Повернення до «неандертальської ери»

Дуже ймовірно, що найсерйознішою проблемою, з якою стикається планета в ХХІ ст., є надмірне зростання популяції людей. Це те, що більшість, стурбована — як казав Макіавеллі — своєю безпосередньою дійсністю, заледве усвідомлює

 

 

Ми, шанувальники англосаксонської культури, не маємо підстав для гарного настрою. Після Брекзиту електоральна перемога Дональда Трампа (хай би якою сумнівною вона була) показує нам, що в колисках демократії і парламентаризму внутрішня реакція взяла гору над голосом розуму. Як відомо, в середині ХІХ ст. у Німеччині, поблизу Дюссельдорфа, в долині Неандерталь було виявлено людські останки, які відрізнялися від останків звичайного Homo sapiens. Неандертальці були sapiens, але менше. Їхній мозок був трохи меншим і загалом вони мали дещо мавпячі риси. Вони жили в Європі, співіснували із sapiens sapiens, але вимерли з малозрозумілих причин, які, можливо, були пов'язані з їхнім нижчим інтелектом. Їхня відсутність, без сумніву, стала полегшенням, але пізніше виявилося, що перед зникненням деякі неандертальці спарувалися з sapiens sapiens і тому багато з нас мають деякі гени неандертальців. Спадає на думку, що, може, цей тріумф англосаксонського популізму пов'язаний з генетичним стрибком назад.

 

Це правда, що в Сполучених Штатах і Об'єднаному Королівстві голоси на користь сторони, що перемогла, надійшли від менш освічених та урбанізованих прошарків населення; що Трамп під час кампанії проголошував те, що подобалося малоосвіченим людям, і що Майкл Ґоув, консерватор і прихильник Брекзиту, сказав незадовго перед референдумом, що люди вже стомилися від експертів. І фактично в обох країнах більш розумна преса, зокрема паперова, об'єдналася супроти популістського вибору. Ці непризвичаєні мислити виборці нагадують нам фразу Макіавеллі: «Люди є настільки простими і завислими у сьогоденні, що той, хто хоче їх обманути, завжди знайде когось, хто дасть себе обманути».

 

Гірке зауваження дуже розчарованого мислителя XVI ст. підтвердилося ще раз через п'ять століть. Бо низка брехень, що їх видали популісти, які перемогли на обох берегах Атлантики, змушує нас думати про Ґеббельса: брехня, повторена тисячу разів, стає правдою. Чи постправдою. Запитайте про це в усяких націоналістів. І ці постправди, доречно повторені (що Обама не є американцем, що всі мексиканці є ґвалтівниками і вбивцями, що торгівля нам шкодить, що Європа нас обкрадає — чи Іспанія нас обкрадає — тощо), стали потужною електоральною зброєю в англосаксонському світі, у французькому і, звісно, каталонському та баскському, де так легко обманути неандертальців.

 

З огляду на цю тривожну ситуацію відразу постає два питання. Перше: чим зумовлене це електоральне вороття, це повернення виборців до неандертальства? Друге: чи може цей внутрішній ірраціоналізм поширитися на інші розвинуті країни, насамперед у Європі? На друге питання є відповідь, яка складається з двох частин. Те, що в Європі існують популістські партії, готові прийти до влади, брешучи направо і наліво, є безперечним. У Греції «Сіріза» вже півтора року перебуває при владі, ковтаючи свої брехні одна за одною. Це підірвало її авторитет там, але не виглядає, що в решті Європи це вплинуло на тих, хто голосує за популістів. Тому — і це друга частина відповіді — дуже можливо, що популізм здобуде перемогу в таких країнах, як Франція, Голландія та Італія, і партії такого сорту вже є при владі в Польщі та Угорщині. Тож ситуація страшенно тривожна, і це приводить нас до першого питання: чим зумовлений розквіт популізму? Єдиний-бо спосіб вирішити проблему — це вивчити її причини.

