Тетяна Фішер

До виконання другої симфонії Малера у Львівській філармонії

 

Музика не тільки мистецтво, а й унікальна мова. Вона зрозуміла всім не залежно від національності, віку і віросповідання. Треба тільки мати відкриту душу і бути готовим «впустити в себе» радість і відчай, смак перемоги і гіркоту поразки, невимовний біль і всеохоплюючу любов, страх та абсолютний спокій – цілий світ емоцій та історій, які автор зафіксував у звуках. Проте музиці притаманна також амбівалентність. Музика – особливий спосіб духовного єднання чи аристократична, але все таки розвага? Чи доречна музика у такі особливо болючі дні пам’яті? Що повинно робити здорове, правильне суспільство в День пам’яті жертв голодомору? Напевно, молитися. А що, якщо зрівняти шальки терезів: музика = молитва?

 

Ольга Кравченко, Проект «Невродило?!» (2015 р.)

 

В суботу, 26 листопада в стінах Львівської філармонії пролунала Друга симфонія Густава Малера. Очевидно, що австрійський композитор, який помер задовго до трагедії українського народу 1933 р., у своєму творі «писав не про нас». Та музика виявилася надзвичайно співзвучною  цій трагедії, бо що таке трагедія народу – це міріади трагедій однієї маленької безцінної людини. Отже, вибір програми вдалий і справді доречний.

 

Малер – видатний диригент та симфоніст ХІХ століття. У списку його творів майже десять симфоній (десяту композитору не судилося дописати) та декілька вокальних циклів. Всі його симфонії надзвичайно змістовні та енергетично сильні, Малер чудовий мелодист і винахідливий «музичний художник»: його гармонічне вирішення тем та оркестровка дуже цікаві. Проте перелічене вище забезпечило миттєве визнання далеко не всім симфоніям маестро. За життя композитора аж ніяк не всі оркестри могли «замахнутися» на його симфонічні опуси: монументальність задуму, втілена у могутньому звучанні розширеного романтичного оркестру, вимагали залучення значних і високопрофесійних виконавських сил. Зараз Львів може це собі дозволити. Мовчазне підтвердження – програми Львівської філармонії. За останні два роки львівські меломани почули: в січні 2015 р. – Симфонію № 4 та «Пісні мандрівного підмайстра», в квітні Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії виконав Симфонію № 5, а також  Симфонію № 1 Ре мажор (звучала першого квітня 2016 р.), незакінчену Симфонію № 10 грали 4-того березня цього року, а в середині вересня гості з Дальношльонської філармонії в Єлєній Ґурi виконали для нас Симфонію № 5 до-дієз мінор.

 

Шестирічна робота над Симфонією № 2 «Воскресіння» була завершена в 1894 р. Композитор паралельно закінчував роботу над першою симфонією. Ці два твори тісно пов’язані між собою не тільки інтонаційно, а й за змістом. Це спроба знайти відповідь на одвічні питання: для чого ми живемо, чому і проти чого боремося, який сенс цієї боротьби, життя і смерть – дві сторони однієї медалі? Перша із п’яти частин другої симфонії починається грізним громом низьких струнних – так визріває основна маршева тема. На противагу їй звучить спокійна мелодія дерев’яних духових – ця заупокійна пісня не випадкова, адже за задумом автора перша частина – це тризна, похорон ліричного героя Першої симфонії. Композитор не тільки використовує музичний матеріал з Симфонії №1, а й підсилює зміст частини вплетенням середньовічної секвенції «День гніву» – обов’язкової частини заупокійної меси. Проте в цілому тут панує драматичний імпульс основної теми.

 

Надзвичайно світла друга частина наче «випадає з контексту».  Граційна, по-дитячому лукава танцювальна тема – це нічим не затьмарений спогад про героя, такого ж світлого і безтурботного. Третя частина також лендлер. Дуже дивний композиційний прийом, чи не так? Та це помилкове враження тих, хто не звик обтяжувати себе деталями. Третя частина – це інструментальний переклад пісні «Проповідь Антонія Падуанського рибам» із збірника «Чарівний ріг хлопчика», яка була закінчена незадовго до початку роботи над симфонією.  Через алегоричний образ риб, які попри настанови св. Антонія, продовжують «поїдати» одна одну, розкривається сутність людського соціуму, який перетворив життя на шалене perpetuum mobile, в якому всі цінності викривилися. Чи усвідомлення масштабу невідворотної трагедії означає, що день гніву настав і шляху назад, як і вперед, вже немає?

