Віталій ПОНОМАРЬОВ

 

Сорок років тому ми з моїм братом Сергієм були виключені з комсомолу із шикарним формулюванням: «За аполітичну та аморальну поведінку, не гідну звання радянського студента». На комсомольських зборах із розгляду нашої «персональної справи» однокурсники пригадали нам усі наші провини за п’ять років спільного навчання.

 

– Ось він, – показав на Сергія комсорг групи, – говорив мені, що вони з братом дивляться американські фільми.

 

– Справді, ми іноді ходимо в кіно, – підтвердив Сергій.

 

Комсорг курсу вимахував викраденим колись у мене папірцем (а я ж його так тоді шукав!), на який я переписав останні слова марення героя роману Ернеста Гемінґвея: «Нам би лише переправитися через ріку, і ми перепочинемо – там, за рікою, у затінку дерев»:

 

– Це твій почерк? Якщо не зізнаєшся, передамо на експертизу.

 

– Так, це я переписав.

 

– Готуєте втечу за кордон? Про яку ріку тут ідеться – про Тису чи Західний Буг?

 

– Про Міссісіпі.

 

– То це їхня шифровка до Центру! – здогадався парторг курсу.

 

– Я бачив, – пригадав один студент, – як вони обидва на військовій кафедрі під час «години самопідготовки» переписували щось англійською мовою.

 

– Я ж казав, що це шифровка! – зрадів парторг. – Писали не російською, щоб ніхто не зміг прочитати.

 

– Це було лібретто опери «Ісус Христос – суперзірка», – згадав я. – Тоді я саме переписував сцену «Розіпни його!».

 

– То ти не віруєш у те, що бога нема? – здивувався інший студент. – А що це за опера?

 

– Це нова рок-опера, її нещодавно поставили на Бродвеї у Нью-Йорку.

 

– Який жах! – зойкнула студентка на передній парті.

 

– На літніх канікулах, – сказав ще один студент, – наш факультетський будзагін будував корівник у радгоспі у Кустанайській області. А що тоді робили ви?

 

– Мандрували Південним берегом Криму від Місхора до Морського, – відповів брат.

 

– Я працював, а ви купались в морі? – обурився той студент. – Плейбоям не місце в комсомолі!

 

– Я підтримую попереднього промовця, – сказала інша студентка, – і не тільки тому, що він мій чоловік. Я підтримую його як комуністка комуніста.

 

– Та я знаю: вони збираються втекти на своїй яхті до Туреччини! – вигукнув секретар комсомольського бюро факультету.

 

– На спортивному швертботі без балласту і рубки йти через Чорне море? – здивувався я. – Та ж на ньому не можна виходити навіть у Кременчуцьке водосховище!

 

– Не переживай, – заспокоїв мене секретар, – захочеш – утечеш і на «Кон-Тікі»!

 

– А я би вас обох розстріляв, – підсумував те товариське обговорення ще один наш однокурсник.

 

Проте часи вже були веґетаріанські, тож нас лише виключили з університету – за півроку до захисту дипломів. Наказ про це видав проректор, який за сумісництвом викладав історію КПСС і на кожній лекції скрикував: «І Ленін дав бій!».

 

– Я би відправив вас на Донбас у копальні рубати вугіллячко, – зізнався він нам із посмішкою.

 

Ми захистили дипломи через півтора року, відновившись уже на заочному відділенні. Проректор наприкінці «перестройки» почав замість історії КПСС викладати історію України, найактивніші учасники тих комсомольських зборів урешті-решт захистили дисертації і, мабуть, досі викладають в університетах, а один із них навіть став заступником міністра.

 

А ми так і не збудували «Кон-Тікі».

 

 

11.12.2016