 

Вибух популізму приписують Великій рецесії. Це є правдою лише частково, тому що немає рецесії, яка тривала б 10 років. І Сполучені Штати, і Об'єднане Королівство, з найнижчим рівнем безробіття, вже давно залишили позаду рецесію, хоча залишилися її наслідки, які багато важили у бунті виборців і посприяли електоральному неандертальству. Але є конкретний фактор, який був вирішальним в обидвох країнах та який і далі багато важить у розквіті європейського популізму: імміґрація. Трампова обіцянка (звісно, брехлива) звести мур на кордоні з Мексикою була вирішальною в його перемозі. Обіцянка Бориса Джонсона і Найджела Фараджа, які запевняли, що Брекзит покладе край в'їздові чужоземних працівників, була такою ж ефективною для перемоги у Великій Британії ворогів Європейської Унії. Щось подібне пропонують популісти у Франції, Німеччині, Голландії, Данії тощо. В Угорщині уряд Віктора Орбана вирізняється своїм радикальним націоналізмом і лобовою протидією імміґрації. Лише в Південній Європі ксенофобський елемент популізму є не таким сильним, хоча демографічний тиск у Середземномор'ї сягає страхітливих вимірів.

 

Дуже ймовірно, що найсерйознішою проблемою, з якою стикається планета в ХХІ ст., є надмірне зростання популяції людей. Це те, що більшість, стурбована — як казав Макіавеллі — своєю безпосередньою дійсністю, заледве усвідомлює. Починаючи з промислової революції наприкінці XVIII ст., популяція людей невпинно зростала. Якщо в 1800 р. на Землі було 900 млн. людей, то через 100 років це число подвоїлося, а протягом ХХ ст. подвоїлося ще кілька разів, тож нині кількість людей на Землі становить близько 7,5 млрд. І вона зростає далі; попри те, що темп росту трохи зменшився, найімовірніше — коли не буде зроблено жодних радикальних дій, щоб обмежити ріст населення Землі — наприкінці цього століття нас стане 10 млрд. Якщо нинішні цифри вже становлять серйозну небезпеку для цілісності планети, то додаткові 2,5 млрд. (загальна кількість мешканців у 1950 р.) могли б створити неймовірне напруження. Тому що ми немовби перебуваємо в каюті братів Марксів: щоразу заходить більше людей, але простір не збільшується.

 

Ще гіршим, ніж цифри, є їх географічний розподіл. Помірні пояси дуже заповнені, але їхнє населення не зростає. Найбільше непокоїть те, що саме в бідних, екваторіальних країнах — Африка і Близький Схід — населення зростає найбільше. Звідси й масова еміґрація, мільйони, готові важити своєю головою, аби покинути рідну землю і добутися до багатих країн, щоб працювати за платню, яка є мізерною в багатій країні, але розкішною в країні походження. Звідси й ненависть до Заходу багатьох мешканців цих країн (ІДІЛ, Аль-Каїда, Боко Харам…), які воліють повернутися до середньовіччя, аніж прийняти зверхність християнської цивілізації. Це неандертальство економічної відсталості. Японія зробила навпаки, і нині, попри всі свої проблеми, є однією з найрозвинутіших країн.

 

Демографічна бомба в третьому світі ділить планету глибокою розколиною між багатими і бідними країнами. Вирішення полягає не в спорудженні мурів і колючому дроті, які лише посилять цей поділ. Рішення полягає в тому, щоб взятися за причину цієї проблеми: перенаселеність найбільш відсталих країн. Це відповідальність решти світу — боротися за те, щоб ці країни економічно проґресували і демографічно стабілізувалися. Потрібно більше освіти (у тому й сексуальної) і менше озброєння, більше торгівлі й більше робочих місць in situ. Не будьмо короткозорими, як сучасники Макіавеллі, — думаймо планетарно, тому що у нас лише одна планета і долі людства міцно переплетені, усі ми пливемо в одному човні. Не пробуймо замикатися в наших маленьких фортецях й іґнорувати проблеми наших ближніх. Не ховаймо голову, як страус із приказки. Не вертаймося в неандертальську еру.

 

Ґабріель Тортелья, історик та економіст


Gabriel Tortella
Regreso a la 'era neandertal'

El Mundo, 02/12/2016 
Зреферувала Галина Грабовська

 

 

12.12.2016