Гімназіоманія

Життєві мигунці

Пані Михасева, купчиха "першої гільдії" з площі Теодора і пані Василева, власниця реальності на горішнім Личакові зустрілися "оказійно" за Личаківською рогачкою при виконуванні своїх "професійних обов'язків. А саме, пані Михасева купувала годовану гуску для прилюдного вжитку, общупуючи її від хвоста до голови для провірення відсотка гусячого смальцю, а пані Василева продавала солодку капусту по максимальній ціні помноженій через п’ять.

Несподівана зустріч (обі не бачилися вже цілий тиждень) викликала хвилю бурхливої радості обох кум та повінь роздзвонених, як різдвяна сигнатурка слів.

— Кохана пані Михасьова, копу літ вас не бачила, що доброго коло вас чувати? Чого ж ви така не при собі.

— Ех, пані, клопоти та й тільки. Та дивіться за таку дурну гуску хоче баба 25 золотих, а кілько я можу заробити. Гуси подорожіли, а моєї Люськи не хочуть до гімназії прийняти. Беріть, бабо, гроші і не торгуйтеся.

— Що ви не кажете? Така файна дівчина, їй як раз гімназія пасувала би.

— Та то прошу вас, кохана пані Васильова, дівчина едукована, ходила на курс танців, співала на концерті, а як деклямувала за большевиків на першого мая, то, сплакаламся мов на Великдень. І такої дівчини не прийняли. Ну, ґаздине, дам вам п'ятнадцять і пів, та й робім інтерес. Ще пачку махорки для вашого додам.

— Пані Михасьова, а не пробували ви так гусочку занести. Знаєте, така гуска може часом більше зробити, як наймудріший екзамен.

— Ей та пробувалам вже. Та де, не помагає. Ще ображуються. А найгірше мене злостить, що тоту Михаліну Грисички з Жовківського прийняли. Подумайте собі: такий штурпак! Беріть за гуску двадцять і йдіть з Богом, бо поліцая тільки не видно. А тоді ні я гуски, ні ви грошей не побачите. Але я, пані Васильова, на своїм поставлю. А що ви з вашим Тоськом робите?

— Солодку капусту маю, по три злоті головка. За дорого? Купчиха на здохлу рибу. Максимальної ціни наїджтеся, як вам не рехт, і коліном закусіть. Ляфіринда з писком як ведро. Мене страшити буде! Я вже одну настрашила і два місяці на Піярів лежала. Та я свого Тоська також до гімназії хотілам дати, але не прийняли.

— Не прийняли кажете? А що ж він тепер робить.

— Та во післалам го на село. Може привезе сала та заробить бодай собі на цигара. Не прийняли, то ні. Обійдеться. Я пані тим так не гризлася, як ви. Але найгірше мене розлостило, що такий панок, який окулярів не може на носі втримати, казав мені мого Тоська до ремісничої школи записати. Каже: майстром добрим буде, в люди вийде, маєток зробить. Тьфу, на його голову. То я буду чекати, аж він з їх школи майстром буде. Та Тосько, пані кохана, має голову до інтересів по мені. I за місяць він на салі більше заробить, як той панок з сухотами в носі за цілий рік.

— О, ооо! Як бим сама говорила! А ви гадаєте, що мене не намовляли? Не казали мені Люськи до кравецьчої школи дати? І то аж на три роки. Як до якоїсь академії. Дурну спідничину вшити, то я маю свою здібну дитину на три роки до якоїсь школи на термін пхати. Я їм, дорогенька моя, нацабанила. Маєте, ґаздине, ще злотого і йдіть собі додому, бабо, більше не дам. Гуска моя, а як вам не подобається, то кличте собі поліцію, жандармів, кого хочете. Але я пані Васильова ще не піддамся. Люська кравчинею не буде, хоч бим мала зі шкіри вилізти. Ну ґаздине, бувайте здорові. Маєте дітей? А куди післалисьте сина? До гімназії? О, видите пані Васильова. І така проста баба посилає сина до гімназії.

— А, цілуйручки, пані радникова! Як здоров'ячко? А діточки?

— Дякую пані Михасева. По чому гусочка? Я хотіла записати доньцю до гімназії і подумайте собі не прийняли. Тої докторової Синенької прийняли, а моєї не прийняли. Але я на своїм поставлю.

— А певне, жи треба на своїм поставити. Тепер чоловік мусить триматися. Купіть пані добродійко гусочку. Годована як пацятко! О, подуйте тут коло хвостика. Бачите, який товщ. А я також свою Люську на злість Грисичці таки втриню до гімназії. Як її кривописка буде студенткою, то моя мусить також вийти на паню. Стати мене на те. Гусочка коштує тридцять п’ять злотих, дешево як борщ. Майже за півдурно!

______________

І всі одностайним фронтом стали. Пані Михасьова на злість Грисичці, пані радникова на злість пані докторовій, а Іваниха на злість Петрисі рішили силоміць своїх дітей до гімназії пхати. Збіговище в гімназії зробили.

А Кравецька школа жде на нових питомців.

[Львівські вісті]