Львів, 11 грудня
В ночі з вівтірка на середу в епідемічному шпиталі при вул. Пекарській померла від висипного тифу загальновідома українська громадянка, Ольга Ціпановська. Ця сумна вістка пробігла в середу вранці українським Львовом і глибоко порушила кожне, без вийнятку, українське серце. Нема вже між нами людини, яка скрізь і завжди розсіяла довкола себе оптимізм і віру в майбутнє, що для кожного мала добре слово і помічну руку, що йшла з теплим словом і допомогою всюди, де цього було треба. Померла на громадській стійці, піклуючись полоненими і тифозними безпритульними дітьми зі Сходу.
Ольга Ціпановська вродилася в сім’ї іженера зі старого священничого роду. Обдарована з природи і дуже пильна, здобула найкращу на ті часи освіту, вчительську і музичну. Покінчила вчительську семінарію в Перемишлі, склала виділові іспити з усіх трьох груп предметів та державний іспит гри на фортепіяні у Львові. Як вчителька, не мала собі рівної у викладах педагогії і методики: ці предмети не тільки знала, але й розуміла та відчувала глибоко. Як піяністка була доброю інтерпретаторкою Шопена і Лисенка, в якого домі у Києві грала колись його твори та добула собі признання автора.
А все ж, найглибше виживалася, найбільші вартості свого незрівняного голубиного серця вкладала у свою громадську діяльність. Віддавалася цій діяльності з ранньої молодості аж до останніх днів. В Перемишлі оснувала кооперативу "Труд" і вела у ній кравецькі курси, що мали й велике загальновиховне значення. Впродовж довгих десятиліть вела працю в жіночій громаді, а потім в Союзі Українок в Перемишлі. Їздила по селах, організувала і люструвала кружки СУ, а коли, спенсіонована, перенеслася до Львова, станула до праці в Союзі Українок, організуючи доріст; молодь була її надією. У Львові, як і в Перемишлі, брала жваву участь у музичному житті, в "Бояні" підтримувала хор своїм завжди ще свіжим альтом і своїм співацьким ентузіязмом.
Ще в часі першої світової війни була одним з найбільш діяльних членів Комітету допомоги раненому воякові.
А при всьому цьому, Ольга Ціпановська мала й великі родинні обов'язки, великий родинний сентимент: коли сестра її, дружина посла д-ра Стахури, важко захворіла легенями, вона їздила разом з нею по заграничних курортах, а похоронивши сестру в Давос, перебрала на себе виховання її п'ятеро дрібних дітей. Ці діти стали її за власні.
Та яка б велика і різноманітна не була діяльність Ольги Ціпановської, найбільше серця, часу і сил віддавала вона дітям братів зі Сходу. За Її спонукою повстав у Перемишлі допомоговнй комітет "Брат братові", якого вона й була душею, у повному значенні слова. Скільки заходів, листів, ходження по установах і урядах коштувало Її, щоб примістити в якійнебуть школі, бурсі, чи в приватному українському домі дітей в таборі Каліша чи Ченстохови, з вбогих емігрантських домівок Варшави чи Львова! Акція будови для цих дітей захисту ім. С. Петлюри в Перемишлі спочивала теж великою мірою на Її плечах.
Найглибший, найтепліший куток свого чулого великого серця віддавала Вона дітям Наддніпрянщини — і від цього й померла. Піклуючись беззахисними дітьми зі східних областей, заразилася від них тифом. Діти, яких вона примістила в шпиталі — видужали. Вона померла.
Вічна пам'ять прекрасній Людині, Великій Громадянці, зразковій вчительці — Ользі Ціпановській!
[Львівські вісті]
11.12.1941