 

Відповідь надають четверта і п’ята частини. В цих частинах автор використовує слово, яке покликане бути виразником його музичної ідеї. Мідні та низьке дерево розпочинають цю філософську частину. Головне питання врешті прозвучало: соло мецо сопрано на тлі струнних наївними, але до болю правдивими словами народної пісні запитує «Для чого ти жив? Чи все пройдене має хоч якесь значення?». Тишу сповіді порушують лише короткі фрази двох труб та гобой, який «підспівує» солістці. Фінал розпочинається громом всього оркестру – герой зі своїх роздумів повертається до реальності. Написання цієї частини суттєво відтермінували пошуки відповідного тексту. Мелер дуже довго шукав вірші, навіть пробував сам написати текст четвертої частини для оркестру, мішаного хору і двох солістів. Озаріння прийшло неочікувано: на похороні Ганса фон Бюлова (диригента-ікони для Малера) він раптом почув хорал Філліпа Емануїла Баха на текст Фрідріха Клопштока  «Ти воскреснеш». Фінал симфонії є водночас підсумком та коротким викладом ідеї твору: Малер співставляє тему середньовічного хоралу «День гніву» з фанфарною темою валторни, темою героя. Ось вона, відповідь на основне питання: смерть – це ключ до переродження, до воскресіння у новій якості! Цю тезу підтверджує урочистий гімн хору та солісток «Ти воскреснеш!». Саме  завдяки цій частині Симфонія № 2, яка стала популярною ще за життя автора, сьогодні відома як симфонія «Воскресіння».

 

Чи вдалося виконавцям виправдати свої амбіції? Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії (гол. диригент та худ. керівник Тарас Криса) на чолі з Теодором Кучаром, який впродовж своєї недовгої співпраці з Національним симфонічним академічний оркестром України здійснив близько 70 записів, звучали переконливо. Драматургія твору була вибудувана, деталі відпрацьовані, але не всі. Густав Малер великого значення надає духовій групі. Почвірний склад оркестру підсилюється звучанням квартету труб та квартету валторн, розташованих в далині. Ці самі по собі яскраві і сильні тембри звучать в повному складі у всіх кульмінаційних моментах.

 

Якщо підголоски дерев’яних духових, яскраві мелодії майже кожного інструменту з духової групи, якими так щедро пронизана музична тканина усіх частин симфонії Малера, звучали ритмічно згідно з текстом та інтонаційно чисто, то унісони міді (а особливо оркестрантів на балконі) потребували додаткової роботи.  Інші огріхи міді губилися в загальному звучанні оркестру (хоч це не повинно бути і не є ніяким виправданням), але явне недопрацювання в темі, яку сам автор позначив ремаркою «голос співаючого в пустелі» (фінал симфонії) – недопустиме. Приємно вразили виконавиці сольних партій Христина Макар (сопрано) та  Тетяна Вахновська (мецо-сопрано) – Малер був би задоволений ними. Щодо Галицького академічного хору (кер. В.Яциняк), то він опинився у складних умовах: з невідомих мені причин хор виступав у помітно меншому складі. Це далося взнаки – забракло звичної могутності звучання, яка тут була б дуже доречною.

 

Працювати є над чим, і, сподіваюся, «Воскресіння» Г.Малера не зникне з концертних афіш Львова, що дасть змогу кількості перерости у ще вищу якість. Проте, виконавські огріхи компенсував той енергетичний заряд, який панував цього вечора. Вибір дати для симфонії зробив атмосферу вечора особливою, а музика, у свою чергу, надала особливе відчуття віри  в те, що найтемніша ніч проминає і тоді настає воскресіння. 

05.12.2016