дорослих виставах театру, він цього разу зовсім розчарував акторською роботою. Не повелися на його загравання з аудиторією і дітлахи, а їх, як відомо, не обдуриш... На цьому, зрештою, діалог із публікою за сценарієм і скінчився. Далі дійство розгорталося безпосередньо на сцені поміж трьох бешкетників – Довгий Бен (Василь Баліцький), Акуляче Око (Дмитро Бартков), Малюк Плюх (Богдан Балко) та Безжалісною Бонні (Ірина Занік). До слова, хлопці сповнені енергії і винахідливості, як годиться піратам, розкуті і впевнені,  легко завойовували увагу малих глядачів, максимально викладаючись у своїй грі.  Особливо Богдан Балко, який не раз зривав бурхливі брава за неочікувані витівки на сцені та... «нижній брейк».

 

Зрештою, хореографія балетмейстра Нінель Збєрі вартує окремої уваги, адже певною мірою піратський брейк-денс став рятівним колом для вистави... А режисер Євген Чистоклєтов, як завжди, потішив нетривіальною добіркою музичного ряду, цього разу ставлячи акцент на класику у сучасному аранжуванні з елементами хіп-хопу. Хороша ідея з освітнім елементом, що не кажіть. Шкода лише, що уся ця хіп-хоп піратська тусовка відбувається у не надто цікавих декораціях. Окрім того, що елементи сценографії (до речі, так само, як і у виставі «Чєрєвічкі») зроблені досить неоковирно, без любові до матеріалу, то й візуальна частина загалом, враз з костюмами, на жаль, не може похвалитися оригінальною стилістичною задумкою чи то пак ефектною художньою концепцією...

 

 

PS. Презентуючи новий логотип театру, дирекція не раз наголошувала, що це початок нового етапу у театрі. Мовляв, закінчився певний період, сформувалася трупа, основу якої складають молоді, талановиті і вже впізнавані актори, випрацьоване конструктивне бачення, яким повинен бути театр, його репертуар і напрямок подальшої праці. Так, очевидно, зміни є. Інакше на них не реагували б, а громада не розділилася у поглядах: комусь подобається нова назва, але не подобається логотип, комусь навпаки, іншим не подобається нічого, або ж подобається все й одразу. Зрештою, на колір і смак, як то кажуть... Важливо, що театр відважився на зміни. Принаймні зовнішні. Бо хоч про зміни внутрішні й говорять уже кілька років, та півпорожня зала на прем’єрі,  у вихідний день, на дитячу виставу – свідчить про необхідність все ж переглянути кадрову політику адміністративного корпусу.   

12.12.2016