Михайло Цьомик

 

Це стає проблемою. Ні, загроза давня, її метастази раз по раз розколюють планету, і вакцини поки не видно на обрії. Проте темпи мутації в Україні подекуди викликають вже навіть не занепокоєння — розпач.

 

Теорії змови, кивання на загребущих ліберальних буржуїв, бюрократична павутина, яка не дає повернути колишню браву славу. Навіть: «країна для країнців»… Це все не про нас. Ми вже це проходили, набили ґуль і, виглядає, хоча б частково засвоїли урок. Проте з такими гаслами успішно вироджуються Брексітами, стають президентами США та зміцнюють свою потенцію «на Сході».

 

Звісно, не бракує вило-сердечного популізму і на Вкраїні. Патріотично приправлений, він навіть дає непогані виборчі рейтинґи. Але є (хочеться вірити, є) одна вагома противага — суспільна іронія над цією клоунадою. Гумор і сатира — приклади високого інтелектуального рівня, який потребує тверезого мислення, аналізу та психологічної рівноваги. Конче потрібні властивості під щоденним інформаційним та військовим пресинґом. Може, саме завдяки їм ми встояли. Якими б, на перший погляд, не видавалися парадоксальними чи смішними такі передумови (іронію відчуваєте?).

 

Проте, де тонко — там і рветься. І, оминувши провалля, куди попадали заможні країни Заходу із давніми традиціями демократії, нас може погубити наш автентичний вірус.

 

Зрозуміло, що будувати країну під час війни важко, а робити це під реваншистськими ударами — небезпечно. Отримувати поразки боляче. Страхи, які неспроста поширюють кремлівські тролі, мають об'єктивні передумови. Зневіра породжує недовіру. І тут вже черпає свою наснагу пропаґанда, брехня чи постправда, як її зараз модно називати за Оксфордським словником. Але найгірше — їх дітище — українці нацьковані одні на одних.

 

Мілітаризоване суспільство з таким рівнем неоднорідності — «бочка» в тротиловому еквіваленті. Важко зберігати рівновагу, коли не знаєш, хто є хто. Не знаєш, на кого можна опертися. Але! Мабуть, цього слід повчитися в наших воїнів — часом мусиш опиратися, інакше точно загинеш. Придивлятися, аналізувати, іноді йти на компроміси, але робити спільну справу.

 

#Зрада натомість позбавляє майбутнього. Комічний мем, який вже кілька років як фірмовий для України, схоже, став більш нищівним, ніж ідентифікована зовнішня аґресія. Українська #зрада — добірний сорт руйнівного популізму. Тут зібрано все: злість, жовч, артикульована жага кривавої сатисфакції, а що гірше — засліпленість, небажання вислухати опонента і бетонне переконання у власній правоті. Породжений цим пошук ворогів, часто із параноїдальним завзяттям, направлений всередину суспільства. План-мінімум виконано — чудовий заряд під фундамент країни.

 

#Зрада вбиває — і це не метафора. Так, спершу гинуть ефемерні такт, довіра, гуманізм (привіт почуттю гумору!). Потім — черга за критичним мисленням. А далі — чекайте удару в спину.

 

Важко (й зовсім непродуктивно) звинувачувати носіїв цього вірусу, але і звичному «лікуванню» вони не піддаються. Заточені в своєму середовищі страхів, підозр та налаштовані проти світу, вони можуть комунікувати лише на тотожні їхньому вектору теми, лише із фанатично-пов'язаними однодумцями. Така соціальна модель внутрішньої облоги дуже нагадує вибудувану Путіним в Росії (однак у нас люди сліпо переконані, що борються із реваншистами недостатньої патріотичності або взагалі аґентами Кремля).

 

Упередженість, небажання слухати сторонні арґументи, чванливість та ароґантність. Важко щось пояснити, навіть якщо дуже хотіти, поки тебе обливають брудом і вже заочно засудили до розстрілу. З конфіскацією, звісно! Найгірше, що «трійка» (у кращому разі «трійка») виголошує анафему у кращих традиціях — навіть не читаючи справи.

 

Нещодавній приклад — соціологічне опитування, замовлене данським фондом MyMedia, яке містило контроверсійні питання для школярів. Одне із питань: «Україна і Росія мають бути однією державою» (учні повинні були відзначити, чи погоджуються із цим судженням за шкалою: від «цілковито не погоджуюсь» до «цілковито погоджуюсь»). #Зрада побачила в цьому пропаґанду сепаратизму — дарма що провідні українські соціологи в один голос заявили, що ніякого сепаратизму в таких питаннях точно немає, максимум — це «honest mistake» [добросовісна помилка], бо «для дітей випускного класу і сьомого треба все-таки робити різні опитування».

 

Але в #зраді годі шукати раціо. І дарма що інші пункти в анкеті — про медійні вподобання молоді, політичну та соціальну активність, навіть їхнє спільне майбутнє в Європейському Союзі. Після добре розтиражованої медійної #зради навіть результати аналогічного весняного опитування, де майже 80 % молоді бачить своє майбутнє в незалежній Україні, окремо або при вступі до ЄС, не протверезили голови «інквізиції».

 

Найприкріше, що фундація, яка вже чотири роки фінансує проекти медіаграмотності, протидії пропаґанді, ґранти і стипендії для студентів, зокрема і переселенців, отримала масову увагу громадськості лише завдяки огульним звинуваченням у співпраці з Москвою.

 

Буря стихла: #зрадомани вдовольнились сублімацією, а ЗМІ вхопилися за  новий скандал. MyMedia далі фінансує журналістські розслідування та вчить, як не піддаватися маніпуляціям. Кожному своє. Годі й казати про більш політичні теми. #Зрада в країні «знавців» і «тотальних експертів» — національний вид спорту.

 

Симптоматично, що крамольний скандал зародився саме в соцмережах. «Бульбашка фільтрів» — проблема замкненості користувачів у віртуальному колі однодумців, коли соціальна мережа вибірково демонструє симпатичну інформацію, — неодноразово називалась джерелом популізму ex machina. Але навіть за всієї зловісної ефективності соцмереж, оманливих результатів «гомофільних алгоритмів», незворотною ситуація стає тоді, коли людина сама робить зручний вибір піддатися п'янкому почуттю #зради. Як слушно зауважено: головна зброя пропаґанди — не переконливі псевдофакти, а гра з емоціями.

 

Термін «постправда» вперше вжив у 90-х Девід Робертс, тоді ще блоґер екологічного сайту Grist, коли у США успішно пропаґувалась своя «республіканська» #зрада — начебто відсутність доказів ґлобального потепління. Попервах успішно, але ж Трамп…

 

Полювання на відьом не закінчується добре для жодної зі сторін. Максима про трьох гетьманів теж не віщує нічого доброго. Українцям доведеться вчитися жити на тверезу голову: не засліпленими аґресією, не спокушеними #зрадницьким популізмом. Із розумінням, що люди з протилежною точкою зору не обов'язково вороги. Та й, зрештою, що і ворога можна поважати. Словом, любові нам, конструктиву і почуття гумору! Всього того, що вже допомогло нам перемогти три роки тому.

 

 

05.12.2016